Розділ 3

Посутеніло. Торговці зупинилися і стали складати намети для ночівлі. Дехто взявся розпалювати вогнище. Охоронці оглянули місце зупинки і почали розподіляти час патрулювання. Антаріс глянув на карту і наче сам до себе промовив

- Невже встигли вчасно. Навіть не думав, що вийде.

- Головне від вогнебурі відірвалися, відказав Орвал.

- Якої вогнебурі? навігатор ніби не розумів,про що мова.

Орвала аж пересмикнуло від люті. Провідники як і вчені Домініона рідко стримувалися щоб не похизуватися знаннями. Та якщо вже потрібно дійти до місця привалу вчасно,можна просто сказати,а не вигадувати історії про небезпеку.

Мандрівники дістали їжу і,сівши навколо багаття, почали вечеряти. Світло вогнища осяяло навколишні намети, масивні клунки з товаром та обличчя людей. На Велику пустелю спустилася ніч. Небо заблищало іскристими зорями. Місяць срібним оком дивився униз,милуючись чорними барханами. Разом з ніччю прийшов і холод. Закутавшись у ковдри, торговці розійшлися по наметах. Антаріс зник у своєму шатрі, де виднілося світло олійного ліхтаря. Він збирався перед сном переглянути напрямок вранішнього походу. Ірдану випало чергувати першим. Хлопець запалив смолоскипа і став на краю табору.

У сутінках нічого не було видно. Вдалині танцювали тіні дивовижних форм. Раптом одна з тіней почала наближатися до табору. Ірдан напружив зір і вирізнив у темряві дві постаті. Одна нагадувала низького згорбленого старигана з сучкуватою палицею. Він був закутаний у теплу накидку, сиве волосся стирчало у різні боки. Очі з цікавістю обзирали табір.Поруч із ним рухався воїн. Порівняно з ним найвищі і найсильніші воїни Герету видавалися карликами. На поясі велета висів ятаган у піхвах,настільки великий, що волочився по піску. Незнайомець ніс на спині величезний клунок,для надійності закріплений мотузками навхрест на грудях. Обличчя його повністю закривав полотняний шарф.

- Стій , гукнув Ірдан, намагаючись надати своєму голосу впевненості. Він розумів , що навіть увесь загін із шести вояків заледве впорається з охоронцем цього старого.

- Я не завдам вам шкоди, відказав чоловік. Він підійшов до юнака і спитав:

- Чи можу я приєднатися до вас?

Ірдан розбудив Орвала та решту воїнів. Старий назвався Корфусом,мандрівним Заклинателем,і запропонував послуги свого супутника як плату за їжу і ночівлю.

- Він може вартувати усю ніч без спочинку,-запевняв чародій.

Зрештою Орвал погодився і Корфус, з вдячністю прийнявши шмат хліба та кілька ковтків води, сховався у своєму наметі,який його слуга з дивовижною вправністю поставив. Після цього велет став біля вогнища і втупив байдужий погляд у нічну темряву. Все таки Ірдан залишився вартувати разом із ним.

- Як тобі вдається це носити?

Ірдан кивнув на масивний клунок.

- Духи сильніші за людей.

- То ти Дух?- подиву Ірдана не було меж.

- Старий зробив механічне тіло. Замкнув мене чарами. Змусив служити.

Ірдан помітив, що під шарфом ховалося сталеве обличчя. Єдине, що виглядало живим, були очі, жовті та іскристі.

- Ти хочеш звільнитися?

- Дух має завдання. Охороняти клинок. Тіло допомагає.

- Який клинок? Хто доручив тобі це завдання? кожне слово механічної людини розпалювало цікавість хлопця.

- Дух не запитує. Дух знає і виконує.

З цими словами велет підняв руки і різким рухом зняв власну голову. Тоді нахилився до Ірдана.

- Візьми це зараз, пролунало з глибини металевого тулуба.

Ірдан занурив руку і намацав рукоятку кинджала. Лезо дивної зброї було фіолетове з прожилками чорного. Воно чимось нагадувало нічне небо.

- Дух виконав завдання.

Істота встановила голову на місце, поправила шарф і капюшон плаща і відійшла убік. Так вартували вони у тиші,доки чергування Ірдана не завершилося.

Антаріс розбудив усіх вдосвіта. Натомлені шляхом,торговці не бажали починати так рано,а тим паче снідати на ходу. Врятували ситуацію слова Навігатора,що за кожен додатковий день доведеться доплачувати. Після цього заощадливий Орвал мало не власноруч змусив усіх збиратися в дорогу. Корфус зі своїм залізним слугою рушив за ними.

Він мав деякі справи у Домініоні. Однак старий тримався відсторонено і не звертав уваги на напрямок каравану. Лише декілька разів Ірдан ловив на собі погляд Духа. Та палаючі очі не виказували жодних емоцій. Юнак усе думав про кинджал. Він не мав уявлення,що це за річ і яке її призначення. Та для надійності заховав дивну зброю в глибині своєї дорожньої сумки. Раптом йому сяйнула думка. Ірдан наздогнав Навігатора і обережно спитав:

- У Домініоні є Заклинателі?

Антаріс скривився так,наче питання було йому неприємне.

- Академія не займається магією. Там вірять лише у науку. Однак є чимало вчених з так званого Ордену. Вони досліджують чаклунські амулети. А коли захочеш дізнатися своє майбутнє,Вежа астрологів до твоїх послуг.

Це вже був крок уперед. Можливо там знають про цей кинджал. Можна було спитати Корфуса,та якщо Дух не передав цю дивну річ йому,то напевно мав свої причини.

Решту шляху нічого особливого не відбувалося. День змінювався ніччю,мандрівка- відпочинком.Корфус та його супутник то зникав, то знову наздоганяв караван. Запаси води вичерпувалися, втома почала даватися взнаки. Навіть Антаріс перестав випереджати караван на чималій відстані. Він плентався поміж вершників і лише вказував напрямок переднім. Таємниче зілля,яке давало Навігатору сили,майже закінчилося. Одного разу він дозволив Ірдану зробити ковток. Юнак наче заново народився,увесь день ішов, наче на крилах. Однак, увечері він почувався настільки виснаженим,що миттю заснув, попри гучні голоси торговців. Незважаючи на недовіру Орвала, Навігатор знав свою справу і на усьому шляху караван не стикався з жодною небезпекою Великих пісків.

Антаріс вдивлявся у підзорну трубу вже деякий час. Ніхто не звертав на це уваги. Навігатор робив чимало речей,яких ніхто не розумів. Кочові провідники орієнтувалися за зірками,зміною напрямку вітру та іншими природними орієнтирами. Їх карти були примітивні,зрозумілі лише жителям Великих пісків. Розрахунки ж Навігаторів Академії за складними картами,годинником та компасом викликали у них подив і сумніви. Кочівники покладалися лише на власні відчуття та досвід предків.

- Ми прибули!- оголосив Антаріс.

Усі миттю глянули вдалечінь. Там уже виднілася стіна Домініона. Вона розкинулася на десятки миль. Збудований з масивного каміння, мур був удвічі вищий за стіну Герету. Дерев'яна брама, укріплена залізом, виглядала незламною. Навігатор видобув зі своєї сумки коротку бронзову трубку,підняв її вгору і злегка покрутив. З трубки вирвався струмінь смарагдового диму. Брама поволі почала відчинятися. Перед очима Ірдана виникло прекрасне місто. У його рідному Гереті жителі мешкали у шатрах або дерев'яних будинках. Тут усі будівлі були з каменю або цегли. Багаті поклади глини біля оази Домініона давали можливість створювати дивовижні споруди. Дахи будинків вкривала барвиста черепиця. Багатоповерхові будівлі змушували гостей уважно придивлятися аби розгледіти кольорове скло вікон на останніх поверхах.На подив Ірдана,найвищою була Академія. Вдалині пронизувала небо Вежа астрологів.

Місто вирувало. Повсюди було чутно голоси жителів. На головній площі зібралося чимало ремісників та торговців. Вони знали про прибуття каравану і збиралися запропонувати гостям свій крам. У супроводі слуг поважно крокували вельможі. Навіть вчені мужі не проігнорували прихід торговців. Вони метушилися навколо гостей,прагнучи першими дістати необхідні для досліджень речі.

- Ми пробудемо тут деякий час, мовив Орвал,- Навігатор пообіцяв нам привести свого учня,щоб той проклав зворотній маршрут. Так що можеш прогулятися містом,може знайдеш для себе щось цікаве.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.