Дарунок

– Ось, привіз! – Дарина нарешті відчула під ногами землю.

– Але ж ти мав згодити вчену діву, а не викрасти її! – судячи з голосу, співрозмовник був просто велетнем, і чи то засмученим, чи то сердитим.

– Можна подумати, вона би погодилася!

І справді, її згоди ніхто й не думав питати. Оце сходила до бібліотеки перед канікулами… Стріти на території університету лицаря в латах і на коні було навіть цікаво. Але коли той накинув їй на голову мішок, а потім ривком забрав на коня, Дарина заціпеніла. Серед усіх можливих варіантів дій обрала найбожевільніший – не опиратися.

– Та зніми з неї мішка, довбню! – а співрозмовник таки більше засмучений.

Смикнули так, що дівчина ледве спіймала свої окуляри. А повернувши на місце, позадкувала, впершись у лати лицаря. Поклавши на землю велику голову, на неї примруженим оком дивився дракон. Але коли Дарина тихо зойкнула, плавно звів її.

– Не бійтеся мене, юна панно. І вибачте моєму другові непоштивість. Він помилився, і зараз із належною пошаною поверне вас назад.

– Оце вже ні! – стрепенувся лицар. – Вона вчена! Несла цілу торбу книжок і ще стос на оберемку!

– А окулярів ти не побачив… – дракон зітхнув так, що Дарині завіяло гривку. – Мені шкода дитини. Це точно не для неї.

– Що не для мене? – запитала дівчина, хоча ще мить тому на язик просилися геть інші слова.

– Він хотів зробити мені приємність на новоліття, – знічено почав дракон. – Я попросив згодити вчену діву мені в компаньйони. Розумієте, панно, я все життя любив читати. Але останні півстоліття дуже слабую на очі. А книжки збираю. У мене вже дві шафи нечитані.

– Тобто ви хочете, щоби я вам читала?

– Було б чудово, – замріяно мовив лускатий велет. – Удень читати тут на сонечку, вечорами розмовляти біля каміна, часом літати, якби панні захотілося скласти мені компанію в небі.

– Це… назавжди? – Дарина боялася почути ствердну відповідь.

– О ні! Кілька днів… ну тижнів. У вас же своє життя!

– А якими мовами у вас є книги? – зацікавилася майбутня перекладачка.

– Та майже всіма! Що припаде до душі, подарую.

Дівчина усміхнулася і підійшла.

– Із чого почнемо? До кінця зимових канікул я у вас!