Смерть чекає на кожного

Полеглий лицар повільно покидав власне тіло. Все навколо ніби сповільнилося. Час відчувався надто чітко, але тепер той не мав значення На чоловіка чекала смерть. Смерть чекає на кожного.

Він обернувся і побачив перед собою поважного віку панянку.

– Вітаю, а ви хто? – поцікавився вояка.

– Я Смерть!

– Якась ви не така. А де та леді з косою?

Пані демонстративно видихнула. Якби кожен раз їй давали мідяк за невідповідність очікуванням клієнтів, вона б мала непоганий дохід.

На вигляд Смерть була жінкою років шістдесяти, в сукні з жахливим квітковим візерунком. Голову її прикрашав білий чепчик, а в руці завжди виднілася чашка чаю. Поряд з ногою терся рудий котик, що завжди слідував за господаркою.

– То що далі? – не затихав лицар.

– Ай, зникни, – жінка ляснула в долоні і привид розчинився.

Він був останньою краплею серед моря обурень. Всім подавай кістляву стару з косою, пишногрудих красунь в обладунках чи чорні тіні. Як її це дістало. Жінка любила свою роботу, але вислуховувати це кожного дня по сотні разів – занадто. То нехай буде так!

Вона вдруге плеснула долонями і навколо неї з’явилися подібні на кольорові калюжі монстри.

– Тепер це ваша робота, а я пішла додому! Ставайте тими, кого вони там в своїх віруваннях уявляють. А на мене чекає город.

– Так, пані, – засичали потвори, після чого відправилися на виконання нових обов’язків.

З тих пір, Смерть більшість часу сиділа вдома. Вона розташувалася в кріслі, перебираючи папери з прізвищами тих, хто мав померти. Душі ж забирали духи-перевертні. Система давала майже ідеальний результат.

Тому так, смерть чекає на кожного. І тепер вона виглядатиме так, як вам заманеться!