Попелюшка

Я не хвилююсь. Ні. Раніше так бувало - збирались та їхали, завжди повертались, давали щось смачненьке. Взимку теж їхали - рік чи два тому, повернулись з незвичними запахами. Годували мяском. Мяско я люблю, хоча і корм чудово. Але чого нервують? Кричать один на одного, Стара плаче… Хіба щось сталось? Я не хвилююсь. Все як завжди. Мабуть. Зібрались. Кричать, плачуть. Я не хвилююсь. Майже. Може трошки… Поцілували в носик, висипали купу корма, налили водички у всі миски - навіщо? Буде приходити Друга, від якої смачно пахне. Завжди так було.

Вмощуюсь спати на ліжечку, майже сплю. Йой, що таке? Що там гупає? Дивуюсь. Раніше такого не було… Йой, оце гупнуло - в мене серце вилетіло? Ні - на місці. Але страшно стає, піду сховаюсь. Куди? Ммм... Мабуть, під ванну, там найнебезпечніше місце у світі. А можна на речах поспати, якщо не прибрали з машини, що голосно ричить. Але вона добра - я знаю, не скривдить.

Два дні пройшло - Друга не приходить, гупає за вікном все голосніше. Не знаю, що воно таке, але лячно. Корма мені вистачає, от з водою - проблема. Поки що є, але якщо не прийде Друга, що робити? Трохи є на кухні у мийці, але мене звідти ганяють. Та, якщо не прийде Друга, маю пити звідти. Ще і унітаз є, якщо що. Хоча, пити звідти - брр. Хоча, може доведеться...

Люди, ви де?! Я сама вже тиждень, куди ви поділись? Чому ніхто не приходить, мені страшно! Тиждень за стінкою вив Рекс - я його терпіти не можу, але ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ? Рекс вив кожен день, потім, коли гупнуло дуже голосно - замовк. Мені вже його не вистачає... Ніколи б таке не подумала. І з водою таки проблеми...

Гупати трохи перестало, але я випила всю воду з мисок, на кухні також, якщо ви, тварюки, не повернетесь, питиму з унітаза. А потім вам все взуття обіссю. Коли повернетесь. Ви тільки поверніться, благаю! Ви ж мене не кинули одну? Чи ні? Чим я завинила?!

Третій тиждень я сама... Не знаю, що гірше - помирати тут від спраги чи від того, що Люди мене покинули… Я вже випила воду скрізь, де її бачила та знаходила… Я б випила не знаю скільки…

Йой, це не на дворі, це зовсім поруч гупає. Хтось в хату лізе? Сховаюсь під ванну, хоча сил вже майже немає..

-Киць-киць, ти де? Кицюня, я знаю, ти тут!

- Іване, не стій бовдуром, орки стрілятимуть, шукай кішку!

- Та шукаю, але ніц не бачу, давай вже забиратись, бо як прильот?!

- Ні, я знаю де вони ховаються... У дитячій немає, на кухні немає... у ванні? Кицюне, пробач що так не чемно, Іване, тримай переноску. Ач, ти мене ще і лапою? Жити точно будеш, киця.

Мене дістали, посадили кудись і несуть. Навкруги пахне всім новим. Я тут не сама? Темно, нічого не бачу. Але поруч інші коти - у таких саме тісних клітках, як я. Та ще й собаки є! Але, не Рекс, на жаль.

Нас кудись везуть. Дуже швидко. Коли я малою зїла “дощик” мене так не везли... Люди чогось бояться, ми це відчуваємо та намагаємось мовчати. Вже як виходить. Хтось сходив під себе - фу.

Навіщо стільки світла, куди мене знов тягнуть? Нарешті - водичка... Байдуже, що щось роблять з лапой - поголили? Та нехай, водичка... І чого це я засинаю? Вже сплю...

Я у дивному місці - нас тут багато, мені щось зробили там, де багато світла. Я не знаю, що. І навіщо, але Вони мене врятували, нехай. Нас годують. Але сумно, дуже сумно. Мене звуть інакше, я мявкала, але не могла вимовити, як мене звали раніше. Попелюшка? Нехай. Вони кажуть, може пощастити, а може - ні. Тоді я на все життя залишусь тут. Від цього ще сумніше... І хоча я кішка, я б вила, якби могла...

Я не знаю, скільки просиділа у клітці, але одного дня...

- Ви до Попелюшки? Зараз, ось вона - випустити, хочете подивитись?

- Якщо можна.

- Чого ні - вам з нею жити.

Мене випускають - а це хто? Одна велика, Друга - маленька. Пахнуть дуже приємно. Ой, що це?? Це ж мяско, Люди мені такі смаколики давали. Завжди. Коли повертались. Але ці - інші.

- Ну що, вирішили?

- Забираємо.