Зміст
  • Пролог
  • Розділ 1. Пробудження із відчаєм
  • Розділ 2. Надія у клітці
  • Розділ 3. Перший танець
  • Розділ 4. Крок у нове майбутнє
  • Розділ 5. Життя може налагодитись, якщо доля цього хоче (а доля хоче)
  • Розділ 6. Нічні сповіді
  • Розділ 7. Довгожданий ярмарок та чарівний незнайомець
  • Розділ 8. Після жагучого морозу завжди приходить тепла весна
  • Розділ 9. Дорога, що кличе
  • Розділ 10. У темряві нічній колишні спогади
  • Розділ 11. Талановитий учень та азартні ігри
  • Розділ 12. Реліквія Довгого Клину
  • Розділ 13. Меч у руках забутого воїна
  • Розділ 14. Убий вбивцю
  • Розділ 15. За брамою Старого міста
  • Розділ 16. Картина згубника
  • Розділ 17. Німий хоче кричати, балакучий - мовчати
  • Розділ 18. Полювання без можливості вполювати
  • Розділ 19. Іноді зламана шия стає в пригоді
  • Розділ 20. Підготовка найманки
  • Розділ 21. Бенкет хтивости та правди
  • Розділ 22. Ох, князю...
  • Розділ 23. Нутро навиворіт
  • Розділ 24. Чорна зірка на мертвих небесах
  • Розділ 25. Бути з тим, кого любиш
  • Розділ 26. Не Рафаель
  • Розділ 27. Натаніель
  • Розділ 28. Князь соромиться
  • Розділ 29. Наставник береться за роботу
  • Розділ 30. Небезпека поруч
  • Розділ 31. Розлука
  • Розділ 32. Квіти все ж зацвіли навколо мертвого вівтаря
  • Розділ 33. Океан розливається
  • Розділ 34. Великий Срібний Дракон і Золотий Дракон
  • Розділ 35. Світлий воїн чи нове божество?
  • Розділ 36. Мертвий на постаменті
  • Розділ 37. Образ князя чарує між крижаної краси
  • Розділ 38. Сім сердець
  • Розділ 39. Матір чи син? Кохання чи недомовка?
  • Розділ 40. Порятунок - не зрада
  • Розділ 41. Плітки про ліжко князя, або нечисть у спальні
  • Розділ 42. Я більше не буду егоїстом. Повернись
  • Розділ 43. Чорний кіт
  • Розділ 44. Убивця Нечисті проживає в Юдолі
  • Розділ 45. Власник чорного меча і маска місяця
  • Розділ 46. Танець згубника
  • Розділ 47. Обірвана нитка минулого. Будинок коркуші
  • Розділ 48. Перелякане зайченя
  • Розділ 49. Нерівноцінний обмін
  • Розділ 50. Монстр серед тіней – монстр
  • Розділ 51. Жах Безсмертя
  • Розділ 52. Лихо більше не тихо
  • Розділ 53. Потвора у дзеркалі та на кухні
  • Розділ 54. Пиріжки для мами (Натаніелю не сподобалось)
  • Розділ 55. Бідолашний, бідолашний Зореслав
  • Розділ 56. Повернути коханого
  • Розділ 57. Ми одружені
  • Розділ 58. Вогняна Мечниця
  • Розділ 59. Вартовий Юдолі
  • Розділ 60. Давній друг зустрічає
  • Розділ 61. Ти був моїм богом
  • Розділ 62. Ти був моїм братом
  • Розділ 63. Кривавий Скрипаль
  • Розділ 64. Тихе зізнання зігріло душу
  • Розділ 65. Тінь зустрічає
  • Розділ 66. Нові старі вороги
  • Розділ 67. На Небесах
  • Розділ 68. У потвор теж є минуле
  • Розділ 69. Боги й люди - одне і теж
  • Розділ 70. Люди повинні бути щасливими
  • Від авторки
  • Екстра 1.
  • Розділ 29. Наставник береться за роботу

    - Ох, Ваша Високосте, чому ви тут? – вигукнула служниця, коли зранку прийшла будити Натаніеля.

    - Йой, Мірі, не розповідай нікому, я вже йду.

    - Вас пан Мстислав чекає.

    Вони швидко впорались із їжею, наминаючи страви. Чи то невеличка прогулянка їх вимотала, чи то хвилювання далось взнаки, але друзі виїли все, до чого могли дотягнутись. Батьки кудись поїхали, тому діти відчули певну свободу і спали довше. Проте Зореслав звик, що іноді наставник міг розбудити його ні світ ні зоря, і негайно біг до нього.

    Мстислав стояв у саду під старою вишнею, яка розкинула голі віти. Сніг ще падав, сріблястими сніжинками вкриваючи сиву бороду чоловіка. Він натягнув на себе широку темну мантію. Заклав руки за спину і чекав із ледь помітною посмішкою, що ховалась у вусах.

    - Вітаю, вітаю, юний друже, - озвався Мстислав.

    Натаніель поштиво вклонився.

    - О ні, ми із Зореславом такого не любимо. Достатньо звичайного «добрий день».

    - Вибачте.

    - І без вибачень, - посміхнувся наставник.

    Хлопчик непомітно зітхнув. Він бо гадав, що у палаці люди всі зарозумілі, а вони виявились добрішими ніж ті, кого він знав! Натаніель розслабився.

    - Отже, сьогоднішнє наше заняття проходитиме біля річки у саду. За мною.

    Чоловік бадьоро покрокував уперед, на ходу розповідаючи:

    - У вас розпочнеться важливий етап підготовки до дорослого життя. Знаєте, це така складна штука, те доросле життя. Моя б воля, я повернувся у своє дитинство, але час плинний та непостійний, тому треба навчитись жити. Не існувати, а саме жити, розумієте?

    - Але ж ми й так живемо, - здивувався Зореслав.

    - А от і ні. Жити означає відчувати. Чим більше емоцій, подій, досягнень та падінь, тим живішим відчуваєш себе. Потрібно брати все, що дарує тобі доля, і вміти викрутити проблему так, щоб вона стала корисною для тебе. Ану, як ви діятимете, якщо раптом вас звинуватять у тому, чого ви не робили?

    - Спробую мирно вирішити конфлікт, - першим озвався Зореслав. – Намагатимусь домовитись і довести, що я невинний. Дам незаперечні докази! Ніхто мене обдурить.

    - Чому?

    - Тому що я знатиму, що невинний! – розсміявся хлопчик, підстрибуючи.

    - Натаніелю?

    - Ну, - він задумався. – Я відшукаю справжнього винуватця.

    - А якщо ніхто вам не повірить? – поцікавився Мстислав.

    - Зовсім ніхто?

    - Так.

    Зореслав глибоко замислився, чухаючи підборіддя. Тяжко. Натаніель нервово смикав себе за рукав мантії.

    - А чому мені не повірять, якщо я надам докази? – запитав князь.

    - Люди часто воліють залишитись при своїй думці.

    - Я знаю, що нічого поганого не зробив. Цього достатньо, щоб бути невинним?

    Мстислав зупинився і поглянув на хлопчика своїми добрими блакитними очима.

    - Можливо. Натаніелю?

    - А звинувачують Зореслава? – серйозно запитав він.

    - О, - чоловік здивувався. – Гаразд, звинувачують нашого князя.

    - Тоді я залишусь на його боці.

    - Навіть якщо він вчинить зло?

    - Наставнику, я не робитиму!

    - Навіть якщо він вчинить зло, - твердо відказав Натаніель.

    Чоловік раптом поманив їх пальцем до себе і нахилився до червоних від морозу личок.

    - Чудові відповіді. З вас виростуть хороші люди.

    - Ніелю, я ж казав, що ти сподобаєшся наставнику!

    - Хо-хо, а тепер до практики, - Мстислав плеснув у долоні і зупинився перед замерзлою річечкою.

    Рибок під тонким шаром льоду зовсім не видно. Зореслав розчаровано зітхнув.

    - Що ж, окрім життєвих мудростей, я навчу вас магії природи, магії стихії. Первозданних сил, що тамували людську спрагу та гріли у холод. Ви знаєте, що заклиначі володіють або водяною, або вогняною магією, проте це не межа. І вогонь, і вода складаються із інших джерел творення. Вони дзеркальні, міцно переплетені між собою. Вони – цикл. Вода гасить вогонь, вогонь випаровує воду. Нероздільні, а отже…

    - Наставнику, можна запитання? – перебив чоловіка Зореслав.

    - Прошу.

    - А чому ми не можемо оволодіти іншими стихіями?

    - Земля та повітря належать богам. Лише вони дарують життя людям на землі, а потім на крилах вітру забирають їхні душі за Ворота.

    - Мабуть, це справедливо, - задумався хлопчик. – Або ні. Навіщо богам аж стільки магії, якщо вони все одно кращі за людей?

    - Пригадай майстра Наньгуна. Його сила могла дорівнятись могутності богів.

    - Але хіба люди не слабші? У нас крихкі тіла, обмежений вік…

    - Майстер Наньгун самотужки здолав Дракона, - сором’язливо втрутився Натаніель, - який тоді вже був божеством.

    - Правильно, - кивнув Мстислав і повернувся до Зореслава: - Не варто ставити себе у рамки від самого початку, інакше ти не зможеш повністю показати свій потенціал. Серед людей є чимало тих, хто здатен піднестись до рівня богів, але ними керують страх, осуд, невіра в себе. Ніколи не зупиняйтесь, якщо можете йти далі.

    Зореслав кивнув. Ніколи не здаватись. Легко сказати! Проте наставник має рацію: який з тебе толк, якщо боїшся пробувати щось нове?

    - Варто для початку визначити, яка у вас магія. Зореславе, склади пальці у печатку і скажи по черзі aqua та ignis.

    Хлопчик слухняно повторив – на його долоньці виник маленький гарячий вогник. Зореслав радісно підстрибнув. Йому суворо заборонялось самому практикуватись у магії до десятиліття, тому він терпів, зціпивши зуби. Зореслав не боявся, що не зможе пробудити у собі здібності, але дуже вже кортіло навчатись. Он Мей створювала красиві хвильки на річечці, а Захар, коли ставало нудно, гасив усі ліхтарі у палаці. Батьки воліли більше махати мечами, аніж користуватись магією. А тепер і Зореслав зможе наздогнати їх!

    - Натаніелю, повтори, будь ласка.

    - А я вже знаю, - відповів хлопчик і махнув ручкою – навколо нього виникли маленькі крапельки дощу.

    - О-о, - здивовано протягнув Мстислав, уважно розглядаючи краплинки. – Хто був твоїм наставником?

    - Я сам вчився. За книжкою.

    Чоловік торкнувся пальцем краплинки – і та відразу зникла. Нахмурився. Повторив іще декілька разів. Гмикнув. Серйозно поглянув на хлопчика, який принишк. Зореслав аж слів не міг знайти, так він захопився магією Натаніеля! У них всього рік різниці, а той уже вміє стільки всього.

    - Коли ти користуєшся магією, то відчуваєш її потік де?

    - Біля серця.

    - А повинен у сонячному сплетінні. – Зітхнув Мстислав. – Скільки часу ти вже вчишся?

    - Півроку…

    - Наставнику, щось не так? – стривожився Зореслав і за звичкою хапнув Натаніеля за руку.

    Чоловік помовчав, а тоді пояснив, що заклинач, коли використовує магію (будь-яку), повинен зосереджувати її у сонячному сплетінні, у самісінькому нутрі нервів, щоб краще відчувати і себе, і магічний потік. Якщо енергію направити в іншу частину тіла без належної підготовки та вмінь, заклинач може зіткнутись із проблемами. Але якщо Натаніель від самого початку неправильно користувався стихією, то його організм звик до цього, і перевчати хлопчика просто немає сенсу.

    - Це навіть небезпечно, - завершив довгу розповідь Мстислав, дивлячись на принишклих дітей. – Натаніелю, я самостійно візьмусь за твою духовну енергію. Спробуємо владнати. По якій саме книжці ти вчився?

    Виявилось, що підручника йому дав батько. Ніде не вказувалось ім’я автора, а батьки не розповідали синові деталей магії, тому він і не думав над тим, що робить правильно чи неправильно. Мстислав мав такий вираз обличчя, наче почув найдурнішу річ за все своє життя. "Безвідповідальність" – читалося в його очах.

    Коли з теорією було покінчено, чоловік продемонстрував їм свої вміння магії. Він володів водяною магією, але це ніскілечки не заважало йому помічати кожну помилку Зореслава. Хлопчик починав з основ, насправді мало знаючи про те, як правильно користуватись стихією. Довелось навчитись контролювати дихання, емоції та кожен м’яз. Князьок уже через годину почувався надто втомленим.

    - Вогонь сам по собі непередбачуваний. В основному носії цієї магії запальні, тому, пане, тобі потрібно тримати себе в руках. Вогнем легше поранити та скривдити, проте він може ніжно зігрівати у люті морози. Усе залежить від того, з якою метою ним користуватись.

    З Натаніелем наставник працював інакше. Йому доводилось щоразу розпитувати хлопчика, як той почувається і чи не приносить дискомфорту користування стихією. Можливо, Мстислав мучив би їх аж до самісінького вечора, проте прибігла служниця і сказала, що вчителі Михайло та Божана повинні провести бесіду із дітьми.

    - Хо, це важливо, - погодився Мстислав і звернувся до хлопчиків: - Ходіть.

    - Наставнику, - вчепився у рукав мантії Зореслав. – А чому ви не розповідали мені про те, для чого насправді потрібен побратим?

    Погляд чоловіка згас.

    - Я не міг. А тепер ходіть.

    Він обережно підштовхнув їх до служниці.

    Насправді вчителі Михайло та Божана нічого нового не розказали. Зореслав сам додумався про призначення побратима і більше не хотів нічого чути. Проте довелось вислухати нудну лекцію про важливість їхнього зв’язку; що можна робити, а що ні.

    - Дружні стосунки не обов’язкові. У смертельному бою побратим повинен пожертвувати собою заради життя князя, якщо знадобиться. У пріоритеті побратима лише князь і ніхто не більше. У разі зради чи недотримання обов’язків клятва уб’є побратима, розірвавши йому серце. – Сказав Михайло.

    - Романтичні, любовні та сексуальні зв’язки суворо заборонені, - продовжила Божана, холодно дивлячись на почервонілих та принишклих хлопчиків. – Якщо переступите межу, то будете покарані обидва.

    - Не розумію, чому вона це сказала, - прошепотів Зореслав, коли їх нарешті відпустили. – Ми ж обидва хлопці…Зате у нас будуть найкращі у світі дружини, а ми найкращими у світі друзями!

    Натаніель згідно кивнув.

    Зимові дні тягнулись довго. За навчанням друзі світу білого не бачили, проте їм подобалось разом тренуватись. З’явились нові вчителі з географії, фехтування, риторики, математики, медицини. У Зореслава голова кипіла, коли він сидів біля наставниці Власти і намагався запам’ятати назви сотень рослин. У нього аж сльози накочувались, коли хлопчик розумів, що це нудно й важко. А от Натаніель любив подовгу гортати книжки з рецептами настоянок, отрут і ліків.

    Зореслав доволі швидко зрозумів, яка між ними відмінність: князь був непосидючим, волів багато рухатись, танцювати і вправлятись із мечем, коли Натаніель порпався в інгредієнтах, досліджував рослини та медицину. Водночас їх об’єднувала величезна любов до стихій та занять наставника.

    Уже через два тижні пан Мстислав раптом сказав:

    - А тепер обидва використайте магію на всю потужність. Вивільніть її повністю із себе, скільки вистачить сил.

    - А я нікого не пораню? – злякався князь.

    Мстислав запхнув Натаніеля собі за спину.

    - Тепер ні.

    Долоні Зореслава загорілись яскравим вогнем. Хлопчик напружив усі сили – вогняні стовпи метнулись вгору. Стало невимовно спекотно, проте він намагався втримати потік, аби той не зник чи не перекинувся на людей навколо. Зореслав упав на коліна, важко відсапуючись. Піт стікав по обличчю.

    Натаніель підняв невелику хвилю з річечки, проте майже відразу опустив руки. Він ледь помітно скривився, але відвернувся і присів біля засапаного Зореслава. Обмив долонькою йому обличчя.

    - Гм-м, - задумливо протягнув Мстислав, смикаючи бороду. – Потенціал є і немалий.

    - Ви обіцяли ще розповісти про інші джерела творення магії, - нагадав Зореслав.

    - Раз так хочете, то гаразд. Що ти можеш робити із вогню, окрім запалювання вогнищ чи ще чогось? Підвищити його температуру, перетворити на синє полум’я, ловити блискавку та, - чоловік зробив значущу паузу, - дихати вогнем.

    - Ви говорите за подих Жар-Птиці?

    - Саме так. Ти відразу навчився створювати вогонь навколо рук та ніг, а утворити його глибоко в нутрі та безпечно вивільнити назовні набагато важче.

    - Це якось небезпечно.

    - Авжеж, - радісно погодився Мстислав. – Щодо води. Вона більш пластична, багато хто недооцінює цю стихію, наче вона не здатна нанести шкоду людині. Знову ж таки, окрім базових умінь, заклинач зможе навчитись вичавлювати воду із повітря у великих кількостях, перетворювати її на кригу і, - знову значуща пауза, проте зловісна. Чоловік посуворішав, - мистецтво крові. Одне з найстрашніших заклять, яке опанувала людина.

    Натаніель аж наче зменшився від його слів, а Зореслав здивовано закліпав оченятами. Він зроду не чув про таке.

    - У людському організмі міститься чимало води, проте не у первинному вигляді, а з домішками. Чим брудніша вода, тим важче нею керувати, а отже опанувати магію крові майже неможливо. Потрібно мати неабияку витримку та силу. Коли заклинач використовує мистецтво крові на людині, то торкається її нутрощів, її організму, відчуває кожен нерв, кожну вену. У руках вправного майстра будь-хто перетворюється на безхребетну ляльку, якою легко керувати. Змінюючи напрямок крові у тілі, маг робить боляче людині.

    Друзі перезирнулись між собою. Воістину, дивовижно і лячно водночас. Насильно керувати людиною…

    Так і минали тижні довгих зимових місяців.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Зірниця
    18.05.2023 21:57
    До частини "Розділ 29. Наставник береться за роботу"
    Спойлер!
    Перший раз читала на сонну голову, тому довелося перечитати х) Кумедно, що Зореслав не любив поклони, але коли був без пам'яті, то почав усім кланятися 😅 Повчання наставника наштовхують на думку, що це десь відіграє роль у сюжеті. Взагалі прикольний чолов'яга. Але у головних героїв серця звісно невезучі конкретно. В одного не буде битися, у другого може клятва розірвати + там зосередилася магія. Бідолахи
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше