Авторське дерево

З густого фіолетово-чорного й масного ґрунту тендітні листочки виштовхують насінину й неприродньо швидко розгортаються назустріч лагідному сонячному промінню.

За лічені години чудернацька рослина вже схожа на молоде деревце. В явному світі так не буває.

Проте, у цій місцині час плине для кожного з дерев інакше. І нема серед них двох схожих.

Народжується таке дерево, щойно очі автора чи авторки вперше запалюються натхненням, а до пальців потрапляє ручка чи олівець. Тоді з чорнозему пізнання здіймається молоде дерево. Дерево історій, дерево фантазії.

Спочатку це лише два згорнуті листочки на такому ж тендітному стебельці. Та з новими й новими словами дерево росте й міцнішає.

Вся творчість автора — це таке дерево. Його коріння всотує знання з самого ґрунту. Його стовбур — то ідеї та світогляд автора. Гілки — це історії, а пагінці на них — герої.

Так з кожним написаним твором гілок на авторському дереві стає дедалі більше. І всі вони різні. Деякі схожі на дуб, клен чи тополю, інші — геть чудернацькі.

Кожнісінький листок на них — це дії та думки героїв, слова у тексті явному.

Згодом окремі гілки міцніють, їхнє листя, ошатне і барвисте, шурхотливою круговертю підхоплює вітер. І несе яскраве листя просто передочі людські.

Так, нарешті, збирається те листя у гербарій спогадів в долонях читача.

Та не кожному дереву щастить сягнути цього виру.

Вже тієї миті, коли перші листочки тягнуться до світла, звідусіль чатує небезпека.

Десятки дрібних та ненажерливих істот із зловісним хрумкотом пережовують молоді пагінці й листочки. Спочатку їхні зеленкувато-коричневі тіла замінюють собою молоде листя, як і буденність, що відбирає час і змушує автора відкласти задумане.

І якщо їм це вдається, вгодована істота вгризається у власний хвіст і котиться вниз до самої землі.

Там, де її отруйна шкіра торкається дерева, залишає хворий слід на стовбурі, наче кислотою проїдаючи тендітну кору зневагою і насмішками оточення.

А опинившись на землі, з новою жагою підгризає корені, прагне відібрати в дерева опору, впевненість автора у власному таланті.

Щомиті ці зовнішні сили намагаються добратися до авторського серця й розуму. Як їм це вдасться — дерево зачахне, гілки й листя висохнуть, а кора потріскає й стече кров'ю.

Але авторське дерево не беззахисне. Серед гілок його живе птаха.

І то птаха незвичайна. Зовні — наче звичайна собі синичка, та серцем й волею — нестримна.

Вона невпинно літає довкруж її дерева й полює ворогів.

Без відпочинку. Без жалю.

Аби нові гілки та пагони зростали швидше, ніж їх зжере черговий шкідник.