Розділ 3

Соля крутила пристрій у руках, який мав повернути її в свій час. До цього вона розібрала його, і чаклуючи десь годину над мікросхемою, налаштувала його дію, так само як вона це зробила минулого разу.

— Якщо я правильно розумію, то після імпульсу у тебе буде частка секунди, щоб “отримати доступ” до “системи”? — спитала Емма зображуючи лапки пальцями, а потім скривилася: — Та тут всюди треба додавати лапки.

Емма гортала сторінки крихітного блокнота, який був у бананці Солі. В блокнотику та замальовувала налаштування пристрою, записувала відчуття від своїх експериментів та загалом вела свій маленький щоденничок, немов справжня науковиця. Взагалі, там було багато дурничок, і Емма вкотре сварилася, що та могла б взяти з собою більше речей, ніж просто паспорт, блокнот і кілька купюр, які вже втратили свою цінність за стільки років.

— Тримай, — передала блокнотик назад до власниці Емма.

Соля усміхнулася.

— Сподіваюся я все зробила правильно.

Вона говорила не стільки про пристрій, скільки про всю ситуацію цілком, включаючи їх з Еммою симпатію, яка блимнула раніше цього дня.

Соля притиснула пристрій до скроні, і той міцно зафіксувався, неприємно впиваючись в шкіру.

— Це… все? — невпевнено спитала Соля.

— Мабуть.

— Дякую і бувай? — наче питаючи сказала Соля і простягнула руку до Емми.

Та її потиснула у відповідь. Рукостискання було незграбним, лише за пальці, і швидким, тому Емма одразу сховала руки в кишені штанів, ніяково хитаючись з п'ятки на носок.

Слова зараз були явно зайвими, Соля не знала, що казати, а Емма — як правильно поводитися. Намацавши кнопку на пристрої вона закрила очі, очікуючи.

Еммі здалося, що Соля зникла, але через секунду вона з’явилася знову. Вона не встигла шоковано розкрити очі, як дівчина різко сіпнулася і без тями впала на підлогу. Емма налякано підбігла до неї, намагаючись підхопити, щоб та не скалічила себе. Вона спробувала намацати пульс, серце билося і Емма полегшено видихнула, але паніка не полишила її. Соля не рухалася.

— Святе! — прокричала у слухавку Емма, — Вона… вона знову без тями! Не реагує. Соломія! Скажи, що ти вдома!

Свят примчав за кілька хвилин. Проживання в одному будинку вкотре зіграло їм на руку. Емма на той час уже від'єднала датчик, і сиділа на підлозі біля Солі, намагаючись її розворушити. Зблідла Емма у страху дивилася на дівчину, що лежала непритомна. Всередині щось переверталося. В голову закрадалися думки, що Соля могла себе так вбити, як і минулого разу, і від цього ставало моторошно. Думки про те, що вона не хотіла би її втратити фоном спливали в голові Емми. Вона одночасно була рада, що у Солі не вийшло повернутися, але можлива смерть дівчини сковувала все тіло моторошним жахом.

Соля прийшла до тями, коли Свят вкотре підсунув їй під ніс нашатир. Як і минулого разу вона болісно схопилася за голову, мружачись.

— Чуєш мене? Ти пам'ятаєш щось? — спитав Свят.

— У мене не вийшло? — пробурмотіла ослабла Соля.

— Ти божевільна! Ти могла вбити себе! — зло гаркнула Емма.

У Солі задзвеніло в скронях, і вона притиснула долоні до голови. Відчуття були як минулого разу, і вона воліла їх більше ніколи не відчувати.

— На біса тобі здалися твої теорії та експерименти? — кричала Емма, трясучись від нервової напруги.

Вона швидким кроком пішла на балкон, в процесі психуючи на автоматичні двері, які не відразу її розпізнали і відчинилися.

Соля була мов у воду опущена, вона сиділа на підлозі мовчки і похмуро дивилася перед собою. Вона потягнулася до пристрою, який Емма відкинула вбік. Розкрутивши його, вона перевірила справність. Все було вірно. Але Соля помилилася, надто довго затягуючи з переміщенням, і мікросхема просто згоріла від великої напруги.

— Вийде іншим разом, Солю, — намагався підбадьорити її Свят, — відпочинь.

Він допоміг їй підвестися та лягти на диван, а сам пішов за Еммою на балкон.

***

— Ти витратила стільки часу та грошей, і кажеш, що вона для тебе нічого не означає? — підняв одну брову Свят.

За той час поки Свят допомагав Солі, Емма встигла охолонути і кілька разів обдумати те, що сталося. Що, на жаль, не надто полегшило для неї ситуацію. Симпатія до дівчини заграла новими фарбами, і голосно дзвеніла у вухах. А її чергова непритомність і невдала телепортація, здавалося, стали останньою краплею.

— Відколи ти вирішив, що для мене гроші – це головне?

— По-перше, гроші для всіх – це головне, але я не про те, — відповів Свят посміхаючись. — Твоя мова кохання – це допомога та час. Ти би не стала витрачати себе на людину, яка тобі абсолютно байдужа.

— Відколи ти так добре мене знаєш?

— А відколи ти перепитуєш "відколи"? — кривлявся Свят. — Скажи чесно, ти ж рада, що їй не вдалося повернутися?

Емма охнула, ошелешено дивлячись на Свята, і нервово намагалася підібрати правильну відповідь, щоб не звучати мов зневірена закохана.

— Я так і думав.

— Святе, в цьому немає жодного сенсу.

— Ти їй подобаєшся?

— Хіба це питання не має звучати інакше?

— Ні, я питаю те, що хочу спитати.

— Мабуть, подобаюсь.

— Звідки знаєш? І чому сумніваєшся?

— Просто отак.

Емма не хотіла розповідати Святу про те, що сталося цього дня раніше, а тим паче про свої почуття. Їй хотілося залишити це тільки між нею і Солею. А ще вона не хотіла, щоб друг дивився на неї, як на дурепу, дізнавшись, що та сумнівається у чомусь навіть після їх поцілунку.

— Просто, — почав Свят, а потім замовк, підбираючи правильні слова, — навіть, якщо вона повернеться до себе через два тижні, коли доставлять новий пристрій, чому б не провести цей час із нею?

— Щоб потім мені було боляче, так?

Свят сумно усміхнувся.

— Думай краще про хороше. Вона все одно зникне. Це наче курортний роман. Візьми відпустку, відпочинь.

Вони ще якийсь час розмовляли, поки не стало надто пізно, і втома дала про себе знати.

Емма проводила Свята і глянула на Солю. Вона лежала на вузькому дивані, відвернувшись до стіни, але Емма відчувала, що та не спала.

— Соломіє, — тихенько покликала Емма, — ти ж не спиш, так? Пішли в спальню, там буде зручніше, у мене, на жаль, всього два комплекти спальної білизни, а твою я тільки закинула в прання вранці.

— Твій настрій знову змінився? — розвернулася до неї Соля і ображено пробурмотіла.

— Я… Пішли краще спати.

Широке ліжко було ідеальним для двох людей. Якийсь час вони лежали мовчки, а потім Емма все ж таки коротко побажала “добраніч”, ніби вибачаючись. Після цього вони знову не промовили жодного слова, так і засинаючи на різних краях ліжка. Соля не розуміла, що означав цей широкий жест з боку Емми, і сподівалася, що доброта вранці не зміниться знову на колючі голки.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.