Розділ 1

Спочатку була земля. Порожня твердь,занурена у темряву. Тоді спалахнуло сонце. Вогонь вперше обпалив суходіл,породивши Велику Пустелю. З полум'я сонця народилися Духи пісків. Лише вони могли населяти мертві землі. Від жару сонця небо тріснуло і розкололося. Уламки впали на поверхню по усій пустелі. З розпеченої землі забили джерела, створивши оази. Згодом з'явилися люди. Вони заселили Місця води. Деякі з них відчували силу осколків. Ці люди стали першими Заклинателями. Їм підкорилися таємні закони Пустелі. Маги захищали племена від сил зла. Минули роки,вогонь сонця вгасав і стали можливими тривалі переходи між поселеннями

Сеймор підвівся, опираючись на палицю, розправив довгий полотняний плащ і глянув у вічі слухачам. Четверо юнаків з цікавістю слухали його історії. Навіть зараз, втомлені після важкого дня, вони не поспішали до своїх шатр щоб відновити сили. Кожному кортіло дізнатися більше про таємниці Пустелі, безтілесних Духів та дивовижних істот,які населяли далекі землі. І хто як не Заклинатель міг розповісти їм про недосяжне для більшості людей.

- Вам час відпочити. Вже пізно,- мовив Сеймор.

- Але, Заклинателю! Ми хочемо послухати ще ваших історій.

Старий усміхнувся. Цей хлопець, здається його звуть Ірдан, завжди приходив до нього щоб поставити запитання. Він ніколи не цікавився пророкуванням майбутнього, не просив про захисні амулети. Ірдан хотів знати більше про світ Пустелі, природу піщаних бур і вогняних ураганів, навігацію серед безлічі дюн. Якби не перевірка, яку проходила кожна новонароджена дитина поселення, Сеймор вважав би,що з цього хлопця міг вийти чудовий Заклинатель.

Хлопці, зрозумівши,що старий залишиться непохитним, рушили до своїх шатр. Кожного з них завтра чекало випробування,яке кидало виклик їх здібностям майбутніх воїнів і захисників селища. Ірдан востаннє глянув на мудреця і закрокував додому. Для нього навіть короткий час проведений у товаристві майже столітнього Заклинателя був шансом звільнитися від тривог, заспокоїти вир емоцій.

Залишившись на самоті, Сеймор дістав з шкіряної сумки невелику коробочку і сипнув у тліюче багаття щіпку порошку. Уста чоловіка зашепотіли давнє заклинання. Пальці рук сплелися у незрозумілому жесті. Маг зосередився на одній думці, заплющив очі і став чекати. Багаття стало розгорятися. Вгору злетіли тисячі іскор. Вони змішалися формуючи череп з палаючими вогняними очима.

- Сссейморе,- зашипіло з вогнища.

- Це ти, Алнор, Дух вогняної стихії?

- Так. Нащо ти викликав мене, Заклинателю!

- Я відчуваю загрозу. Духи бачать більше за нас,людей.

- Могутнє зло народилося у нетрях північних лісів. Воно збирає армію щоб знищити усіх. Вас чекає велика битва. Кристал з небесного тіла стане зброєю проти безсмертного. Але коли ним заволодіє Темний, ви приречені.

Череп з силою вдарився у вогнище, хвиля полум'я вмить спопелила дрова. Сеймор дивився на попіл і вперше за своє довге життя його душу огорнув неспокій.

Ірдан прокинувся задовго до сходу сонця. Він швидко одягнувся, взяв дорожню сумку, кинджал у шкіряних піхвах і вийшов з шатра. Селище поки спало. У сутінках ніхто б не наважився блукати пустелею. Він був поки що єдиним, хто вже готувався до випробування. Високий стрункий юнак з густим чорнявим волоссям і карими очима,один з кращих учнів мав усі шанси з гідністю пройти перевірку. Він не боявся труднощів. Мрія допомагала перебороти страх. А мрією Ірдана було не просто захищати поселення; він прагнув стати воїном-охоронцем каравану. Тривалі переходи були надто небезпечними без озброєних людей. Не раз ватаги торговців ставали жертвами розбійників. Їх навколо великих міст розвелося чимало.

Охорона для каравану стояла на другому місці після Провідника. Але ця посада для більшості була недосяжною.

Зненацька ранкову тишу розітнув звук рога. Цей сигнал лідера селища означав початок. Ірдан швидко побіг до краю селища. Воно було обнесене високою в два з половиною людські зрости стіною. Для входу і виходу призначалися три брами. Перша найбільша використовувалася караванами і вела через широку дорогу до комор. Друга менша почасти мандрівниками.Третя ж завжди, скільки Ірдан себе пам'ятав була зачинена. Саме біля неї юнакам було наказано зібратися. Що було за тією брамою хлопець не знав. Завдяки широкій оазі навколо якої розбудувалося селище,розміри його не викликали бажання обійти рухаючись зовні уздовж стіни. Коли Ірдан дістався до місця збору там уже чекали вождь і четверо воїнів. У одному з них юнак упізнав свого вчителя Дартмора. Заклинатель на зустріч не з'явився. Іноді він приходив щоб благословити на безпечний похід. Незабаром інші учасники прибули і стали поруч з Ірданом чекати на вказівки вождя. Ніхто з них не знав яким буде їхнє випробування. Щоразу воно змінювалося. Вождь зробив крок уперед. Одягнений у розкішний плащ зі шкіри власноруч впольованого фаріоса, статний чоловік років сорока мав гордий і впевнений вигляд. Від його ятагана з прикрашеним коштовностями руків'ям віяло силою. Цю зброю як і перстень з величезним рубіном Райнор одержав у подарунок від вельмож Домініона. Чоловік глянув у вічі кожному з юнаків і мовив:

- Кожен з вас має шанс стати щитом селища від небезпеки, воїном і охоронцем. Та не всім для цього стане сили. Сьогодні ви підтвердите свою готовність!

Райнор жестом дав знак Дартмору починати. Майстер підійшов до брами, стиснув обома руками залізний важіть і різким рухом відчинив замок. Інші воїни взялися за прикріплені мотузки і почали відкривати важкі стулки. Брама ішла важко, зі скрипом її давно не чіпали. Ірдан з цікавістю вдивлявся у горизонт. Усюди виднілися лише безкраї піски, масивні дюни та де-не-де поодинокі кущики.

- Ви підете зі мною на полювання. Будемо діяти як одна команда але кожен матиме шанс проявити себе.

- А на якого звіра,- спитав Лоріс, кремезний хлопець із грізним поглядом. Він був найдужчим з новобранців і рідко вагався перед тим як вступити в сутичку.

- Акопа. Для вас цього буде достатньо.

- Чого не фаріос,- пирхнув Локус.

- Аби з цим впоралися. Годі балачок! Ходімо бо так до ночі простовбичимо.

Вихід для кожного був хвилюючим. Якщо Дартмор не раз бував у безмежному морі Великої пустелі, то юнаки вперше покидали затишне поселення і потрапляли у жорстокий світ пісків. Ішли поволі,урочисто ніби звикаючи до обпікаючого вітру. Ірдан чув про полювання як спосіб перевірки готовності юнаків стати дорослими, але у їх селищі це мало особливе значення. Саме м'ясо і шкури вбитих звірів пустелі були основним джерелом прибутку.Ці уроки а не мистецтво фехтування видавалися Дартмору особливо важливими.

Шлях здавався безкінечним. Та треновані юнаки не відчували утоми. Була лише неймовірна нудьга.

- Агов, Телоре! Розкажи якусь жахачку, гукнув Лоріс.

Телор був знавцем багатьох байок,які разом з численними караванами блукали поміж розкиданими по пустелі містами.

- Розповім вас про Примарного старця. Він колись був могутнім Заклинателем і зумів підкорити своїй волі чимало духів. Один з них подарував чаклуну безсмертя. Зараз він без кінця мандрує, полюючи на заблукалих мандрівників. Його паланкін виготовлений з найтоншого шовку та найбілішої кістки носять четверо піщаних велетів. Загін вогняних вояків з палаючими мечами вдень і вночі оберігають його спокій. Духи пристуговують Старцеві, як раби домініонським багатіям. Як плату за вічне життя він повинен постійно відбирати людські душі. Нікому не вирватися з його рук.

Телор зробив глибоку паузу. Він вдивлявся у горизонт і раптом вигукнув: Дивіться! Це білий паланкін Примарного! Там!

Він показував рукою кудись удалечінь. Всі різко озирнулися, однак там нічого не було. Хлопці розсміялися. Це був один з улюблених жартів Телора, а гнітюча атмосфера пустелі лише підсилила ефект.

- Тихіше,- остудив їх Дартмор, Ми прибули.

У спокійній долині мирно паслися акопа. Вони хапали широкими зубами дрібні кущики і витягували з глибини піску довгі галузисті корені. Ці істоти були незвично великі з густою рудою шерстю. Короткі товсті лапи з трьома пальцями майже не грузнули у м'якому піску. Зовні навіть у людський зріст заввишки вони видавалися доволі сумирними , якби не одна деталь. На видовжених головах стирчало четверо рогів.По парі довгих і коротких, гострі як ножі вони лякали навіть досвідченого Дартмора. Мисливці приготувалися, націлили луки на молодого акопа,що тримався віддалік від зграї. Ірдан зосередився, він добре знав,що має влучити у голову звіра щоб убити з одного пострілу. Інакше доведеться переслідувати пораненого. Дартмор підкрадався попереду,стискаючи у руках списа. Краєм ока він уважно стежив за діями учнів. Юнаки підійшли на достатню відстань. Їх полотняні плащі зливалися з піском,роблячи мисливців невидимими.

- Вперед, скомандував Дартмор і метнув спис у звіра.

Вслід за ним полетіли стріли. Вони гострими жалами впилися у товсту шкіру акопа. Спис устромився звірові у лівий бік. Жертва не встигла навіть застогнати і каменем повалилася на пісок. Акопа був уже мертвий, з його ока стирчала стріла. Дартмор підбіг і різким рухом висмикнув її.

- Чий це постріл? -гукнув він.

Молоді мисливці мовчали. Це було перше полювання і кожного переповнювали емоції. Учитель підняв руку зі стрілою вгору.

- Хто стріляв?

- Я, вчителю,- Ірдан вийшов уперед.

- Молодець. Ти єдиний хто спробував убити звіра. А не налякати, як деякі. Дартмор з насмішкою глянув на інших.

- Ви теж не ідеально влучили,- озвався Лоріс. Його дратувало те ,що він виявився не найкращим.

- Я цілився у серце. І якби ти був уважний на моїх уроках,то зробив би теж саме,- відрізав учитель.

Мисливці обступили вбитого звіра, дістали кинджали і почали знімати шкуру. Треба було встигнути забрати все необхідне з туші перш ніж запах крові привабить фаріосів чи інших хижаків. Дартмор вдивлявся у далечінь і його душу переповнювала гордість. Чоловік не сподівався від першого полювання такого успіху. Нерідко під час випробування учні травмувалися або давали звірові втекти. Роздуми його перервав крик Телора:

-Що це таке?

Дартмор сердито оглянувся на крик. Йому давно вже набридли жарти хлопця і закортіло дати йому прочухана. Однак побачене змусило досвідченого воїна здригнутися. З горизонту до них рухалася хвиля піщаної бурі. Яскраво помаранчева,вона стрімко насувалася. У повітрі з'явився запах горілого, повіяло жаром.

- Вогняний ураган,- закричав чоловік і укрившись плащем почав загортатися у пісок. Ірдан та інші вчинили за його прикладом. Спиною хлопець відчув нестерпний жар, тканина почала тліти. Та шар піску і плащ все таки захищали від того що коїлося на поверхні. Буря наростала, у повітрі пролітали язики полум'я, розпечений вітер прагнув розшарпати на частини все що потрапило у його владу.

Врешті усе заспокоїлося. Ірдан виборсався з наметеного піску, пригасив обпалену тканину і роззирнувся довкола. Схоже ураган пройшов не завдавши нікому шкоди.

- Тепер м'ясо не треба смажити,- пожартував Телор.

- Самі ледь не засмажилися,- пробурчав Лоріс.

- Вогнебуря тут зазвичай рідкість. Але не будемо спокушати долю,- Дартмор поправив значно обважнілу після полювання сумку і рушив назад. Слідом за ним заквапилися інші.

Запах смаленого майже вивітрився. Сонце почало припікати, наближався полудень. Мандрівники раз у раз припадали пересохлими губами до похідних фляг. Врешті перед очима змучених але щасливих мисливців постала стіна селища. Дерев'яний щит був чи найкращим захистом околиць від спекотних вітрів та загарбників, а обробка рідкісною алхімічною субстанцією дозволяла витримати навіть натиск вогняного урагану. Вперше Ірдан побачив своє поселення зовні. Вони рухалися з високої дюни тому хлопець міг побачити вдалині оазу та довколишні плантації. Потужне джерело , більші були лише у Домініоні, дозволяло Герету, а саме так називалося на картах провідників-навігаторів їхнє селище, забезпечувати себе вирощеними плодами, не марнуючи коштів на мандрівних торговців. Така самодостатність тішила жителів. Ось і брама. Дартмор підійшов і тричі з силою ударив тупим кінцем списа по міцно збитих дошках.

- Хто прагне увійти, залунав грізний голос.

- Загін успішних воїнів.

Стулки брами відчинилися і за ними Ірдан побачив більшу частину жителів. Побачивши їх живими натовп вибухнув гучними вигуками та оплесками. Райнор підійшов до новоприбулих і дав знак групі зброярів які очікували поруч.Вони поклали перед юнаками на пісок спис- знак мисливця та ятаган - символ воїна. Вперше Ірдан зробив свій вибір коли серед інших професій обрав шлях навчання у Дартмора. Та тепер пройшовши випробування він мав зробити остаточний вибір. Першим обрав Лоріс. Не довго думаючи широкоплечий юнак схопив ятаган і піднявши його вгору вигукнув бойовий клич кочівників. Телор довго вагався і врешті зупинився на списі. Емет, молодший син вождя, обрав зброю воїна і приєднався до батька. Так один за одним інші двоє колишніх учнів обрали списи. Останнім випало обирати Ірдану. Він підійшов до меча, торкнувся рукоятки і запитав вождя: Чи можу я приєднатися наступного каравану як охоронець?

Райнор глянув на Дартмора. Той задумливо покрутив у руках кинджал.

- Цей хлопець дуже здібний. Добре показав себе під час випробування.

- Це означає так, Ірдане. Візьми свою зброю і через три дні вирушиш у подорож. Домініон потребує деяких товарів і ми з радістю їх доставимо.

Вождь підійшов до юнака і поплескав його по плечу. Він пам'ятав ці риси обличчя. Перед очима Райнора постали картини битви де вони з Ірдановим батьком воювали пліч-о-пліч.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.