Доля і Лихо ходять стиха

– Нащо ти прийшла?

– І Тобі привіт, сестрице! Тільки не кажи, що ти на мене не чекала!

– Лихо, ти прийшла зарано, їй ще нескоро треба з Тобою зустрітися.

– О, Доле, ти така мила, але, на жаль, зовсім не далекоглядна. Часи змінилися. Тепер я не мушу слідувати Твоїм дурним вказівкам. Я сама вирішую коли і до кого завітати. Війна – це мій час! Тож не смій стояти на моєму шляху!

Лихо різко засунула руку в дівчину, яка мирно спала. Кров, біль, сльози. Зтурбована мати бігає довкола, чоловік обриває телефон. Карета швидкої мчить в лікарню. Розгублена Доля сидить поруч. Так не мало бути! Підготовка, операція, велика втрата крові. Втрата сенсу. Бажання жити 0%. А серце чомусь б'ється.

– Тепер ти задоволена?

– Аякже! Вбити маленький комочок так просто, а стільки страждань. Ммм...

– Ти ж знаєш, що я зроблю їх щасливими, в Тебе більше не буде щансу.

– Не ці так інші люди. Ти не зможеш вберегти усіх. Я всюди. Вони відчувають, Лихо поруч. Я поруч.

– Я дам їм сил боротись, підійматися. Бо є люди які попри все Лихо заслуговують на щасливу Долю. І Ми її створимо.