Запис третій. Звістка на балу

— Я зроблю все якнайкраще.

— А я тобі допоможу.

імператорське подружжя Сілвайнед

Зима 5007 року. Місяць Ое

Перший день зими, перший день нового року. У Скаторі, столиці Імперії Кетанії, ще досі не випав сніг, хоча похмурі сірі хмари вже доволі давно цілком вкрили небо. Тому місто виглядало похмуро і навіть трохи непривітно. Але це не зупиняло численні карети та вершників почту, які з’їжджались у столицю протягом усієї минулої декади. Ці карети рясніли гербами аристократичних сімей з усіх куточків Імперії.

Новорічний імператорський бал завжди був важливою подією для вищого прошарку Кетанії та збирав численних гостей. А тим паче в останні роки, під час правління Тіама Сілвайнеда. Вже наступного дня молодий імператор святкував свій день народження.

Не дивлячись на те, що кожен аристократ мав змогу вільно відвідати обидва святкові заходи, імператриця Аелія Сілвайнед попіклувалась за те, аби кожна дійсно впливова сім’я отримала запрошення.

Цього року гості й мешканці столиці звернули увагу на значно збільшену кількість сторожової варти як у самому місті, так і в імператорському палаці. Та і в інших провінціях міська варта й розквартирована армія перебували у стані напруженої готовності. Воно і не дивно, чому.

Не пройшло і півроку відтоді, як на минулому гучному всеімперському святкуванні сталася велика трагедія. Під час імператорського весілля у День середини літа північна частина Кетанії спалахнула смердючим полум’ям зради та повстання.

Зрадники проявили себе усюди, не виключаючи армію та службу розвідки. Заколот виявився настільки неочікуваним, що Імперія просто не встигла дати негайну відсіч та кару, бо більшість її сил було зосереджено на війні з королівством Ревелією. Мабуть, кращого часу для здійснення своїх намірів зрадники ніколи б не знайшли.

Могутня Імперія, знекровлена зрадою та зовнішнім ворогом, зрештою була вимушена визнати свою поразку.

Відтоді пройшло менше ніж два місяці. Традиційний новорічний бал став першим публічним заходом, організованим імператорським подружжям з часу поразки у війні. Багато хто боявся якихось провокацій під час святкування, тож не дивно, що варта та армія були напоготові.

Гвардія імператорського палацу теж ретельно готувалась до балу. І, треба віддати їм належне, гості балу цього майже не помітили. Хоча охорони стало значно більше, вони не стовбичили на очах у кожному коридорі чи залі і благородні гості відчували себе комфортно та розкуто, а не заточеними під варту.

Величезна бальна зала сяяла завдяки численним маленьким чарівним джерелам світла, прихованим у різноманітні художні композиції. Чарівні світильники сяяли з гобеленів та вимпелів на стінах, із червоно-золотих стрічок, що звисали зі стелі. М’яке світло линуло навіть з інкрустацій невеликих столиків серед розставлених вздовж стін зручних стільців та соф, на яких могли відпочити втомлені від танців гості.

Бал урочисто розпочнеться після заходу сонця, та навіть до цього м’яке чарівне світло створювало відчуття затишку, на відміну від сірого зимового дня поза палацом. Вночі вікна та вітражі почнуть випромінювати таке ж світло, як і решта чарівних джерел. Освітити приміщення за допомогою магії було недешевим задоволенням, але імператорське подружжя вважали, що на значущих подіях воно було того варте.

Музика у залі почала лунати щойно зайшли перші гості. Для музикантів була обладнана спеціальна невисока сцена, аби закружені у танці пари своїми рухами випадково не завадили грати музику. Два-три музиканти постійно грали якусь тиху мелодію. Музика створювала приємну атмосферу та при цьому не заважала гостям спілкуватись. Коли буде оголошено новий танець, грати почнуть усі виконавці. Але решту часу вони грали по черзі та мали змогу відпочивати.

Добре навчені слуги стрімко пересувались по залу. Вони пропонували гостям напої та наїдки й забирали спорожнілий брудний посуд, аби той не подразнював очі аристократії.

Окрім виконання своїх безпосередніх обов’язків, слуги прислуховувалися до обмовок, які могли зробити гості балу. Хто з ким спілкується, як часто та довго йдуть бесіди, чия поведінка може виглядати неприродно. Час від часу слуги розповідали церемоніймейстерам про все, що помітили цікавого. А вже ті або одразу доповідали найбільш важливі з їх точки зору події своїм хазяйкам, або відкладали доповідь на завершення балу.

Кожен слуга на цьому балу був ретельно відібраний імператрицею Аелією Сілвайнед та Амією ді Коста, кузиною імператора Тіама. Ці дві найвпливовіші жінки Імперії дуже ретельно поставились до проблеми свого оточення, особливо на публічних заходах.

Тим паче, що для Амії ді Коста це ще й стало особистим обов’язком перед Кетанією. Раніше молода жінка не обіймала ніяких державних посад, але так було до недавнього повстання та зради Дарріана, голови імперської служби розвідки та контррозвідки. Після цього імператор вирішив доручити надважливу роботу питань імперської безпеки тій, в чиїй вірності жодним чином не сумнівався. Амія ді Коста із завзяттям почала займатись справами обезголовленої служби, в першу чергу намагаючись вичистити залишки хоч якоїсь вірності та впливу паладина-зрадника.

Тому після безлічі перевірок ні у правлячого подружжя, ні у голови служби імперської безпеки не виникало жодних сумнівів у вірності присутніх в палаці, будь то слуги чи охорона. Питання могли виникнути хіба що стосовно гостей та їх почту, але вирішенням цього займались підлеглі кузини імператора.

Учасники балу почали збиратись за декілька годин до заходу сонця. Не варто було запізнюватись та такий захід аби не проявити неповагу до господарів балу. Навіть просто не з’явитись було б меншою образою імператорської пари.

Коли тьмяно-червоне сонце тільки-но торкнулось небокраю, головний церемоніймейстер двічі із силою стукнув спеціальним ціпком по підлозі й оголосив про прибуття імператора та імператриці. На цей перший публічний захід подружжя одягнулись в гербові імперські кольори.

Імператор обрав темно-сірі відтінки одягу, на якому при потраплянні світла ставало видно світло-сірі візерунки. Воріт, манжети та виріз камзола були прикрашені червоним орнаментом, що нагадував колір свіжої крові.

Імператриця ж ніби віддзеркалювала свого чоловіка. Її сукня була насиченого червоного кольору, трохи темніше за кольори орнаменту імператора. Плечі та руки до рівня ліктя були покриті темно-сірою накидкою із вовчого хутра, яку в основі шиї закріплювала золота, прикрашена рубіном фібула.

Поява імператорського подружжя викликала оплески гостей, а щойно правителі Імперії переступили порог бального залу, як усі гості схилися у поклонах та реверансах.

Тіам та Аелія Сілвайнед пройшли повз вклонених підданих крізь весь бальний зал до самої сцени. Лише коли вони зупинились та розвернулись обличчям до публіки гості знову встали рівно. Обличчя правителів здавались ледь червоними від світла сонця, що швидко заходило заа небокрай.

— В ці святкові дні я радий бачити кожного із вас як дорогого та любого гостя! — голосно промовив імператор. Тіам лише зараз відпустив руку своєї дружини та зробив невеликий крок перед нею аби зібрати всю увагу глядачів. — Хоч зараз і зима, але я відчуваю подих весни. Адже тут зібрався весь квіт нашої славетної Імперії, що не боїться жодних холодів та незгод.

Після цих слів зал вибухнув оплесками. Вони не вщухали аж поки імператор не підняв руки на знак тиші. Коли знову запанувала тиша, вперед виступила Аелія Сілвайнед.

— Відсьогодні розпочинається новий рік, — промовила імператриця. — З давніх-давен цей день є важливим символом для всіх жителів Хартілона. Саме в цей день розпочалась боротьба за гідне існування. І завдяки успіху наших пращурів, який ми зберегли та примножили, ми й жили відповідно їх здобуткам.

— Але нещодавно дехто осмілився кинути виклик нашій могутності, нашій гідності! — підхопив імператор. — Це було важке випробування, просочене гниллю зради та брехні. Ворог вважає, що переміг. Але якщо він дійсно в це вірить, то він не розуміє головного — що таке гордість Імперії.

— Та просто зараз вже сідає сонце, — Аелія Сілвайнед посміхнулась так легко і невимушено, ніби перед цим були звичайні балачки про погоду. — А отже — час розпочинати новорічний бал. Його імператорська величність сьогодні ще звернеться до вас, квіту Кетанії. А зараз ми запрошуємо вас приєднатись до першого танцю цього року.

Заграла музика. Гості балу, приголомшені різкими змінами у заявах імператорського подружжя, навіть не одразу зрозуміли, чого ті від них хочуть.

Більшість з аристократів або здивовано мовчали, або поспіхом починали перешіптуватись з кимось із сусідів. Дехто мовчки слідкував за тим, як Тіам та Аелія встали в пару та почали танцювати. Не замислюючись над тим, що треба робити, люди швидко розійшлись до стін, звільнивши простір для танцю. На місці залишилась тільки Амія ді Коста та її чоловік Бальдар, які першими приєднались до танцю.

Зі сторони ця пара виглядала доволі дивно. Бальдар був майже на десять років старшим за свою дружину, однолітку імператриці Аелії. Колись цей помітно високий та доволі міцної статури чоловік виглядав як вправний воїн, хоча насправді завжди був торговцем. Зараз же він помітно погладшав, і на його фоні Амія виглядала зовсім маленькою. З усім тим під час танцю на обох обличчях грала посмішка. Можливо, це була лише звичайна гра на публіку. Обидва гравці були справжніми професіоналами цієї справи, тож дізнатись правду лише по виразу обличчя було неможливо.

З не меншим задоволенням танцювали й правителі Імперії. Впевненими рухами вони пересувались по залу та своїм прикладом поступово заохочували приєднатись все більше і більше людей.

— Так любо було дивитись, як ти перевела тему наприкінці моєї промови, — тихо зауважив імператор під час танцю. — Цікаво, як довго тебе вважатимуть наївною лялечкою?

— Хтозна… Сподіваюсь, якнайдовше, — тихенько розсміялась імператриця. — Зараз ця маска дуже корисна для нас.

— І не кажи… Хоча, може, і здогадаються, що аби хто не став би імператрицею мого серця.

— Хтозна… — повторила Аелія Сілвайнед та похитала головою. — Я ж із сім’ї благородного інала. Для більшості цього достатньо.

— Еге ж. І в цьому виявилась наша слабкість… До речі, чекатиму на твої спостереження перед промовою.

— Звісно, коханий. Я пам’ятаю, про що ми говорили.

— Я в тобі не сумнівався, — запевнив свою дружину Тіам Сілвайнед. — Мабуть, просто трохи нервую.

— Не хвилюйся, все буде добре. Адже я поруч.

— Тільки це мене і заспокоює.

Яким би чарівним не був танець, він все одно врешті решт закінчується. Наприкінці мелодії до танку приєднались майже усі присутні. Поза танцем залишились хіба що найстарші із гостей, але навіть серед них дехто все ж долучився.

Майже без паузи заграв вступ наступної мелодії. Це був танець, що увійшов у моду вищого суспільства відносно нещодавно, менше ніж рік тому. Охочі танцювати мали приблизно за хвилину вступу знайти собі партнерів та вишикуватись у початкову фігуру.

До імператриці підійшов Пайлім Стамар, міур Скатора. Градоправитель столиці Імперії ледь встиг випередити ще кількох охочих запросити Аелію Сілвайнед. Імператор же, не довго роздумуючи, запросив найближчу до нього даму. Це виявилась не знайома йому молода дівчина.

Протягом танцю Тіам дізнався, що його партнерку звати Канела Тайлаз, і вона вперше приїхала до столиці зі своїми батьками. Юна дівчина була наймолодшою племінницею Харрена Найтеласа, міура Лліра.

Тож можна сказати, що їм обом доволі пощастило. Імператору дісталась доволі шляхетна партнерка, разом з якою не соромно танцювати. Сама ж дівчина була у неймовірному захваті від того, що їй випала удача танцювати із самим імператором на першому ж великому балу в її житті.

Краєм ока Тіам кілька раз бачив, як його дружина спілкується з міуром Скатора під час танцю. Танець на балу — чи не найкращий спосіб поговорити з кимось так, аби нікому не вдалось підслухати вашу розмову. Ще й неможливо навіть запідозрити, чи була розмова просто світською ввічливістю, чи мала хоч який зміст.

“Схоже, вона вже почала.”

Аелія Сілванед як ніхто вміла читати настрій співрозмовника та розуміти те, що могло бути сказане проміж слів. Раніше найкращою майстринею столиці у цій справі була Амія ді Коста. Але якщо про навички Амії знали вже давно, то талант імператриці поки що ховався від широкого загалу. Звісно, що за таких умов Аелія користувалася цим на повну.

Музика дограла. По знаку від церемоніймейстера музиканти розпочали тиху фонову мелодію, яка не заважала гостям вільно поспілкуватися та обговорити перші враження від балу.

Залишивши партнерку по танцю, імператор швидким кроком направився до дружини. Одночасно помахом руки він підкликав слугу із напоями. Від активних рухів швидко прокидалася спрага. Так вийшло, що Тіам не встиг спитати, як у Аелії пройшла розмова з Пайлімом Стамаром. Увагу подружжя привернув чоловічий голос.

— Ваші імператорські величності, дуже приємно знову зустрітись.

До правителів Імперії підійшла пара. Чоловік був доволі стрункої статури, а його постава видавала вишколеного офіцера. Його лисина, оточена залишками темного волосся, поблискувала у сяйві магічного світла. Жінка поруч з ним була напрочуд схожа на Аелію Сілвайнед, хіба що старшою. Їх світло-сірі, сталевого кольору очі однаковим поглядом спостерігали за оточенням. Хіба що у жінки, на відміну від імператриці, волосся було світлим. І, якщо дуже уважно придивитись, у неї можна було помітити перші посивілі локони.

— Тато, мамо! Як я рада, що ви приїхали! — щиро зраділа імператриця.

— Ми теж дуже раді, доню, — посміхнувся Корсак ар Данар. — Та й не могли ж ми пропустити нагоди відсвяткувати із сім’єю одразу два свята поспіль.

— Я бачу, ти все така ж струнка, — помітила Варіза ар Данар. — Відверто кажучи, я сподівалась в якості гарної новини побачити, що у тебе нарешті почав рости живіт. Все ж стільки часу пройшло після весілля.

— Мамо… Невже ти думаєш, що якби я чекала на дитину, то відразу не написала би тобі?

— О ні, ні, що ти. Але ж надія була.

Аелія трохи притиснула губи. Жест був майже непомітний, але цілком впоратись із виразом обличчя імператриця не змогла.

— Варізо, ну що ти одразу починаєш? — зітхнув Корсак ар Данар. — Звісно, що ми б дізналися одними з перших.

Скориставшись тим, що увага подружжя ар Данар сконцентрувалась одна на одному, Тіам нарешті передав дружині бокал з вином. Одночасно з цим імператор ніжно провів пальцями по долоні Аелії в знак підтримки.

— Весь час після нашого весілля був дуже напруженим та непростим, — зауважив Тіам Сілвайнед. — Схоже, що боги вирішили не дарувати нам дитину у складні часи.

— Часи дійсно важкі, — спохмурнів Корсак ар Данар. — Такого удару Імперія не відчувала дуже, дуже давно.

— Але ж, мій імператоре, ви придумали, як покращити стан Кетанії? Хіба не цього буде стосуватись ваша промова? — поцікавилась Варіза ар Данар.

— Саме так, — кивнув імператор. — Зовсім скоро ви про все дізнаєтесь.

Було видно, що така відповідь не зовсім задовольнила батьків імператриці. Вочевидь, вони розраховували дізнатись щось заздалегідь. І якби вони приїхали в столицю хоч би трохи раніше, імператор скоріш за все дійсно присвятив би їх у свої наміри. Але зараз, просто на балу із численними зайвими вухами навколо, Тіам просто не міг казати нічого зайвого. Тим паче, що чекати все одно залишилось недовго.

Про всяк випадок імператор перевів тему на обговорення воєнних подій, пов’язаних із придушенням повстання. Тоді військовий флот Скольда відіграв дуже важливу роль у відбитті північного міста-порту Морел, столиці однієї з провінцій. Хоча Корсак ар Данар не був безпосереднім командувачем флоту, але саме завдяки його керуванням справами провінції в якості міура корабельна армада Скольда продемонструвала свою міць. Фактично, та битва була найбільшою за весь час відкритого протистояння Імперії та повстанців. І за перемогу Імперії не в останню чергу можна було дякувати саме Корсаку ар Данару.

Йшов час, святковий бал добігав кінця. Змінювались партнери по танцях, групи спілкування та відпочинку. Чим далі, тим більш жваво гості починали висувати припущення щодо планів імператора. Не те щоб їм було з чого робити якісь конкретні припущення, але це ніколи нікого не зупиняло.

Зрештою десь за годину до запланованого завершення новорічного балу імператорському подружжю вдалось усамітнитись у сусідньому з бальним залом приміщенні. Аелія Сілвайнед була готова розповісти про панівні настрої публіки.

— Ну що ж, всі з нетерпінням чекають твоєї промови. Кожен впевнений, що тим зарозумілим північанам не можна давати спокою наче нічого не трапилось.

— Ще б пак, — гмикнув імператор. — За завдану образу доведеться відповідати, це ж один зі стовпів кодексу поведінки аристократа.

— Хочу наголосити, що від тебе очікують чогось рішучого, — додала імператриця. — Більшість розуміє, що потрібен час оговтатись від поразки та підготуватись до війни. Але всі хочуть бачити, що Кетанія дійсно готується відновити свою гідність.

— Ти диви… Якщо чесно, то я побоювався настроїв на якнайшвидшу помсту, — зізнався Тіам. — Це радує. Бо переконувати людей ще й у необхідності накопичити сили мене просто не вистачило б.

— А чого ти дивуєшся? Простолюд, може, і поділяє такі настрої. Але це ні на що не впливає, — знизала плечима Аелія. — На відміну від них аристократи вміють грати в довгі ігри та мститися за образи, нанесені ще їхнім батькам чи дідам. Тому і зараз зрозуміють тривалу підготовку.

— Це так, але ж тільки якщо зберігати здорове мислення. А свіжа образа часто засліплює. Тому я і боявся.

— Ну що ж, наші піддані виявились більш розумними, ніж ти думав. Погодься, це краще, ніж навпаки, — посміхнулась імператриця. — До речі, всі очікують якихось дій, спрямованих на зовнішню допомогу. Більшість говорить про залучення Діверха, дехто каже про гномів-найманців, закупівлю у гномів новітньої штурмової техніки та навіть про військовий союз із Гінфором. Ніхто ані слова не сказав про якісь внутрішні зміни. Такого не чули навіть люди Амії, а вони прислухались дуже ретельно.

— Якраз цьому я не дивуюсь, — скривив губи імператор. — Устрій Кетанії не змінювався століттями, і ми цим традиційно пишаємось.

— То настав час дещо змінити. Впевнена, коли Імперія поверне втрачене завдяки твоїм рішенням, ти увійдеш в історію як великий реформатор.

— Саме так і буде, кохана, — Тіам розсміявся та поцілував дружину, залишивши її в обіймах. — Нас обох неодмінно будуть згадувати нащадки.

Деякий час двоє людей просто стояли та обіймали одне одного, ненадовго дозволивши собі побути лише удвох, без будь-яких зайвих думок. Та зрештою Аелія ворухнулась і відпустила обійми.

— Може, ходімо? Ти почув, що хотів. Час приголомшити гостей. Тим паче, що дуже цікаво подивитись на їх реакцію.

Імператор неохоче відпустив дружину та взяв її під руку аби разом повернутись до бального залу. Вже дійсно настав час промови.

У бальному залі Тіам поглядом відшукав Амію ді Коста. Його кузина помітила запитальний погляд і торкнулась пальцями куточка губ. Це означало, що її люди були готові відстежувати усе, що скажуть чи ще якось виявлять відвідувачі балу. Імператор кивком показав, що помітив її жест і що він готовий.

За імператорським наказом церемоніймейстер кілька разів гучно стукнув ціпком по полу аби привернути увагу. Музиканти замовкли, перешіптування гостей також.

Імператорське подружжя пройшли до сцени та повернулись обличчями до публіки. Цього разу ніхто з них не виходив вперед. Імператор почав говорити стоячи поруч із дружиною та тримаючи її під лікоть.

— Мої гості! Кращі із кращих нашої величної Імперії! З великим сумом я вимушений нагадати про тяжке випробування, що струсило наші землі минулого року. Зрада зсередини та змова із давнім заклятим ворогом нанесли нам потужного удару. Але помиляється той, хто вважає, що все залишилось у минулому. Так, ми були змушені тимчасово відступити. Але це лише тактична хитрість, яка дасть нам можливість зібратись із силами та підготуватись до помсти ворогам і до повернення наших споконвічних земель назад у лоно Імперії.

Тіам Сілвайнед зробив коротку паузу, протягом якої по залу прокотилась хвиля збуджених перешіптувань. Усі із нетерпінням очікували, яке ж рішення прийняв їх правитель.

— Люди Імперії! Кетанія була не тільки першою країною людей, але і завжди наймогутнішою серед них. Час плине і світ змінюється. Аби наша могутність не залишилась у минулому нам теж треба змінюватись. Сьогодні я хочу оголосити про зміни у військових порядках Імперії.

Слухачі майже одночасно здивовано ахнули та почали переглядатися, немов запитуючи один в одного, чи їм випадково не почулося. Але Тіам не дозволив початися розмовам та продовжив.

— Разом із головнокомандувачем сил Імперії Ландером ар Зіларом ми провели багато часу аби розібрати причини військових невдач. Тоді нам протистояла не тільки ворожа армія Ревелії, але в першу чергу повстанці. І хоча серед них були військові чи міські вартові, все-таки більшість чи не вперше взяла в руки зброю. Яким же чином ці люди могли чинити опір добре навченій імперській армії? Наші висновки були невтішними та приголомшливими. Надто багато офіцерів віддавали відверто нерозумні накази. У нас на руках вистачає доказів про абсурдні рішення щодо пересування, забезпечення та взаємодії з іншими підрозділами. Тому, порадившись із головнокомандувачем, я вирішив, що від цього часу в імперській армії будуть більш жорстко ставитись до підвищення військового звання. Кожного разу офіцер буде складати іспит перед вищими по званню, вирішуючи низку уявних та практичних завдань відповідно до нових повноважень. Тільки після успіху в цьому випробуванні буде затверджено нове звання. Окрім того — на низку нижчих керівних посад буде дозволено претендувати не тільки благородним, але і простим солдатам при наявності відповідного досвіду. У майбутньому, при достатньому таланті та використанні його на користь Імперії, такий простолюдин може претендувати на титул раура та на підвищення у кар’єрі офіцера. Відповідні накази із ретельним описом та вимогами протягом однієї-двох декад будуть завершені та відправлені з імперської канцелярії у міські адміністрації та місця розташування і навчання військових. Я вірю, що ці рішення допоможуть нам посилити армію і помститися ворогам Імперії, які необачно кинули нам виклик.

— Любі гості! На знак поваги від імператора саме ви першими дізнались про найближче майбутнє Кетанії, — голосно сказала Аелія Сілвайнед як тільки Тіам остаточно замовк. — Сподіваюсь, ви із порозумінням поставитися до вже прийнятого рішення та до тих, хто його приймав. Будь ласка, не забувайте, що новорічне свято продовжується, а вже завтра ми чекатимемо на вас задля святкування дня народження нашого правителя, Тіама Сілвайнеда. Тому дуже прошу, продовжуйте святкувати та подаруйте імператору можливість ці два дні також відчути свята і відпочити від обов’язків перед країною.

Аристократи чудово розуміли, що саме їм хотіли сказати. Правитель прийняв рішення, і як би до нього не поставились присутні, воно буде втілене в життя. Звісно, що всі гості, як носії благородних титулів, були певною мірою обурені розширенням прав простолюдинів. Бо це зменшувало їх власні привілеї. Тим паче, що чимало із них були військовими офіцерами.

Та якщо імператор хоче спробувати щось нове, то тільки він сам вирішить, продовжувати чи завершувати свій експеримент. І зараз публічна демонстрація свого обурення може лише показати незгоду із рішенням правителя. А така позиція не віщувала нічого доброго. Тому застережливе прохання Аелії могло врятувати не тільки нерви імператора, але і декілька кар’єр найбільш галасливих аристократів.

Звісно, поміж собою аристократи могли говорити що завгодно. І люди Амії ді Коста були готові все помічати та запам'ятовувати.

Імператорське подружжя знали, як найкраще взаємодіяти зі своїми підданими. І вони були готові стежити за всіма можливими реакціями та прийняти усі виклики, які виникнуть через їх рішення.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.