Зміст
  • Пролог
  • Розділ 1. Пробудження із відчаєм
  • Розділ 2. Надія у клітці
  • Розділ 3. Перший танець
  • Розділ 4. Крок у нове майбутнє
  • Розділ 5. Життя може налагодитись, якщо доля цього хоче (а доля хоче)
  • Розділ 6. Нічні сповіді
  • Розділ 7. Довгожданий ярмарок та чарівний незнайомець
  • Розділ 8. Після жагучого морозу завжди приходить тепла весна
  • Розділ 9. Дорога, що кличе
  • Розділ 10. У темряві нічній колишні спогади
  • Розділ 11. Талановитий учень та азартні ігри
  • Розділ 12. Реліквія Довгого Клину
  • Розділ 13. Меч у руках забутого воїна
  • Розділ 14. Убий вбивцю
  • Розділ 15. За брамою Старого міста
  • Розділ 16. Картина згубника
  • Розділ 17. Німий хоче кричати, балакучий - мовчати
  • Розділ 18. Полювання без можливості вполювати
  • Розділ 19. Іноді зламана шия стає в пригоді
  • Розділ 20. Підготовка найманки
  • Розділ 21. Бенкет хтивости та правди
  • Розділ 22. Ох, князю...
  • Розділ 23. Нутро навиворіт
  • Розділ 24. Чорна зірка на мертвих небесах
  • Розділ 25. Бути з тим, кого любиш
  • Розділ 26. Не Рафаель
  • Розділ 27. Натаніель
  • Розділ 28. Князь соромиться
  • Розділ 29. Наставник береться за роботу
  • Розділ 30. Небезпека поруч
  • Розділ 31. Розлука
  • Розділ 32. Квіти все ж зацвіли навколо мертвого вівтаря
  • Розділ 33. Океан розливається
  • Розділ 34. Великий Срібний Дракон і Золотий Дракон
  • Розділ 35. Світлий воїн чи нове божество?
  • Розділ 36. Мертвий на постаменті
  • Розділ 37. Образ князя чарує між крижаної краси
  • Розділ 38. Сім сердець
  • Розділ 39. Матір чи син? Кохання чи недомовка?
  • Розділ 40. Порятунок - не зрада
  • Розділ 41. Плітки про ліжко князя, або нечисть у спальні
  • Розділ 42. Я більше не буду егоїстом. Повернись
  • Розділ 43. Чорний кіт
  • Розділ 44. Убивця Нечисті проживає в Юдолі
  • Розділ 45. Власник чорного меча і маска місяця
  • Розділ 46. Танець згубника
  • Розділ 47. Обірвана нитка минулого. Будинок коркуші
  • Розділ 48. Перелякане зайченя
  • Розділ 49. Нерівноцінний обмін
  • Розділ 50. Монстр серед тіней – монстр
  • Розділ 51. Жах Безсмертя
  • Розділ 52. Лихо більше не тихо
  • Розділ 53. Потвора у дзеркалі та на кухні
  • Розділ 54. Пиріжки для мами (Натаніелю не сподобалось)
  • Розділ 55. Бідолашний, бідолашний Зореслав
  • Розділ 56. Повернути коханого
  • Розділ 57. Ми одружені
  • Розділ 58. Вогняна Мечниця
  • Розділ 59. Вартовий Юдолі
  • Розділ 60. Давній друг зустрічає
  • Розділ 61. Ти був моїм богом
  • Розділ 62. Ти був моїм братом
  • Розділ 63. Кривавий Скрипаль
  • Розділ 64. Тихе зізнання зігріло душу
  • Розділ 65. Тінь зустрічає
  • Розділ 66. Нові старі вороги
  • Розділ 67. На Небесах
  • Розділ 68. У потвор теж є минуле
  • Розділ 69. Боги й люди - одне і теж
  • Розділ 70. Люди повинні бути щасливими
  • Від авторки
  • Екстра 1.
  • Розділ 20. Підготовка найманки

    У кабінеті Аврелії темно. Із вікон не ллється яскраве сонячне проміння, натомість важкі краплі барабанять у скло. Надворі холодно, панує негода. Вітер люто зриває листя, хилить гілля дерев до землі, жене хмари кудись далеко-далеко і здуває людей. Видимість жахлива. Почались сезонні дощі Західного регіону.

    - Результати будуть за декілька днів, - сказала дівчина, відкинувшись на спинку крісла.

    - Ми їх стільки наловили, - озвався Натаніель. – Аж нудить, а вони так довго досліджуватимуть декілька тіл?

    - Ти можеш хоч іноді тримати язик за зубами?

    - Не сваріться, - втрутився Рафаель. – Почекаємо, нам тепер нікуди поспішати: кількість нападів стрімко скоротилась.

    Юнакові подобалось, як зазвичай після його зауваження Аврелія та Натаніель замовкали, невдоволено зиркаючи одне на одного. «Як малі діти, їй-бо», - посміювався подумки Рафаель.

    - До того ж маємо більше часу для підготовки до бенкету.

    - Саме за нього я хотіла поговорити, - підхопила Аврелія і раптом розпливлась у широкій посмішці, звернувшись до Натаніеля: - Треба буде, щоб ти одягнув жіночу сукню.

    - Здуріла?! – справедливо обурився чоловік. – Залиш свої фетиші при собі, я не хочу про них знати.

    - Які до біса фетиші? Нам потрібно винюхати інформацію. Найлегший спосіб – звабити когось і…

    - І ти пропонуєш цю роль мені? – аж звівся на ноги Натаніель. – Я хто по-твоєму? Хлопчик для втіх?

    - Я не кажу тобі з ними спати, - захищалась Аврелія.

    - Ще цього не вистачало!

    - Дай же сказати! – грюкнула вона кулаком по столу.

    Рафаель лише похитав головою: їх ніщо не змінить.

    - Я би запропонувала цю роль Рафаелю, - продовжила Аврелія, - але він має широкі плечі і м’язисті груди, а ти більш витончений, тому…

    - Ця жінка точно здуріла! – вигукнув Натаніель. – Ти чув, що вона сказала?

    - Чув.

    - І погодився б?

    - Так.

    Чоловік упав назад в крісло.

    - Але мене справді не сплутаєш із жінкою, навіть у сукні, тому доведеться відмовитись від цієї ідеї.

    - Я знала, що ти адекватний, - зраділа Аврелія. – Маєш рацію. А от якщо Натаніелю трохи підмалювати обличчя, підібрати вдалу сук…

    - Ні! Сама таким займайся.

    Дівчина зітхнула і надпила кави.

    - Тоді де я за два тижні знайду незацікавлену в інтригах жінку, яка зможе за гроші вивідати інформацію і втримати її в таємниці? – роздратувалась Аврелія.

    - Сама зроби.

    - Я влаштовую прийом.

    - А скільки ти заплатиш? – поцікавився Рафаель.

    - Гм, залежить від того, наскільки буде цінна інформація. Мінімальна ставка – тисяча золотих.

    - Буде вам жінка.

    Натаніель здивовано поглянув на юнака, мовляв, ти ж справді не збираєшся за купку грошей перевдягатись у жінку і зваблювати чоловіків? Рафаель стукнув друга по спині.

    - Воруши мізками, ти теж її знаєш!

    - Не знаю, - пирхнув він. – Яка жінка буде…Есфір!

    - Есфір, - підтвердив.

    - Хто така Есфір? – аж розцвіла Аврелія.

    - Прекрасна пані, яка за гроші тобі на небеса злітає.

    Дівчина задоволено кивнула головою, склавши руки на грудях.

    - Мрію з нею познайомитись.

    *

    - Тисяча золотих?! – вискнула Есфір, округливши очі.

    - Саме так.

    - Я в ділі.

    Рафаель ще навіть не встиг озвучити суть завдання, як вона відразу погодилась.

    - Мені байдуже, що робити. Можу й на небеса зганяти, але дайте мені цю тисячу золотих! – радісно заплескала в долоні Есфір.

    Злат посміхнувся і пригорнувся до її колін. Юнак трохи зам’явся, сумніваючись, чи варто озвучувати завдання при дитині. Схоже, дівчина зрозуміла його без слів, тому попросила сина помити посуд на кухні.

    - Не знаю, чи захочеш ти, але нам треба, щоб ти вивідала інформацію у високопоставлених осіб і…

    - Раз плюнути, - махнула рукою вона. – Дайте мені гарну сукню і список жертв, і я на ранок розповім вам усе-усе, найбрудніші секретики.

    - Отак просто? – здивувався Натаніель.

    - Ага. Чоловіками легко маніпулювати, якщо мати чарівний одяг, поступливий погляд і розумну голову.

    - Ні, я мав на увазі, як ти так легко додумалась, що від тебе вимагатиметься.

    - Та це очевидно. По-іншому складно щось вивідати. – Знизала плечима Есфір.

    Чоловіки перезирнулись. Виявилось простіше, ніж вони могли собі уявити.

    Вирішили повернутись до Аврелії відразу. До бенкету лишалось усього два тижні, за цей час варто вигадати план, навчити Есфір та ввести її в курс справи.

    - Ой, а сина мені куди подіти…

    Дівчина накинула на себе плащ, адже надворі сиро, моросив дощ. Злат сидів на стільчику і стежив за їхньою метушнею.

    - Побудеш сам вдома? – запитала вона у хлопчика, присівши біля нього на коліна.

    Злат згідно кивнув.

    - Мама скоро повернеться, сиди тихенько.

    Рафаель не стримався і погладив його по голові. Підморгнув і поспішив за друзями, які вже покинули крамницю. Есфір закуталась у плащ, шморгнувши носом.

    - Холодно. Їдемо каретою?

    - На конях.

    - Людоньки, та я замерзну!

    - Ціхо, не вередуй, - роздратувався Натаніель. – Ми їхали – і нічого, живі.

    Чоловік вивів двох коней, яких їм позичила Аврелія. Вони невдоволено махали хвостами і пирхали, глипаючи червоними очима на людей.

    - Умієш їздити верхи? – запитав у неї Рафаель.

    - Не дуже.

    - Тобі побіжиш за нами на своїх двох, - відказав Натаніель.

    Есфір розреготалась.

    - Любчику, я сяду з тобою.

    Чоловік вигнув брову.

    - Я тебе скину.

    - Поїдеш зі мною, - вирішив Рафаель і допоміг дівчині залізти на коня.

    Тоді застрибнув сам, і вони вирушили.

    Бруківка вистукувала під копитами коней, розбризкувалась вода із калюж. Повітря сире та вологе, волосся вмить намокло і закучерявилось. Есфір обійняла юнака за талію і все ніяк не могла зручно всістись, весь час заглядаючи йому через ліве та праве плече.

    - Нічого не видно! – пожалілась вона. – Ти надто високий.

    - Дивись збоку, - пирхнув Натаніель.

    - А ти надто злий, - показала йому язик дівчина. – Я хотіла подивитись на чарівні маєтки багатіїв! Людоньки, така краса. Мають стільки грошей, ех. Теж хочу.

    - Заробиш і будеш мати.

    - Не душни, я знаю. Тисяча золотих, - замріяно посміхнулась Есфір.

    - Це мінімальна плата.

    - Ще й мінімальна плата, - радісно стиснула пальчиками живіт Рафаеля. – Мені, мабуть, не доведеться їхати до того діда! Слухайте, а ваша ота Аврелія не наймає когось на довше?

    - Сумніваюсь, - відказав чоловік.

    - Шкода. Але я запитаю, раптом перепаде робота.

    Дощ посилився. Довелось пришвидшитись, щоб не змокнути. Забовванів високий маєток Аврелії, що на тлі сірого неба, якого час від часу роздирали фіолетові блискавки, виглядав зловісно. Вітер розігрався, смикаючи людей за мантії. Вуха закладало від його лютих поривів. Есфір замовкла і заховала обличчя, втупившись лобом у спину юнака.

    Рафаелю вона зовсім не заважала. Навпаки, у спину тепло.

    Спішились біля воріт. Дівчина вражено роззявила рота, розглядаючи будинок. Охоронці, яким не страшна жодна негода, мовчки стояли обабіч, холодно пронизуючи поглядом приїжджих. Побачивши їх, Есфір схопилась за руку Рафаеля. Вона уважно вивчила обличчя незнайомців, оглянула міцні тіла і глитнула слину.

    - Вау, який двір, - прошепотіла дівчина, коли вони йшли доріжкою до маєтку.

    - Усередині краще.

    У коридорі їх зустрів старий дворецький, поштиво схиливши голову. Есфір радісно привіталась, махнувши йому рукою. Вона не відпускала Рафаеля і крутила головою навсібіч, задоволено киваючи. Її оченята яскраво горіли, коли натикались на якусь по-особливому дорогу чи красиву річ. Здавалось, дівчина тихенько щось схопить, як сорока: чим блискучіше, тим краще.

    - Чуєте, а що то за штука? – поцікавилась Есфір, киваючи на компас, який валявся під стіною.

    - Нечисть допомагає шукати, - відповів Натаніель.

    - А помацати можна? – запитала вона і відпустила руку юнака.

    Чоловік важко видихнув.

    Перед дверима у кабінет Аврелії дворецький знову вклонився, постукав і пропустив гостей.

    Дівчина звично щось шкрябала, маючи під рукою безліч паперів. Вона підвела голову і суворо поглянула на Есфір, яка принишкла. Запала тиша.

    - Йой, ви така гарна! – не стрималась Есфір. – Я думала, мене найме старша пані.

    - Аврелія стара, - відгукнувся Натаніель.

    - Замовкни, - скривилась дівчина і звернулась до Есфір: - Вони ввели тебе в курс справи?

    - Вивідати інформацію. Будь-яким способом.

    - Все-таки краще непомітно.

    - Без проблем, - махнула рукою дівчина і заклала руки за спину. – Але спочатку узгодимо плату. Мінімум дві тисячі золотих, тисяча – аванс.

    Натаніель пирхнув від сміху, Аврелія вигнула брову, а Рафаель подумав, що Есфір не ликом шита. Узагалі дівчата схожі чимось, хоч і є протилежностями. Аврелія стримана, зазвичай холодна та невдоволена, часто дратується і супиться, тоді ж як Есфір схожа на радісне сонечко, яке посміхається до всіх і безтурботно поводиться. У неї яскравіший колір рудого волосся, яскравіші очі та яскравіша посмішка. Аврелія схожа на лисицю, яка швидше пересидить у кущах, аніж піде назустріч невідомості, тоді як Есфір без роздумів погодилась на авантюру.

    - Гаразд, тисячу отримаєш сьогодні, - легко погодилась вона. – Сідай, будемо знайомитись.

    Есфір послухалась. Чоловіки сіли біля неї обабіч.

    - Я вірю їм і сподіваюсь, що тобі теж можна довіряти. Під час виконання завдання я буду за тобою спостерігати, тому вважай, що нічого не загрожує твоєму життю, але якщо ти збрешеш мені, зрадиш чи видаси нас, я особисто переріжу тобі горлянку.

    - О, - округлила очі Есфір. – Як скажете.

    - Розкажи про себе.

    Дівчина задумалась усього на мить, а тоді проторохкотіла біографію ледь не від свого шестирічного віку. Вона розповіла про все, не приховуючи доволі особистих деталей. Коли Аврелія почула про Злата, то ледь не вдавилась кавою.

    - Син? Скільки тобі років?

    - Двадцять три.

    - Продовжуй…

    - Та нема що більше. – Знизала вона плечима. – Я виконаю будь-яке ваше завдання, але дайте грошиків. Вони мені дуже потрібні.

    - Гроші не проблема.

    - А що саме я повинна вивідати?

    Аврелія пожвавилась. Вона яскраво описала дівчині проблему із песиголовцями і масштаби серйозної ситуації з подробицями насилля та вбивств. Есфір уважно вислухала, а Натаніель час від часу докидав, що діло серйозне і якщо вона не впевнена, то нехай не береться.

    - Тю, заради грошей я й більше зможу.

    - Ти заклиначка? – запитала у неї Аврелія.

    - Ага, але давно не тренувалась. Часу нема.

    - Скористайся магією.

    Вона підсунула дівчині склянку із водою, і Есфір слухняно провела долонею над нею, заплющившись. Мить, друга – нічого не відбулось. Аврелія вже хотіла розчаровано зітхнути, проте Есфір подала склянку назад.

    - Скуштуй.

    - Вона… вона солодка? – здивовано вигнула брову дівчина.

    - Саме так! Моє коронне заклинання! Щоправда, давно не користувалась, смак може бути не дуже відчутним.

    - Солодка? – вигукнув Натаніель і уважно поглянув на неї.

    - Щось не так? – запитав Рафаель.

    - Ти звідки знаєш закляття вищого рангу? – суворо поцікавився чоловік в Есфір.

    - Вищого рангу? Та я цим з дитинства користуюсь. – Не менше здивувалась дівчина. – Колись один цікавий дід навчив. Він був бродячим заклиначем.

    - Хо-хо, то у нас хижак великий, - задоволено плеснула в долоні Аврелія. – Любонько, я особисто займусь твоєю підготовкою. Насамперед вивчи список усіх гостей та їхні біографії, тоді потренуємось у магії і виберемо тобі одяг.

    Дівчина дістала із шухляди столу величезний сувій і розгорнула його. Він впав на підлогу, а на пожовклому аркуші написано стільки імен, дат та прізвищ, що Есфір ледь не завила з розпачу.

    - Я у школі стільки всього не вчила… - пожалілась вона.

    І вони втрьох навперебій почали їй розповідати про все-все, що знали. Есфір за декілька хвилин перетворилась на загнане звірятко, яке не знало, у який бік кидатись. Вона то до Аврелії зверталась, то до Натаніеля оберталась, то Рафаеля за руку хапала і так благально на нього дивилась, що аж жаль брав. Надвечір, коли дворецький приніс перекус, Есфір трохи розслабилась і взялась наминати м’ясне рагу. За вікном згустились сутінки.

    - Слухай, а що то за охоронці біля твоїх воріт? – запитала вона в Аврелії.

    - Не знаю. – Знизала та плечима, допиваючи третю чашку кави. – Я їх не наймаю.

    - А хто?

    - Дворецький.

    - І ти йому довіряєш таку важливу річ? – здивувалась Есфір.

    - Звичайно. Він замінив мені батька й діда, виходив мене, можна сказати. – У голосі Аврелії прорізались теплі нотки.

    - Вона ніколи не знає, хто їй служить, - пояснив Натаніель, доливаючи собі вина. – Пан Нортон усе вирішує.

    - Саме так. Навіщо тобі мої охоронці?

    - Ой ну, - Есфір трохи почервоніла, стиснувши пальчиками сорочку. – Там був такий красивий молодий чоловік. Таки-ий широкоплечий, людоньки! Хочу познайомитись з ним.

    - То підійди і познайомся, мені байдуже.

    Есфір широко посміхнулась, наче вже отримала гроші.

    Обговорення затягнулось до пізньої ночі, поки Рафаель не нагадав дівчині, що Злат залишився сам вдома. До того ж Натаніель з жахом вискнув, що вони із юнаком забули погодувати Соню, тому варто якнайшвидше звідси тікати. Аврелія не стала їх затримувати. Вона навіть вийшла з ними на вулицю, провівши усіх дивним поглядом. Тоді поглянула на високого широкоплечого охоронця і стиха реготнула. В Есфір непоганий смак.

    *

    Натаніель вибачливо взяв Соню на руки, ледь не ридаючи над нею.

    - Хреновий з мене батько, пробач, люба. Зараз, зараз, дорогенька, дам рибки.

    Рафаель скинув мокрий плащ і потягнувся. Він щось втомився за сьогодні. Хотів прийняти ванну і нарешті відпочити. Проте ще треба перев’язати рану чоловікові, а той, схоже, зовсім не заморився. Він крутився навколо кішки, як дзиґа, підсипаючи їй то рибку, то корм.

    Після того, як юнак додумався ламати шиї песиголовцям, справи у заклиначів пішли вгору. Вдалось схопити кількох живими і доставити до науковців у столицю. Аврелія тримала зв’язок із Князем та з дня на день очікувала на нову інформацію. Рафаель призвичаївся убивати нечисть, став діяти більш холоднокровно. Натаніель почувався набагато краще, тому юнак під час сутички вже не так хвилювався. Варто наступного разу спробувати битись у дуеті. Чомусь це здавалось юнакові потрібним.

    Рафаель ліг на диван, смиренно чекаючи, поки друг заспокоїться і згадає про нього.

    Незнайомець зі сну з’явився всього раз: у саду під яблунями. Він нічого не говорив, не рухався, лише посміхався і, здавалось, дивився у самісіньку душу. Тоді вони сиділи на балконі, і Натаніель вкотре розпивав вино. Юнак склав йому компанію. Зрештою, вони завжди були разом. А незнайомець виник, наче примара чи сірий туман над вранішнім морем. Чоловік його не бачив, і Рафаель не подав вигляду.

    Заклинач у бірюзовій мантії зник так само непомітно, безшумно, не залишивши після себе нічого. Юнак схилявся, що він, можливо, є його галюцинацією. Колись Натаніель розповідав, що повністю приховати свою присутність неможливо, навіть якщо використовувати магію і закляття. Вправний майстер з великим досвідом зрозуміє, що біля нього є хтось сторонній.

    Рафаель не став щось робити. Зрештою, а як саме поводитись? Він знав, що не в змозі схопити незнайомця. Не вистачить спритності, не вистачить рішучості. Заклинач видавався йому недосяжним, схожим на темне божество. Древнє, могутнє, страшне. Якщо роздратувати його, то він відомстить. Забере найдорожче.

    Юнак відчував незнайомця нутром, ніби знав його давно. Краще поки змиритись. Пильнувати. Дуже пильнувати, щоб не проґавити мить небезпеки. Ні, він не може програти вдруге.

    Поруч виник Натаніель із широкою посмішкою на губах. Юнак, який хмурився, відразу розслабився. Чоловік присів на коліна біля узголів’я і схилив голову на бильце.

    - Соня погодована.

    Рафаель підвівся, мовчки схопив усі ліки і став чекати, поки Натаніель нарешті всядеться. Проте той не поспішав. Примостився у кріслі, склав руки на грудях і сказав:

    - Я одужав. Гадаю, більше не потрібно так труситись над моєю ногою.

    Він завжди таким був. Спочатку жартома напрошувався на компліменти, просив про жалість та турботу, а коли йому надавали все необхідне, відразу відмовлявся. Рафаель міг би негайно виконати його прохання і згодом час від часу запитувати, чи Натаніеля нічого не турбує. Але юнак не дурний. Помітив, що чоловік воліє приховати біль, аніж щиро про нього розповісти. Довелось стати чуйнішим. До того ж йому все одно хотілось турбуватись. Бачити посмішку на вустах, слухати безглуздий потік слів, який не несе в собі чогось важливого, насолоджуватись музикою.

    Рафаель не знав, чому все саме так.

    «А я такий самий, - дійшло усвідомлення. – Він міг би мене вислухати і, можливо, чимось зарадити. Міг би сказати, що насправді я не в безнадійній ситуації, що можу вилікуватись і знову зажити по-нормальному».

    - Упевнений? – натомість запитав.

    - Цілком.

    - Я востаннє гляну, добре?

    Натаніель зітхнув і звично показав рану. Досі червона, глибока і рвана, проте повільно гоїлась. Вкривалась кірочкою, більше не кровила, менше боліла. Чоловік майже перестав накульгувати.

    - Як хочеш. Раптом стане гірше, повідомляй.

    Рафаель підвівся і пішов нагору. Після важкого дня хотілось просто лягти в ліжко і довго-довго спати, поки не відновляться сили. Сон не йшов. На душі стало чомусь мулько, розболілась голова. Щось схоже відбувалось, коли спогади повільно виникали у свідомості. Юнак застогнав від болю. Чому так невчасно?

    У двері тихо постукали. У спальню прослизнув Натаніель, залазячи до нього на ліжко.

    - Можна полежати з тобою? – тихо запитав. – У мене холодно.

    Хіба Рафаель колись йому відмовляв?

    Натаніель вмостився під теплою ковдрою, відразу притиснувшись спиною до спини. Стало тепло. Затишно.

    Юнак заплющився, стомлено притуливши долоню до обличчя. Все-таки іноді присутність чоловіка здавалась зайвою.

    *

    - Я вже не можу, - роздратовано заявив Натаніель, сидячи над тим самим списком імен.

    Доля навчання зачепила не лише Есфір. Аврелія наполягла, що їм усім варто ідеально орієнтуватись у біографіях запрошених аристократів, щоб мати змогу краще вести бесіди і знати, у який бік схиляти співрозмовників.

    - Чого це? – обурилась Аврелія.

    - Тому що на який чорт я повинен знати, що на сніданок пан Радислав любить їсти сирі яйця?

    - Там таке є? – здивувалась дівчина.

    - Тобто це не ти збирала інформацію?! – аж ляснув по столу чоловік.

    - Ні. Мої слуги.

    - То сідай і вчи, знайшлась тут мені розумна.

    - Вони завжди сваряться? – пошепки поцікавилась Есфір.

    - Без винятків, - зітхнув Рафаель.

    Наступного дня вони знову зібрались в Аврелії. Цього разу Злата прихопили з собою і віддали слугам, аби хлопчик не сумував удома. Аврелія, побачивши сина Есфір, ніяк не могла повірити, що вона має дитину.

    Кожен сів, де йому зручно, і обговорював аристократів. Заклиначка також десь дістала їхні портрети, тому довелось набратись терпіння, щоб усіх запам’ятати. Аврелія та Натаніель насправді страждали найменше, адже не раз бували на світських прийомах і чималу кількість аристократів знали. Натомість Есфір та Рафаель, для яких імена даних осіб були незнайомими, мусили постаратись.

    - Ай, просто будеш зі мною, - звернувся до юнака Натаніель. – На місці розберемось.

    - Не будете. Варто розділитись, щоб…

    - Ти забагато на себе береш.

    - Замовкни, я хочу, як краще.

    - Ти хотіла мене в сукню одягнути!

    - І що? Заради Вирію! Треба ж все одно перевірити вищі кола…

    - О, Натаніель міг бути замість мене? – захихотіла Есфір. – Любчику, тобі пасуватиме сукня.

    - Збоченка.

    - А що таке? Мені штани можна носити, а тобі сукню – ні? – здивувалась вона.

    - Мені не подобається.

    Рафаель зітхнув і штурхонув чоловіка у бік.

    - Досить. Краще скажіть, хто такі Славські.

    - О, вони свиней розводять, - відповів Натаніель і сперся спиною на стіну, заклавши руки за голову.

    Він сидів на підлозі, заховавшись від сонячних променів. Про вчорашню зливу нагадували лише глибокі калюжі.

    - Ще займають хороше місце у торгівлі, а голова родини є одним із радників Князя. Бажано допитати саме когось із цієї сім’ї, вони часто потрапляють у скандали. – Додала Аврелія.

    - Той їхній голова такий неприємний дід, - скривився Натаніель. – Рік тому його звинуватили у розбещенні дітей, але ніхто не довів справу до кінця. А ще у цього, як його, Богине, Арсена є жахлива виразка під оком. І від нього смердить.

    - Фу, - здригнулась Есфір. – Якщо я розговорю його, то вимагатиму чотири тисячі золотих і компенсацію моєї зламаної психіки.

    - У нього є син, готується посісти місце батька, - розповіла Аврелія, потерши очі. – Спочатку йди до нього.

    - А син красивий? – пожвавилась Есфір.

    - Ми тобі не коханця шукаємо.

    Дівчина зітхнула.

    У двері постукав дворецький, пан Нортон, та увійшов до кабінету. Він приніс їм усім морозива із різними сиропами та смаками. Аврелія вдячно кивнула, а зморені голодом Есфір та Рафаель накинулись на солодощі.

    Вони четверо розсілись під стіною – Аврелія, Есфір, Рафаель, Натаніель. Чоловік не дуже радісно колупався у морозиві, думаючи про щось своє.

    - Слухай, а коли я можу підійти до твого охоронця? – запитала Есфір, облизуючи ложку.

    - Покликати його зараз?

    - Ой ні-ні, я ще не готова.

    Замовкли. Рафаелю насправді подобалась їхня компанія. Люди молоді й неповторні, з особливими характерами та вподобаннями. Такі різні, але такі цікаві! Юнак подумки вважав їх своїми друзями. З Натаніелем він давно, з Есфір не один раз пив і знав про неї чимало. З Аврелією важкувато порозумітись, проте вона жодного разу до нього не огризалась і поводилась цілком дружелюбно. Мабуть, їй самій треба більше часу, щоб звикнути до когось нового.

    - А як ти розбагатіла? – порушила тишу Есфір.

    Схоже, особистість Аврелії цікавила її не менше, ніж Рафаеля.

    - Народилась у заможній родині, - розсміялась дівчина, поклавши руки на коліна. – Не поспішай розчаровуватись: я би воліла ніколи не народжуватись, аніж мати таку сім’ю.

    - Чому?

    - Ну, - Аврелія доїла морозиво і поставила вазочку на підлогу, - у мене була жахлива мати. Я від неї жодного доброго слова не почула. Батька більше цікавили політичні справи, а не його десяток дітей.

    - Вас було десятеро? – здивувався юнак.

    - Восьмеро, я заокруглила. А ще у мене безліч-безліч всіляких родичів, у нас величезна родина, - зітхнула Аврелія. – До речі, Есфір, я тебе на прийомі представлю як свою троюрідну сестру.

    - Можна я буду грати роль твоєї сестри щодня? Скажи, що можна. Або краще вдочери мене, я стомилась уже ламати мізки над тим, щоб заробити грошей.

    - У сенсі вдочерити? – аж здригнулась Аврелія, а Натаніель розреготався.

    - Ну ти подумай над цим, я буду найкращою донечкою. Втрачаєш можливість.

    Дівчина покосилась на неї і трохи відсунулась.

    - Ви схожі, тому сміливо називай її своєю дитинкою, - посміхнувся чоловік.

    - А-ай, дайте розповісти про себе, - обурилась Аврелія. – Я взагалі-то язиком рідко плескаю.

    Вони замовкли.

    - Отож, - посміхнулась дівчина. – Сім’я у мене дурнувата, зі своїми тарганами. Батько любив ще, окрім політики, дітей робити, як ви зрозуміли. І досі п’є молоко з пінкою, фу.

    Усі троє здригнулись.

    - Він ненормальний, - сказав Натаніель.

    - Божевільний, - додав Рафаель.

    - Знаю-знаю, - гордовито випрямилась Аврелія. – Але йому далеко до моєї матері! Коли мені було сім чи вісім, вона вивезла мене в ліс і покинула там саму. Сказала: «Спробуй вибратись звідси до того, як тебе роздеруть на шматки дикі звірі».

    - Вона серйозно це зробила? – охнув юнак.

    - Навіть ножа не лишила, - кивнула дівчина. – Довелось рятувати свою маленьку шкурку. Насправді поганенько пригадую, що я робила у тому лісі, але довелось раз втікати від ведмедя і вилазити із глибокої ями, яку бозна-хто вирив. Намучилась я тоді, Богине, словами не описати. Але вибралась! Ви би бачили моє замурзане тіло. А обличчя всіх родичів! Такі здивовані, ніби я воскресла. Відтоді батько поклав на мене око і мордував своїми тупими розповідями про вище коло суспільства. Насправді зараз я вдячна, бо завдяки цьому відхопила собі найбільший шмат спадку і завела хороші знайомства, зокрема непогані стосунки із Князем, хе-хе-хе.

    Вона потерла руки і зробила такий хитрий вираз обличчя, що аж мороз пробрав.

    - Я ж казав, що ця жінка страшна, - пирхнув Натаніель.

    - Сам такий. Але ви ще не чули найцікавішого! – Аврелія прокашлялась і продовжила: - Моя мати була жахливою п’яницею. Одного разу, повертаючись додому, вона впала і втопилась у калюжі.

    - В сенсі?.. – запитав Рафаель.

    Натаніель, мабуть, чув раніше цю історію, тому не зважав на дівчину. Він поклав іще трохи морозива у вазочку юнака і подав йому другу порцію.

    - В прямому. Вона була такою відомою заклиначкою, що озвучувати справжню причину смерті батько не наважився. Він вигадав довгу історію про бій із чортом, де матінка героїчно загинула, ха-ха.

    - У мене двоюрідна тітка вмерла, бо від злості вдавилась шматком омлету. – Розреготалась у відповідь Есфір.

    Схоже, у дівчат з’явилась нова спільна тема для обговорення.

    - Це ж що її так розізлило?

    - Вона дізналась, що я вагітна. Ех, тому мене вигнали з дому і досі родичі вважають, що я в усьому винна, а не колишній чоловік. Зате я вигризла спадок тітки собі, хи-хи-хи.

    Аврелія радісно дала «п’ять» Есфір, а Рафаель здивовано зиркнув на Натаніеля.

    Незабаром перейшли на фізичне тренування Есфір. Юнак теж не відкараскався, і чоловік із величезною насолодою ганяв його по саду. Аврелія тренувала дівчину, яка мала жахливу фізичну підготовку. Вона часто втомлювалась, багато пила і так незграбно рухалась, що на них нападав відчай. Тоді Натаніель вирішив навчити її кількох прийомів, яких вистачить для того, аби на деякий час оглушити противника.

    - У крайньому випадку бий у пах і вичавлюй очі, не прогадаєш, - говорив чоловік.

    Також Аврелія взялась за манери Есфір. На щастя, Натаніель теж ненавидів світський етикет, тому Рафаель не страждав. Вони сиділи на лавці у саду і спостерігали, як Есфір щосили намагається йти рівно з купою книжок на голові, поки Аврелія стукає її то з правого, то з лівого боку.

    - Рівніше! Не горбаться, як стара бабка. Ще раз.

    - Який жах, - видихнув Натаніель і поклав голову на коліна юнакові. – Насправді після кількох келихів алкоголю ніхто не дотримується етикету.

    - Але вона мусить справити хороше перше враження, - крикнула йому у відповідь Аврелія, не припиняючи шпетити Есфір.

    - Я і без цього можу. Дай мені сукню із глибшим декольте – і діло в шляпі.

    Дівчина роздратовано стукнула її по спині – книжки посипались на землю. На вулицю вийшов Злат, зацікавлено стежачи за тренуванням мами. Есфір відразу стала покладистою, наче зайчик. Хлопчик сів біля Рафаеля і щось нашкрябав на аркушику паперу.

    «Мама стала принцесою?»

    Юнак широко посміхнувся.

    - Ні, але побуває на прийомі.

    «Я радий. Мама одягне красиву сукню?»

    - Найгарнішу.

    «Можна буде її побачити? Хочу дуже намалювати маму».

    Рафаель ледь не розплакався. Така мила дитина!

    Есфір нарешті отримала перерву і швидко опинилась поруч з ними. Вона сіла на траву біля Злата і запитала:

    - Ти поїв?

    Згідний кивок.

    - І як тобі тренування матінки?

    Злат посміхнувся і показав великого пальця. Він недовго з ними побув і побіг собі гратись. Аврелія не витримала, поцікавившись:

    - Ти водила його до лікарів? Раптом можна було вилікувати.

    - Водила, - знизала плечима Есфір. – Мені сказали, що це назавжди.

    - Але ж існують настоянки для покращення голосу, - здивувалась дівчина. – Не один десяток років. Можливо, він не зміг би розмовляти повноцінно, але принаймні…

    - Ні, у нас безнадійний випадок, - холодно обірвала її Есфір. – Я навіть задумувалась над тим, що його прокляв сам Кривавий Скрипаль.

    - Кривавий Скрипаль? – запитав Рафаель, який вперше про нього почув.

    Аврелія зиркнула на чоловіка, тоді перевела погляд на юнака і повільно відповіла:

    - Існує легенда, що Кривавий Скрипаль доклав руку до знищення Юдолі, але його ніхто й ніколи не бачив. Жодних підтверджень, що ця постать колись існувала, проте народ заніс його до пантеону темних божеств.

    Рафаель щипнув Натаніеля за щоку.

    - Чому не розповідав?

    - Тому що це дурна легенда, - знизав плечима той. – Тобі ж інформація нічого не дала.

    Юнак не став сперечатись і вибачливо погладив почервонілу ділянку шкіри.

    - Досить відпочинку, влаштовуємо дуелі! – плеснула у долоні Аврелія, жваво підхопившись на ноги.

    - Не знаю, як воно мені повинно допомогти…

    Есфір зітхнула і підвелась, хапаючи свій простенький меч, якого їй позичила Аврелія.

    - Тренування зі зброєю загартовують дух. Я ще додам тобі біг, стрибки і…

    Дівчина заскиглила.

    - Ти повинна вміти захищатись, якщо знадобиться! – обурилась Аврелія. – І покладайся насамперед на себе!

    - Пристав краще до мене того прекрасного охоронця, і ми обидві залишимось щасливими, - огризнулась Есфір.

    Раптом на обличчі Аврелії розцвіла хитра посмішка. Вона виконала прохання дівчини, і вже за двадцять хвилин Есфір, червоніючи, як буряк, слухала спокійні пояснення того самого охоронця, як правильно поводитись, де краще вдарити, щоб захиститись, і взагалі всі основи самооборони.

    Аврелія видихнула і присіла біля чоловіків.

    - Ти пішла з козирів, - розреготався Натаніель.

    - Вона не залишила мені іншого вибору. Тепер буде більше старатись. До речі, я розпитала пана Нортона про цього охоронця. Він сирота, довго працював на будівництві і фізичну силу має неабияку. Не заклинач, але якщо захоче, то зможе розвинутись виключно у боях. Загалом непоганий, як я зрозуміла.

    - Звати як?

    - Адам.

    Молодий чоловік, ще зовсім хлопчина, метушився навколо Есфір не менш незграбно, ніж дівчина махала мечем. Схоже, йому теж було ніяково. Він високий, плечистий та м’язистий, а темно-зелена форма лише підкреслювала контури фігури. Обличчя мав засмагле, дружелюбне; квадратне підборіддя, прямий ніс і красиві зелені очі. На голові копиця жорсткого каштанового волосся. Есфір біля нього здавалась зовсім вже мініатюрною.

    Аврелія собі значно полегшила життя, тому могла більше приділяти уваги паперам. Натаніель та Рафаель через день навідувались до неї, а Есфір вимушено оселилась в її маєтку. Ночами чоловіки виходили на полювання песиголовців, приєднуючись до загону Князя. Родан не полишав можливості зачепити Натаніеля, але вже не махав кулаками. Юнак декілька разів ловив люті, сповнені презирства та гніву погляди Натаніеля, звернені на заклинача. Тоді чоловік тримав руку на мечі, наче готовий ось-ось відрубати голову Родану. Доводилось заспокійливо відволікати друга, аби той не накоїв дурниць.

    Рафаель ближче затоваришував із Лелею та П’єром. Вони виявились приємними людьми та вправними бійцями. Декілька разів юнак спробував обережно розпитати їх щось про Князя, але вони ніколи не піддавались. Рафаель припинив, щоб не викликати підозр. Натомість Леля розказала, що вони теж запрошені на прийом до Аврелії. Почувши це, Натаніель гидливо скривився.

    Останнім етапом підготовки Есфір став одяг. Аврелія привела їх до свого величезного гардеробу із купою суконь різного крою. У Рафаеля аж очі розбіглись від такої кількості кольорів. Есфір радісно мотнулась усередину, розглядаючи кожну сукню.

    - У тебе такі стильні речі, - сказала вона. – Чому ти носиш ці нудні костюми?

    - Зручність понад усе. Зосередься.

    На диво, Натаніель теж долучився до вибору сукні.

    - Тобі пасуватиме зелений колір. Гм, також білий. Варто підібрати щось біло-зелене. О, який гарний смарагдовий відтінок. Ходи сюди.

    Він безцеремонно вийняв із купи одягу довгу сукню і кинув Есфір. Рафаель знічев’я розглядався. Іноді можна було зустріти чоловічі костюми, брудні потерті чоботи та порвані штани. Також юнак знайшов декілька дитячих сукенок, пожовклих та старих.

    - О, я їх носила, коли була мала, - сказала Аврелія, поки Есфір стояла перед дзеркалом, а Натаніель намагався зашнурувати їй корсет. – Ненавиділа сукні з дитинства, чесно кажучи.

    - А мені подобаються, - озвалась Есфір. – У мене не було змоги їх часто змінювати, тому доводилось носити один і той самий одяг декілька років.

    - Залюбки віддам тобі половину гардеробу.

    - Серйозно?! – Есфір радісно підстрибнула і підбігла до Аврелії, хапаючи її за руку.

    Чоловік залаявся, що дівчина не дала нормально зав’язати корсет.

    - Так, але поговоримо про це потім.

    Вони обступили дівчину з усіх боків, вирішуючи, чи пасує їй сукня.

    - Треба глибше декольте, - першою порушила тишу Есфір.

    - Ні, достатньо. – Заперечила Аврелія. – Ми ж тебе не як товар виставляємо.

    - Заради місії можу потерпіти, не хвилюйся, - посміхнулась дівчина. – До того ж я звикла. І мені потрібні гроші.

    - Не варто, - втрутився Рафаель. – Аврелія має рацію.

    Вона опустила голову, ховаючи вираз обличчя за волоссям.

    Друзі довго ламали мізки над тим, як же краще все зробити.

    - Зазвичай вони такі нетерплячі, - розповідала Есфір, стоячи на стільчику посеред світлої кімнати, поки інші троє заклопотано підбирали аксесуари та шукали кращу сукню. – Типу відразу зривають одяг без особливих прелюдій. А якщо я ще буду його діставати розмовами, то мене взагалі поб’ють. Ліпше сукню таку, яку тяжко скинути.

    - Як щодо корсету? – поцікавився Натаніель.

    - Та він що є, що нема.

    - Йой, не подумав, - почухав голову чоловік.

    Рафаель лежав верх ногами на дивані, напружено мізкуючи. Зрештою, сукню треба підібрати таку, у якій Есфір, якщо знадобиться, зможе швидко втекти чи дати відкоша чоловікові. А тоді йому сяйнула геніальна ідея!

    Друзі перезирнулись між собою, уважно вислухали його і згідно кивнули. Аврелія послала по швачку пана Нортона, і вони до пізньої ночі обговорювали деталі костюму Есфір.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.