Зміст
  • 1.
  • 2.
  • 3.
  • 4.
  • 5.
  • 6.
  • 2.

    Далі її історія набула нових барв. Вони знайшли ту галявину, встигли один раз розчаруватись, один раз розізлитись та один раз провалитись крізь землю. Звісно, клунки залишились зверху. Їжа, вода, лампа — усе було нагорі, а вони зараз лежали на твердій плиті глибоко у підземеллі. Та справді щастя, що вони досі живі.

    — Лише вкриті дрібними подряпинами та синцями, — скривилась дівчина, коли Ларс спробував її підбадьорити. — Це було у твоїх планах?

    — Я не знав, що тут є діра. А ще я також покалічився, досить грати королеву драми.

    — Заціпся, — прошипіла дівчина й різко підвелась. — Треба знайти якесь джерело світла.

    — Джерело світла у печері?

    — Ти справді настільки дурний чи прикидаєшся? Це підземелля — маєток якогось багатого дядька, який мав занадто багато грошей та уяви. Тут повинно бути якесь джерело світла. Каміння чарівне абощо. Шукай стіл, в якому є куля, яку можна крутити, або камінчик. Одним словом, шукай щось, що схоже на магічну річ. — Ларс кивнув і намірився братись за пошуки, але Божена на останок додала. — Тільки нічого не чіпай.

    Двійко подорожніх повільно рушили хто куди. Не минуло й п’яти хвилин, як північанин у щось врізався й тихо вилаявся. Божена ж лиш пирхнула коротким смішком і продовжила намацувати стіни у пелені тьми. Як тільки очі більш-менш звикли до темряви, рухи дівчини стали більш впевненими. Їй би зараз знадобився вовчий зір, але скоро повинно стемніти. Не дуже хочеться бути у тілі вовчиці у повню. Знову щось важко гупнуло. Божена, закотивши очі, мовила:

    — Ти навмисно намагаєшся усе розбити?

    — Якщо хочеш, щоб усе залишилось цілим, то перетворись на вовчицю й полегш нам завдання, — невдоволено пирхнув Ларс.

    — Сьогодні повня. Я назавжди залишусь вовком, якщо буду у його тілі в повний місяць.

    Хлопець мить помовчав, а тоді до вух Божени долинув тихий скрип.

    — Тут є вода.

    — А нам треба світло.

    Дівчина не бачила виразу обличчя північанина, але той точно був не у захваті. Та що уже зробиш? Вона також не надто радіє, блукаючи у темряві. Ларс знову щось зачепив ногою й вилаявся.

    — Вже всю свою красу там відбив?

    — Заціпся, — пробурчав він. — Я стіл знайшов. Тут є куля.

    — Заради Бога, якщо ти її розіб’єш...

    — Та досить уже, — хлопець викрикнув. — Я собі всі ноги повідбивав, аби знайти цей клятий стіл, досить дорікати мені.

    «Досить дорікати, та тобі було б непогано зацідити в обличчя через це підземелля, я ще пристойно поводжусь».

    Звісно, вголос дівчина цього не сказала. Ларс ледь не вдвічі більший за неї, вона не самогубця. Можливо, північанин не настільки погана людина, аби бити слабших за себе, але щось підказувало дівчині, що їй стане боляче навіть від власного удару. Було б в неї хоча б щось, чим можна було в нього кинути, але для жбурляння годились лише дрібні крихти плитки, які навряд принесуть йому достатньо болю.

    — То ти будеш крутити ту кулю? — голос Ларса вивів її із задуми.

    — Так, звісно.

    Покрутивши кулю на столі, їм вдалось запалити усі чарівні камінці, які визирали зі стін та стелі. Коли очі дівчини призвичаїлись до світла, вона ледь рота не роззявила. Цьому маєтку, певно, кілька століть, але його масштаби вражали. Величезна простора кімната простягалась навколо. Біля стін стояли, наповнені книгами, шафи, біля них стелю підпирали колони. Де-не-де стояли столики або крісла. Це була бібліотека.

    Побачивши це добро, Божена силкувалась встояти на ногах. Її коліна тремтіли від захвату. Стільки книг, кожна з них має свою тисячолітню історію. Але вони не перетворились на прах та їх не з’їли комахи. Цей маєток належав алхіміку або чаклуну. Без магії тут точно не обійшлося.

    — І ви навіть не знали про існування цього маєтку, коли він у вас був ледь не під носом?

    — Не псуй момент, — Божена набрала повні легені повітря, аби перевести подих. — Це неймовірно. Боже мій, це цілий маєток алхіміка Всеслава. Ти знаєш, хто це такий?

    Хлопець похитав головою. Ну так, звідки йому знати? У них на півночі, певно, всім вуха снігом позакладало. Де б їм відати, що десь на світі є геніальний алхімік, який за своє життя створював цілу купу дивовиж. Проте Божена знала, що такий існував. Всеслав прославився не лише своїм розумом, але й запальною вдачею. Яких лише пригод цей чоловік не бачив, з якими лише монстрами він не бився. Ходили легенди про його мандри, пригоди та романи. Усі його маєтки були наповненими всякими дивовижами, але завжди усі говорили про його підземелля. Казали, що там заховане його головне творіння. Ніхто не знав, що це, але усі в один голос кричали, що воно здатне ледь не оживити людину.

    — Певно, він створив живу воду, — дівчина якось дивно усміхнулась. — Та я зараз зомлію від щастя. Уявити ніколи не могла, що зможу коли-небудь побувати тут.

    — Все, принцесо, зав’язуй, нам потрібно знайти живу воду.

    Божена згадала про карту в її кишені. Якщо це місце чарівне, то чому карта не може бути такою ж? Дівчина мала рацію, проте це не надто їм допомогло. Папір справді змінився, але тепер він перестав бути картою. Це лише пустий шмат паперу. Навіть краплини бруду на ньому не залишилось. До блиску чистий.

    Ларс швидко вивчив очима колишню карту в руках Божени й додав:

    — Отже, це диво слов’янської геніальності нам не допоможе?

    — Замовкни. Ця карта позначала хрестиком не яму, а щось у цій кімнаті. Ми провалились занадто далеко від позначеного місця. Отже, якщо ми впали ось там, то нам потрібно, — дівчина щось у своїй голові вирахувала, а тоді продовжила, — сюди. Ми стоїмо там, де мали стояти. Чорт, ця карта мала привести нас то світла, так би мовити.

    — Ну привела вона нас сюди, що далі? Сумніваюсь, що у цій кулі є жива вода.

    Дівчина грізно зиркнула на північанина. Йому слів не потрібно було, щоб зрозуміти, що ще одне не те слово і вона йому щось розіб’є. Самої кістлявої альбіноски хлопець точно не боявся, але хтозна, можливо вона пожартувала про повню. Завчасно познайомитись із її вовчицею йому б не хотілось.

    — Розділимось?

    «Та ні, будемо разом перекидати тутешні руїни. Звісно, розділимось».

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.