Розділ 13

Розділ 13

Бабуся змінилася – всього за декілька тижнів її спина похилилася, обличчя посірішало, очі постійно дивилися кудись у далечінь. Я не впізнала її, коли після довгої розлуки опинилася в домі Мартіни Жебровської.

Вона грала в карти зі ще однією моєю бабцею (так, у мене їх багато). Суть гри полягала в тому, щоб витягувати з колоди різних чудовиськ, і ті, відповідно до своїх сил, поїдали один одного: чиї створіння були сильнішими – з’їдали більше жертв, більше жертв – і ти виграв. Усе, як у справжньому житті. Гра була пасивною: лише перевіряла, до кого прихильніша удача, і все.

Дві жінки, попиваючи вино, витягували карту за картою і, якби собачка Кжу не почала гавкати на мене в коридорі, не звернули б уваги і на гостю.

Бабуся важко встала з-за столу, розкрила обійми, вітаючись щирою посмішкою.

- Ось яка ти вже! Яка сукня! Шлейф, напевно, два метри?

- Твоє око не обманути.

Бабуся випустила мене з обіймів і, тримаючи за плечі, пильно розглядала.

- Слава батька тебе наздогнала?

- Не думаю, що це погано, – я спробувала ще раз впасти в обійми, та бабуся посерйознішала.

- Поки тут немає Мартіни, – вона знову сіла за стіл, але карт там уже не було. Бабця Агнес підозріло озирала коридор, тримаючи колоду в руці, нічого не побачивши, вона приєдналась до нас, зачинивши двері.

- Твоя наставниця, – продовжила бабуся, – бабця Мартіна щось замислила, сьогодні на зборах будемо голосувати за те, кому перейде Книга Роду.

- Книга ж у мене.

- Так, – втрутилася Агнес. – Бо ти її власниця за правом. Розумієш, хто має книгу – той староста клану Молодого Місяця.

- Але, бабусю, ти ж не була старостою.

- Так, не була, бо через твою матір відмовилася. Її хотіли вигнати, хотіли позбавити всіх прав. Я відмовилася від посади на користь Агнес, бо та розумна й справедлива, – Агнес же щось незадоволено пробурмотіла, але дала бабусі продовжити. – Чесно кажучи, я сподівалася, що твоя мати поверне до себе прихильність і посяде належне місце серед чаровніц, але її смерть…

- Я керувала всім довго, ще рік – і передаю свою посаду, – почала бабця Агнес, побачивши, що бабусі боляче говорити про доньку. – І посада перейде до того, кого обере голосування.

- Але голосування відбудеться швидше, ніж за рік. Не знаю, що приготувала Мартіна, але книгу їй віддавати не можна. Нехай буде старостою клану без книги, як ти, – продовжила бабуся.

- Вона цього не захоче. Усі ж знають – я лише заміна.

- Леславу не оберуть, ще й із її теперішньою славою. Кого тоді підтримати?

- Ми програємо з будь-яким претендентом, – Агнес скрушно похитала головою.

- А що з моєю славою? – перебила їх я.

Дві жінки сумно на мене подивилися.

- І що в цій книзі такого?

Запала довга й важка тиша. Бабуся погладжувала стіл (вона постійно щось погладжувала, коли нервувала).

За вікном яскраво світило сонце, що опускалося зі свого зеніту. Зараз у цій кімнаті назрівав заколот. Завтра ще й літнє сонцестояння. Сьогодні збори клану. Насичені дні, зайве й казати!

- Леславо, у книзі записані знання, які ми збирали роками. От якби ти краще її вивчала… – Селіна Жебровська встала з-за столу та почала крокувати кімнатою. – Не можна дозволити Мартіні втягнути нас у неприємності.

- Мені, може, й не подобається бабця Мартіна, та ви не знаєте, що вона задумала.

- Я мушу бігти! – Агнес встала, дивлячись на свій срібний годинник. – До вечора, мої рідні! Тримаймося сьогодні разом.

Жінка пішла, Кжу побігла слідом за нею коридором, гавкаючи в такт своїм стрибкам на коротеньких лапках.

- Бабусю, маю до тебе багато питань, – почала я, коли ми почули, що вхідні двері зачинилися.

- Щодо чого?

- Щодо старої мови, і бабці Мартіни, і прив’язаності принца. Зі мною стільки всього сталося!

- Почнімо з найпростішого. Що з кронпринцом?

- Не впевнена, що це найпростіше.

Мене чекало розчарування – наш зв'язок з принцом не підлягав жодному виправленню. Лише смерть одного з нас звільнить іншого від можливості відчувати чужі почуттєві хвилини. Бабусю здивувало, чому це Вітольд бачить мої почуття цілими видіннями. Лише люди з чаклунською кров’ю здатні на це. Хтось із предків королівської родини напевне мав чаклунський дар – це було єдиним поясненням. Королева і бабця Мартіна не зважали на цю можливість: ми не розповідали, як саме принц мене відчуває. Або вони приховують свою до цього цікавість?

- Я не вірю, що бабця Мартіна такого не знає, про предків корони. – я витягла Книгу Роду та пергаменти, на яких були записані незрозумілі слова.

- Мартіна хороша чаровніца, але неуважна. Її прагнення висот часто застить очі на дрібні, але важливі речі.

- То здровільці або умільці?

- Або ще щось, – бабуся сіла поруч. – Леславо, дивися ширше. Наш світ повний чарівних й дивовижних створінь.

- Вітольд ненавидить усе дивовижне, не вірю, що в ньому є хоч крапля чаклунства.

- Тепер ти говориш, як Мартіна. А я повторюся: дивися ширше.

Я більше нічого не запитувала про принца: якщо він і має якісь можливості, то це не моя справа, а коли стане моєю, тоді й дам тому раду.

Над перекладом ми сиділи довго, за вікном звечоріло. Довелося розказати про всі мої видіння, про подорож у Солек та пригоди під монастирем. Бабуся вже все знала про хворобу короля і підтримувала мене в прагненні знайти ліки. Проблема знову була у кронпринці.

- Як ти насмілилася ставити йому умови? Повернути собі прізвище Слуцьких! Та тебе з’їдять при дворі! Передовсім - королева! – звучало в мою сторону.

Ми закінчили з пергаментами, я склала все назад у велику дорожню сумку і хотіла вже залишити будинок. З всієї інформації було зрозуміло одне – в столиці і в околицях ордену немає. Бабуся певна, що це через близькість корони. Що далі від епіцентру всевладдя, то слабша владна міць

- Стій, Леславо! – бабуся, шкутильгаючи, зупинила мене в коридорі. – Перестань бавитися з вогнем, бо згориш! Чуєш мене?

- Вітольд не розуміє інших розмов. Тільки суперечка та сила може змусити його дослухатись до інших.

- Зараз кронпринцу все це вигідно. А от коли все закінчиться, вдало чи ні, ти побачиш Тарло у всій красі. Це небезпечні люди.

Я обійняла бабусю – вона дуже схудла, щоки запали, руки трусилися.

- Ти як? – у мені забриніла тривога.

- Нормально.

- А виглядаєш препаскудно.

- Дитино, за себе переймайся, а мене втомила дорога й усі ці проблеми.

- Я тебе люблю, ти ж знаєш, – я ще міцніше стисла обійми.

- Знаю, знаю, – бабуся погладила мене по голові. – Йди збирайся, а то ще спізнишся.

Ніч була теплою, але безмісячною. Ще трохи часу залишалося до початку нового циклу, тож гострий срібний серпанок ще не встиг показатися. Та, попри це, цілий завтрашній день та цілу ніч чари бринітимуть довкола людей на честь дня і ночі, на честь Першого Бога. Вдалий же час обрали чаровніци.

Більшість учасниць клану Молодого Місяця збиралися сьогодні за містом, вище за течією ріки Ів. Тут, на березі, завтра горітимуть вогні, танцюватимуть люди, радіючи святу, а нині тут було тихо, усі поважно віталися неглибокими поклонами, йдучи у довгих темних плащах до заздалегідь обраного місця. Босими чаровніци проходили по стежках, присипаних вербовим попелом. На середині шляху нас зустрічали свічки сили (напівпрозорі стовпи того ж таки попелу). Дрібну срібну пилюку вгору здіймали захисні, таємні чари. Пройти крізь них міг лише той, хто носив на шиї молодий місяць, зачарований медальйон, що передавався у спадок в межах роду, вартісну частинку Жебровських. Стара й велична магія зустрічала мене вперше. Та з прибуттям до столиці зі мною багато речей трапляється вперше.

Зупинившись перед свічкою сили, я помолилась всім богам і ступила крок вперед…

Тіло обпекло холодом, знак на зап’ясті почав поколювати, але за цим всім ховались мої родички: Цвіт чаровніцького клану, мовчазні і суворі, вони проводили сьогодні свою політику, таємно, на березі головної ріки королівства.

Після проходу «свічки» ми ставали непомітними для простаків. Ось і вся наша таємниця.

Блукаючи поміж родичок, я згубила десь усю чарівність миті. Мені хотілося більше розпитати про здоров’я рідної бабусі: не подобався мені її вигляд. Дорога з Пшорку не могла аж так її втомити.

У роздумах я потрапила на дійство однією з останніх. Людей тут було зо три десятка, усі гуртувалися довкруж великого вогнища, яке півколом оточували лавки.

- Що ж, час починати, – почувся голос Агнес, яка стояла біля вогню в срібній сукні та із золотим обручем поверх сивого волосся. – Вже за північ, настав наш час.

Поглядом я знайшла бабусю: вона сиділа в першому ряді, тримаючи для мене місце. До неї постійно хтось підходив, люди щось питали, щось розповідали.

- Я вже думала, ти не з’явишся!

- Вибач… - плутаючись у сукні і високій траві, я присіла поряд.

- Ти мусиш серйозніше ставитися до чаровніцьких справ.

- Як уже виходить, – бабуся жарт не зрозуміла, її суворий погляд змусив сидіти тихо й чемно.

- Я, Агнес Жебровська-Протська, староста клану Молодого Місяця, оголошую про початок зібрання, яке було скликане на прохання Мартіни Жебровської.

До багаття вийшла бабця Мартіна, високо і поважно тримаючи голову, у погляді, яким вона обдарувала присутніх, була зверхність, а обличчя у спалахах вогню виглядало суворим. Вітер, звіваючи плаща, робив постать жінки загрозливою.

- Я, представниця найчистішої крові Жебровських, сьогодні під цим небом, під святими зорями виставляю на обговорення два тривожних питання.

Бабуся в’їдливо щось проговорила на слова сестри й узяла мене за руку.

- Перше – це слова недовіри до Агнеси Жебровської!

У відповідь лунав лише шум ріки.

- Друге, – продовжила люба родичка, - це позбавлення Селіни Жебровської Книги Роду.

Тиша тривала. Агнес незадоволено похитала головою, дивлячись на мою бабусю. Інші переглядалися та не промовили ані слова. Я ніколи доти не брала участь у зборах клану. Пам’ятаю, як кілька разів бабуся їздила на них, та мене не брала. Зараз я чомусь сильно переживала, рука бабуся була холодною, як і її погляд. Щось не так. Я відчувала всім серцем – щось не так!

- Я проти твоїх слів, – рука бабусі ослабла, і вона сама вийшла до вогнища. Усі вони, три рідні сестри, були такими різними. – Повторюю, я проти твоїх слів. Як перше, так і друге, зараз не на часі. Агнес має право ще рік бути старостою. Потерпи до наступного голосування, якщо тобі аж так кортить посісти її місце. Та й книга вже не в мене, за правом спадщини вона перейшла далі.

Мартіна різко поглянула на мене.

- Вона її недостойна.

- Чому це?

- Бо вона – сором усього, що ми охороняли роками!

- Мартіно, вона моя онучка, дочка Беати. Перша серед усіх претендентка на посаду старости. Звісно, після мене.

- О! Дівчина ніколи нас не очолить, – бабця Мартіна не приховувала відрази, як і ще двійко молодих чаровніц, що сиділи біля мене.

- Хтозна... Хтозна… – Агнес схрестила руки на грудях.

- Сестро, книга не залишиться в неї, – Мартіна тикала в мене пальцем. Може, краще було мені все-таки зостатися в замку? – Вона молода і зухвала, слабка в чарах, не дотримується старих звичаїв! Як і її мати. Думаєш, право крові переможе здоровий глузд?

- А, може, настав час змін?

- Не сміши мене, Агнес! Ти була помилкою на цій посаді стільки років. Вона – це ганьба клану!

- Я помираю, – бабуся високо підняла голову, наче пишалася тим. – Ще тиждень, чи два. Книга залишиться в неї як мій заповіт після смерті.

Мене наче громом вдарило – добре, що я сиділа. Не в змозі сказати й слова, я просто дивилася на бабусю. Якби не ці кляті збори, вона нічого б не сказала, якби не вони – вона б не приїхала до столиці, і ми більше б не побачилися.

«Завжди будь готова до смерті, своєї чи чужої», – ці слова бабуся часто повторювала перед моїм від’їздом з Пшорку. Вона вже тоді знала.

- Це право Селіни, – Агнес вийшла наперед.

- Ні! Вона – виродок Слуцьких. Як ви можете передати такі знання їй?

- Мартіна правду каже, – викрикнув хтось із задньої лави. – Рід Селіни зганьбив себе.

- О, припини, а син-п’яниця тебе не ганьбить? – бабуся почала суперечку. – Те, що він не має магічних умінь, нічого не означає?

- Та як ти смієш?

- Отак і смію! Це заповіт! Святе!

- Книга це заповіт клану!

- А може, час дати слово молодим?

- А може, зменшити кількість чаровніц на зборах?

- Досить! – голос старости припинив зайві розмови. – Ми голосуємо за всіма правилами: хто за, щоб я залишилася, хто – проти. Так само щодо книги. Так, вона твій заповіт, Селіно, і моя думка – Книга Роду має бути у твоєї внучки. Та не забувай, це також знання всього клану, а передусім його старости, і новий староста має право вимагати книгу, – сестри обпекли одна одну недобрими позирками.

- Чи хтось хоче сказати слово перед нашим рішенням? – заговорила Агнес до всіх присутніх. - По одному і спокійно.

- Так, я! – Мартіна, знову гойднувши химерною зачіскою, витягла якогось листа та віддала його Агнес. – Послання королеви! Вона висловлює мені свою підтримку і просить присутніх не забувати про служіння короні. Думаю, нам не потрібен ще один скандал при дворі!

- Ще хтось? – Агнес глянула на бабусю, та лише похитала головою.

- Я маю що сказати!

Не знаю, звідки в мене взялося стільки сміливості, але за маму й бабусю треба було заступитися, і в мене був план.

- Я, Леслава Жебровська-Слуцька, – ноги самі вивели мене до багаття. – Служу короні, як і моя двоюрідна бабця Мартіна. Ой, вибачте, пані Жебровська. Я не збираюся віддавати вам Книгу Роду, бо вона потрібна самому кронпринцу для вивчення старої мови. За законами клану «Служіння прив’язаності керує чаровніцею, бо ж магія показує нам шлях». Хіба ні? Тож книга залишиться в мене, доки буде потрібна. Раджу також не квапитися з призначенням нового старости. Віднедавна Мартіна Жебровська під розслідуванням корони, деталей я не знаю, всім опікується кронпринц, але гадаю, не варто клану зв’язуватися з новим скандалом. Правда ж?

- Ти, щеня…

- Тихо, Мартіно, – бабуся стала між нами. – Леславо, твої слова…

- Про навчання кронпринц сам може все підтвердити, якщо є потреба. А от для засвідчення розслідування я маю також документ з підписом наступника престолу і ще одного лорда. Либонь, королеві про це просто не встигли доповісти.

Знову було чути лише шум ріки та вітру, що гуляв у вербах. Очі бабусі загорілися гордістю.

- Я особисто перевірю все сказане, – Агнес забрала в мене листа. – Леслава молода, могла й не зрозуміти всіх нюансів, всіх перепитій королівської родини. А як висновок - до наступних зборів усе залишиться незмінним.

- Нові збори відбудуться за три місяці, не швидше, – пролунало з лав.

- Правильно, а куди нам так поспішати? – бабця Агнес задоволено всміхнулася мені. – Якщо завтра на святі кронпринц усе підтвердить, тоді наступні збори відбудуться перед зимовим сонцестоянням. Якщо ж ні, побачимося восени.

Хтось щось бурмотів, ще дві жінки встали й підійшли до вогнища, а бабуся взяла мене за руку та відвела вбік. Шкода, що я не побачила обличчя Мартіни.

- Ти через цей папірець спізнилася? – вона показала підписаний документ Вітольда. Коли тільки він встиг опинитися в неї?

- Так.

- І він зі всім погодиться?

- Це не є фальшивкою. Все чесно, просто я тобі ще дечого не розказала. І про твої слова...

- Потім поговоримо.

- Бабусю?

- Леславо, усі помирають, смерть не щадить ані старих, ані молодих.

- Але… – на очі наверталися сльози.

- Дитино, давай не тут. Це мить твого тріумфу. Я вкотре переконалася - голова в тебе працює, як треба.

- Я не зможу. Ще раз…

Знову бабуся мене міцно обняла, поцілувала в потилицю і лагідно прошепотіла на вухо слова спокою. Через це я лише сильніше розчулилася та обняла її у відповідь.

Ні. Це неправда. Я не можу… Не можна… Не можна опускати руки. Усе поправимо. Може, вона помиляється? Може, є вихід?

Збори клану завершилися ще трьома несуттєвими для мене голосуваннями. Підписали список присутніх, який мали підшити до Книги Роду. Чаровніци вирушили до міста. Бабуся дорогою вислухала про наше з Ірен підслуховування в Ловичах. Як розкрилося, Збігнєв не сидів без діла. Він знайшов здровільця, незадоволеного Мартіною і її ставленням до хвороби короля. Мартіну поки що не допитували, бо за нею легко було простежити, за її незрозумілими зв’язками із деякими впливовими родинами.

Біда була лише в тім, що Вітольд хотів затягнути всю ситуацію через недовіру королеви до його слів, а тепер усе швидко проявиться. Та ще і я опинилася в боргу перед кронпринцом. Надто вже легко він погодився допомогти мені з документом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.