Захід Місяця

Мавка не знала причин, з яких у різні пори року слід повертатися додому до певного, характерного саме для цієї пори, часу.

Їй так колись сказали, визначивши години для пір року, старші. Тож, мавка дотримувалася встановленого правила, та сама не знала – чому.

Час до призначеної години вона відчувала інтуїтивно.

Ось і зараз мавка поспішала додому, бо за справами часу для повернення залишилося вже мало, а до її домівки було ще досить далеко.

Вона йшла берегом ріки. Над головою сяяли зорі. На іншому березі співали русалки. Мавка і сама щось мугикала. Страху вчасно не потрапити додому не було. Вітер шурхотів листям дерев. Трава пригиналася під ногами та мавка відчувала тепло землі.

Мавка вже майже дісталася своєї домівки, як відчула, що має зупинитися. Та інтуїція, яка вела її додому у потрібний час, зараз чомусь наказувала стояти на місці. Вона зупинилася й озирнулася навколо. І з подивом не побачила на небі Місяця, який, наче, тільки що був тут. Тільки що освітлював її шлях і все навколо. Русалки принишкли. Наче бачили та відчували те саме, що і мавка.

Попри відсутність Місяця було світло. Сяяли зорі та… над гранітними кручами на іншому березі розходилося сріблясте сяйво.

Мавка завмерла у подиві та захопленні. Сяйво розходилося всього над двома чи трьома верхівками скель, однак як же воно зачаровувало. Як виблискувало. Як кликало. Що це?

Раптом мавка стріпнулася. Вона зрозуміла, що бачить захід Місяця.

А до світанку Сонця ще далеко.

Ось чому слід поспішати додому: Сонце ще не сходить, а Місяць вже заходить і скоро на небі залишаться самі зірки, а якби було хмарно, не стало б і цього освітлення.

Як людям слід поспішати повернутися до своїх обійсть до заходу Сонця, так і мавкам слід бути вдома до заходу Місяця.

Місячне сяйво ще грало на небі над схилами високого гранітного берегу ріки. Мавка шанобливо вклонилася йому та побігла до своєї верби.

Вже у верболозах назустріч їй трапилося потерча з ліхтариком. Воно навпаки поспішало на роботу – освітлювати шлях перехожим і виводити їх із болота. Вони привіталися та розійшлися. Потерча поспішало на межу болота, весело розмахуючи ліхтариком, а мавка дісталася своєї верби, зайшла до розщеплення в її старому стовбурі та вклалася спати.

Як же у природі все продумано та просто. Людям слід вертатися додому до заходу Сонця, мавкам – до заходу Місяця, а потерчатам – до сходу Сонця.