Розділ 2

Час до відходу каравану пролетів як одна мить. Протягом трьох днів Ірдан наполегливо тренувався разом з іншими охоронцями. Часу на відвідини Заклинателя майже не залишалося. Але і сам Сеймор став занадто відлюдним. Увесь час він проводив у роздумах, так наче від цього залежала доля світу. На обличчі старого виднілися сліди численних безсонних ночей. Тож юнак знайшов порадника в особі власного опікуна Нороса. Той з самого дитинства Ірдана цікавився ним не більше аніж вождь кимось із жителів свого поселення. Лише дбав щоб хлопець був ситим, одягненим та не потрапив у халепу. На цьому батьківська любов закінчувалася. Та після випробування Норос тепліше ніж зазвичай зустрів хлопця і часто довгими вечорами демонстрував хлопцеві прийоми бою на ятаганах. Невисокий русявий чоловік з густою бородою, не надто м'язистий на вигляд він виявився майстерним фехтувальником.

Цього вечора Ірдан повернувся пізніше. Початок мандрівки мав бути уже завтра, тож вправи і пояснення були особливо тривалими. Удома все було, як зазвичай.Норос сидів у кутку шатра в своєму звично потріпаному одязі. Мисливець ніколи занадто не переймався своїм зовнішнім виглядом. Поруч на них чекали дві миски з густою невідомого рецепту юшкою. Ірдан примостився поруч, дістав дерев'яну ложку та скуштував приготоване. Попри незвичний вигляд на смак страва виявилася цілком стерпною. Опікун та його вихованець якийсь час їли мовчки,не дивлячись один на одного. Врешті Норос спромігся на слово.

- Завтра вирушаєш?

- Так. На світанку караван пройде через центральну браму. Кажуть, до Домініона п'ять днів ходи.

- Хвилюєшся?

- Трохи. Провідник має прибути до сходу сонця і розповісти,чого чекати від маршруту.

- Твій батько завжди повторював: Великих пісків не бояться лише дурні та домініонські Навігатори.

Обидва розсміялися.

- Ти добре знав мого батька?

- Він не був мені другом, але завжди поводився гідно, його силі духу заздрили навіть маги. Цього чоловіка поважали і любили. Перед останнім походом він попрохав мене доглянути єдиного сина. Це була велика честь для мене. Пам'ятаю ,завжди боявся підвести його, зробити помилку.

- Я вдячний за усе.

- Він любив тебе, Ірдане.

Хотів щоб ти знав про це.

Юнак підвівся і обійняв опікуна. Обидва знали що настав час попрощатися . Та Ірдан ще не усвідомлював, як надовго.

Ще не встигли згаснути останні зірки,а в Гереті уже кипіла робота. Ремісники приносили та вантажили в'ялене м'ясо, оброблені шкіри та хутро,кістку акопа на верблюдів. Торговці записували та уважно підраховували майбутній заробіток. Від джерела вгинаючись під важкою ношею крокували жителі селища з повними бурдюками води. Воїни гострили ятагани та розповідали бувальщини про далекі походи. Ірдан з цікавістю роздивлявся усе. Він часто бачив і брав участь у зборах каравану. Та зараз йому належало стати частиною цього процесу. Постійна торгівля була частиною життєвого кола Пустелі, тому юнак відчував гордість за свій вибір. Та ще більше він мріяв побачити легендарний Домініон - найбільше і найбагатше місто,центр науки і технологій. Скоро усе було зібрано, торговці взяли верблюдів за міцні поводи, охоронці закінчили підготовку зброї і усі вже вдивлялися у шлях до головної брами. Сонце зійшло і перші промені вже припікали.Та до виходу не вистачало однієї деталі. Серед членів команди бракувало Навігатора, того, хто прокладає безпечний маршрут серед безкраїх пісків. Ірдан підійшов до одного з торговців і запитав:

-Коли прибуде Провідник?

Той сердито плюнув на землю і гучно почав скаржитися:

- Дарма Райнор уклав контракт з цим шахраєм. Перший серед Навігаторів Академії, теж мені!Краще б взяли з кочівників. В них шляхи ті самі, а коштує вдесятеро менше.

- Не така уже і висока ціна за виживання, пролунав з-за їх спин мелодійний голос.

Ірдан озирнувся, перед ним стояв високий красивий чоловік. Білосніжна шовкова сорочка, вузькі штани, підперезані поясом зі сталевою пряжкою, розкішне шкіряне взуття виказували в ньому неймовірного багатія. Плечі накривала розшита камінням накидка. На лівій руці виднілася наруча з товстої шкіри - "тріада навігатора",палець правиці прикрашав перстень з написом давньою мовою. Новоприбулий пригладив зачіску і глянув на Ірдана.

- Ви готові до подорожі. Я сподіваюся,що не запізнився.

Торговці люто зиркнули на чоловіка і кинулися до верблюдів. Вони вже змарнували деякий час на очікування і не збиралися витрачати ще на суперечки. Навігатор наче і не помітив настрою наймачів і занурений у власні думки закрокував на чолі процесії.

Ірдан поспішив за ним. Він ніколи не бачив провідників зблизька. Герет не мав власних,а найняті з кочових народів не дуже відрізнялися від місцевих мисливців. А цей на фоні навколишньої простоти надто вже виділявся. Домініонців не надто любили у віддалених селищах за їх гордовиту поведінку та владні звички. Та їх механіки, вчені, а особливо Навігатори були знані неймовірною точністю та майстерністю.

Караван покинув селище доволі швидко. Відколи головна брама зачинилася за ними,Ірдан відчув звичне хвилювання. Жителі ніколи не віддалялися від стіни далі ніж на день ходи. Було легше прибути пізно уночі при світлі смолоскипів ніж заночувати у Великих пісках. А зараз їм доведеться зробити це не один раз. Охоронці розподілилися уздовж каравану. Ірдану випало іти попереду поруч з Навігатором.

- Я Ірдан, назвався він,вважаючи що так буде ввічливіше.

- Моє ім'я - Антаріс. До речі,хлопче, ми спішимо,як на пожежу, а ніхто досі не запропонував мені завдаток. Перекажи-но цим хорошим людям,що я не працюю задарма.

Тон чоловіка був вимогливим, здавалося він ніколи не чув слова "ні". Юнак вирішив не сперечатися і підійшов до головного торговця. Почувши про вимогу, Орвал,завжди добродушний товстун, ледь стримався від лайки. Провідники з племен ніколи не вимагали грошей наперед. Вони довіряли клієнтам і могли прийняти плату за послуги навіть товаром. Натомість вихованці Академії цінували лише дзвінку монету.

- Передай це йому, простягнув він Ірдану гаманець, Бо так поглядає на мої гроші,що чого доброго з курсу зіб'ється.

Юнак повернувся на своє місце і передав Антарісу плату. Той, не перераховуючи, сховав усе до сумки і зосередився на "тріаді". Це був головний інструмент для орієнтування. На смарагдовій поверхні виднілися два сталевих диски вправлені у шкіру та накриті опуклим склом. На першому була лише одна двокінцева чорно-біла стрілка. Ірдан помітив,що з кожним кроком Навігатора стрілка рухалася,спрямовуючи чорний кінець в одному напрямку. По обідку другого диска були викарбувані цифри від 1 до 12. У цього приладу було цілих три золотистих стрілки. Одна коротка і широка, друга довша і вужча, остання, тонка наче волосина, без упину оберталася. Поруч дисків,закріплена сталевими гачками, виблискувала лінза, під якою ховалася карта, розміром з людську долоню.

Кілька годин минули у мовчанні. Ірдан з цікавістю роздивлявся усе навкруги. Попри, здавалося, одноманітність краєвиду, юнак помічав дивовижні барви розпеченого сонцем піску. Дюни скидалися на морські хвилі,про які Ірдан чув лише з розповідей. Безхмарне блакитне небо,наче чисте полотно, накривало Великі піски. Вогняний диск сонця подібно багаттю розгорявся і сяяв так,що боляче було дивитися. Спека починала дошкуляти навіть найвитривалішим. Лише Антаріс ніби не відчував утоми і спраги. Здавалося,у його фляжці окрім води було щось,що додавало сил. Навігатор раз у раз оглядався. Він мав помітити і випередити будь-яку загрозу для каравану. Провідник був не лише розумом, а й очима процесії. З часом Ірдан починав розуміти призначення приладів Антаріса, але спитати про спосіб орієнтування за ними не наважувався. Той рухався відсторонено,наче товариство каравану було йому не надто приємне.

- Коли привал? стиха поцікавився юнак.

На мить йому здалося, що решта каравану на відміну від, наче не і не пройшов стільки часу,Навігатора помітно втомилися. Та і сам Ірдан хотів би відпочити хоч кілька хвилин.

- Коли стемніє,-відказав Антаріс і голосно додав, Нам треба випередити вогняний ураган!

При згадці про розпечену хмару полум'я в усіх наче відкрилося друге дихання. Ірдан та інші вояки забули про виснаження. Ноги самі понесли їх навздогін постаті Провідника,яка стрімко віддалялася. Що вже казати про торговців. Здавалося,вони готові нести верблюдів з вантажем на власних спинах. Декому стали ввижатися полум‘яні спалахи вдалині, а ніздрі наповнив лякаючий запах горілого.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.