Всім приготуватися до прямого ефіру!

- Красунечка! – кричав чоловічий грубий голос із далекої кімнати.

Звичний звук відкриваючих дверей і голос комп’ютерної панелі А762: дали деяку більш необхідну інформацію для Володимира Ярославовича. По-перше: нарешті прийшов в студію редакції один із найобдарованіших журналістів планети Сатурн, а по – друге – їй зараз буде непереливки через запізнення на роботу.

- В такий день запізнитися? – злісно запитував Володимир, підходячи до юної колеги.

- Зачитувала текст вголос і повторно вивчала історію України до сьогоднішнього свята, - говорила красива дівчина, проходячи повз свого керівника проектів.

- Це класно, але ти запізнилася! – крикнув Володимир до неї.

- Марія! - продовжував голосно говорити сорокарічний чоловік до своєї працівниці.

- Ой, не треба гарячкувати, - спокійним тоном, говорила дівчина, зайшовши в робочий кабінет. Її легке падіння, на зручне колоподібне крісло перед робочим столом, мало ефект повного ігнорування свого керівника через своє запізнення.

- Ти краще скажи, що там по цифрах? – запитала Марія, намагаючись знайти більш зручну для себе позу в кріслі.

- Я! Я! Я! – кричав чоловік, махаючи руками по сторонах і його обличчя ставало дедалі червоніше ніж було раніше.

- 611 млрд. офіційних переглядів у прямому ефірі відео трансляції нашого гімну «Ще не вмерла Україна» станом на одинадцяту годину на планеті Земля, - відповів Владислав, помічник і редактор всіх текстів Марії в прямому ефірі.

- Вам треба заспокоїтися, - промовив молодий хлопець у фіолетовій майці з червоними штанами. Влад зразу підійшов до свого керівника і запропонував теплий напій.

- У нас лише тридцять хвилин до прямого ефіру і треба попробувати пройтись по тексту, - говорила дівчина з чарівною біленькою спідничкою.

- Яким чином ти знайшла такий одяг? – запитав керівник дівчину.

Суворий і прискіпливий керівник проектів «Молода українська мова» та «Історія України: народ, що прагнув миру і любові», зараз стояв в паралізуючому стані через деталі побаченого, а саме – одяг своєї підопічної Марії.

Світло – жовта сорочка з дрібненькими візерунками соняшників на рукавах і безліччю тюльпанів і ромашок. Рівненькі полоси червоно – чорної нитки вертикально тягнулися від шиї до низу сорочки. Біла спідничка мала дуже не помітні, на перший погляд, блискучо – білі квіти. Лише придивившись більш уважніше, можна помилуватися сліпучим виглядом квіточок на коротенькій спідниці. Взуття Марії – черевички червоного кольору з намальованими ромашками. Довге розпущене білосніжне волосся дівчини мало теж незвичний елемент одягу сьогодні, а саме – маленьку шпильку у вигляді троянди.

Це був незвичний і дуже дивний одяг для дівчини в 2120 році, що й призвело до п’яти хвилинної тиші в робочому кабінеті редакції «Любов України».

- Що не красиво? – зустрічне питання задала молода дівчина, покрутившись перед своїми колегами.

- Це дуже красиво, - зміг вимовити Владислав, який почав «відживати» від неймовірного вигляду Марії.

- Атож. Це речі моєї бабусі. Вона родом з Тернопільщини, а там була цікава традиція зберігати вишитий одяг для своїх внуків на їх весілля, - розповідала дівчина, знову підшукуючи більш зручне для себе місце на здоровенному кріслі.

- Але… - хотів щось сказати або зауважити Володимир Ярославович, але йому це не вдалося.

- Мама купила контейнери для зберігання речей старовини. Сорочка має 175 років, а братикові шаровари - 187 років і теж в ідеальному стані збереглися, - швиденько говорила Марія, перебиваючи свого начальника.

- Це дорого, але дуже стильно, - промовляв колега Влад, який уже повністю перемкнувся на сьогоднішній роботі.

- Ти будеш найкраще виглядати у прямому ефірі! – раптово вигукнув Володимир, аж підстрибнувши від цього.

- Моя журналістка буде мати бездоганний вигляд української красуні божественної краси, краси Карпатських гір, сонячних степів Херсонщини і магічного Дніпра, - говорив керівник проекту, ходячи по кабінету і вже повністю забувши запізнення дівчини на роботу.

- Він для нас втрачений, - сказала Марія і почала щиро сміятися разом з Владом.

- Так, а тепер робота, - сказав Володимир Ярославович, декілька разів прокашлявши, щоб його колеги звернули на нього увагу.

Круглий робочий стіл із міцного скла і декілька колоподібних крісел. Саме приміщення було досить просторе. Комп’ютерні панелі для зв’язку і перевірки інформації знаходилися на стінах кабінету.

- Прозвучала нова інформації, щодо кількості переглядів гімну України і зараз цифра 614 млрд. переглядів, - промовив Владислав, який вмостився в своє зручне крісло напроти дівчини.

- Через дві години кількість буде ще більшою, - говорила Марія, включаючи свій проектор даних.

- Ти права. Дані з Юпітера не були підраховані, а кількість включень українських ефірів на території Американського Союзу завжди мали неабияку підтримку населення. Наші інформаційні продукти зараз знаходяться на високому рівні через специфіку і продуманість подій, а також елементів необхідних для потреб кожному індивідуальному споживачу, - говорив хлопець у фіолетовій майці і дуже кумедній шапочці.

- Досить статистики! – вигукнув керівник проектів, присівши за своє робоче місце.

- Марія розказуй! – голосно говорив Володимир Ярославович, придивляючись до свого зовнішнього вигляду.

- Сьогодні велике свято нашої держави. 24 серпня 2120 рік - День Незалежності України. Саме сьогодні зранку о 9.15 годині на нашій планеті Сатурн було офіційно оголошено про перейменування нашої назви. Тепер в історії нашої рідненької України буде звучати нова назва – Велика Україна, - говорила Марія, роблячи акцент на кожному слові.

- Так, це нам відомо і ми всі радіємо і чекали цього дуже давно, але ти повинна була… - промовляв Володимир, з кожним словом його обличчя ставало багряним від злості, але від «вибуху» перебив Владислав.

- Керівник має на увазі, що твоє завдання було іншим і ти в прямому ефірі будеш розповідати про становлення України у Велику Україну. Це має бути короткий переказ історії нашого народу, - дещо детальніше і дуже швидко, говорив Влад, спостерігаючи за позіханням Марії.

- Ладно-ладно, - сказала дівчина, випрямивши спину за столом.

- Є речі, які мені не дуже зрозумілі. Наприклад, наявність великої розповсюдженості корупції в Україні двадцять першого століття. Навіщо красти, якщо можна, працюючи чесно заробляти? А ще нісенітниця про вседозволеність представників органів влади, на відміну від простих жителів України? Їм не говорили, що представники органів влади вибираються народом, а депутати та міністри працюють для суспільства України? Дуже багато для мене не зрозумілого, - говорила Марія, задаючи банальні питання і не могла зрозуміти логіки деяким діям суспільства українського народу.

«Що за нісенітниця? Я правильно розумію, що суспільство в деяких регіонах України не бажало розмовляти українською мовою! Нічого не розумію!» - роздумувала дівчина, готуючись до прямого ефіру.

- Історія України ніколи не розглядалася, як бездоганне національне державотворення. Багато історичних фактів не були елементами формування людської психології, а залишалися просто історіями в минулому України, - говорив Владислав, жодним чином не здивувавшись словами журналістки.

- Але тут немає логіки! – вигукнула Марія, аж підскочивши зі свого крісла.

- Ти не повинна шукати логіку в історії Україна, а готуватися до прямого ефіру з невеличкою доповіддю від нашої редакції «Любов України», - спокійно говорив Володимир Ярославович. Гнів керівника легенько зник і в цьому посприяв приємний та ароматний трав’яний чай.

- Останні дані – 617 млрд. переглядів, - монотонно сказав Влад.

- Основне твоє завдання – це розказати про становлення України у сьогоднішню Велику Україну. Варто говорити про фактори відновлення і становлення української національної ідеї, яка сформувала розвиток нашої держави для громадян, - говорив Владислав, дивлячись на Марію. Дівчинка почала сильно хвилюватися.

- Красиво сказано, але у неї лише двадцять хвилин до прямого ефіру, - сказав Володимир, попиваючи свій чай.

- 2103р. – поява першої української космічної станції на планеті Сатурн, - промовила дівчинка, дивлячись на екран комп’ютерної панелі.

- Це важлива дата, якщо враховувати, що США вже заселила своїми громадянами двадцять станцій на Марсі у 2031р., а ми в той час лише почали думати про космос, - сумно сказав Влад до своєї колегії.

- Це було грубо, хоча повністю правдиво, - говорив Володимир.

- Наші досягнення в космосі справді були дуже мізерними, рівняючи український технологічний розвиток із Америкою, із Європою та Китаєм, але ми змогли досягнути їх рівня з роками, - продовжив керівник проектів редакції «Любов України».

- Китай зміг повністю заселити Венеру, США – Марс та Юпітер, а Європа змогла своїх громадян розмістити на Урані та Нептуні. Загалом, населення планети Земля знайшло своє місце у космосі, - говорив Влад, дивлячись на Марію.

- Наш Сатурн і наше прагнення кращого життя. Миру і любові, - тихо сказала дівчина.

- Ні, тобі не варто говорити «наш» Сатурн. Наше суспільство отримало поштовх для розвитку саме через свою культурну свідомість. Жодна країна не називає планету «своєю» через просте інтелектуальне усвідомлення власності, - дуже швидко промовляв Владислав.

- Нудно. Дуже нудно, - простогнала Марія, не дуже розуміючи слова свого колеги.

- Планета не належить жодній нації і ніколи не буде належати. На планеті Сатурн проживає український народ, який сьогодні офіційно перейменував назву країни на Велика Україна, - розказував Володимир Ярославович.

Молода журналістка ходила довкола робочого столу. Марії уже не було бажання сидіти на одному місці і терпіння зникло вщент. Дівчина розуміла, що їй потрібно говорити, але нічне читання повного видання історії України від 1991 до 2025 років не давало їй спокою.

«Народ не розумів своє значення для наступних поколінь. Чому дозволяли публічним особами говорити на ефірах негативні слова про свою армію? Публічні особи зобов’язані захищати права своїх громадян і найголовніше – своїх воїнів на війні. Де логіка?» - гуділи питання і незрозумілість в голові Марії.

- Ось твій текст, - спокійно промовив Владислав. В цей же момент прозвучав звук отриманого повідомлення на комп’ютерній панелі дівчинки – журналістки, яка на мить завмерла від неочікуваного момент.

- Що? – лиш змогла сказати Марія.

- Наша красуня й досі не збагнула найскладнішого в історії України і тому я не став підставляти її в цей святковий день, - говорив Влад. Від цих слів, керівник редакції на очах повністю розслабився.

- Тому й написав тобі невеличку промову, - договорив перший помічник Володимира Ярославовича.

- Що найскладніше в історії України? – запитала Марія у свого колеги. Дівчинка дивилася дуже уважно на молодого хлопця в дуже кумедній рожевій майці і чудернацькими окулярами з фіолетовою оправою.

- Любов, зрадники і Росія. Український народ хотів завжди добра собі і своїм сусідам. Українська влада завжди була поганою для одної частини Україна, а для іншої – «менше зло» або найкращий варіант із всього переліку. Український народ був наївним до війни, а під час військових подій на Сході України – всередині зрадники вигукували злочинні гасла ворогів під словами «Свобода слова». Зрадництво завжди прикривалося нарисами демократії і законів, - відповідав Владислав, присівши за робочий стіл.

- Прийшов найважливіший момент усвідомлення своїх помилок українським народом. Із цього моменту – зрадники і вороги нашого народу почали зникати, як у тексті гімну – «як роса на сонці». Любов? Вона залишилася для друзів і для себе. Народ перестав жаліти своїх ворогів. Спільна історія з ворогом зникла з величезною трагедією українського народу, - розповідав Влад, починаючи читати нові повідомлення на моніторі.

- Окупації наших територій? – тихо запитала дівчина.

- Українські законні території були окуповані ворогом і це справді була катастрофа для мирної держави України, але найбільша трагедія – це смерть українців на неоголошеній підлій безпощадній війні з боку ворога. Росія вбила стільки українських громадян, що Україна ніколи не пробачить цей народ, який підтримував жорстокість держави-агресора, - відповів Владислав.

- 622 млрд. переглядів нашого гімну, - раптово сказав молодий хлопець.

- Рекорд уже здійснено, - підсумував Володимир Ярославович, уже допивши свій чай.

- Чому? – запитала дівчина у Влада. Її комп’ютерна панель була включена і документ з виступом був відкритим. Марія намагалася пробігтися по тексту швидко один раз, а потім – чітко усвідомлювати кожне прочитане слово.

- Росія хоче війни і смерті. Їм не цікаве життя, бо вони щодня купаються в міфічних перемогах війни, де смерть – друг, а любов і милосердя – слабкість, - спокійним тоном говорив керівник редакції.

Володимир Ярославович став дуже спокійним і мав хороший настрій, бо все було дуже добре. Показники перегляду українського гімну перевищують будь – які прогнози напередодні сьогоднішнього дня. День Незалежності України переростає в нове неймовірне свято – День Незалежності Великої України. Всі новини повідомляли про небувалий бум серед українського населення на планеті Сатурн. 85 млн. громадян сьогодні святкують від самого ранку до пізньої ночі найважливіший день у своїй історії.

- Вивчила текст? – запитав Володимир, слідкуючи за рухами дівчинки за столом.

- Дуже красиво, - промовила Марія, повернувши голову від монітору.

- Багато подяки українцям, які не здалися заради нас, заради кращого життя нового покоління українців, - говорила дівчина, дивлячись на свого керівника.

- Правильно. Без українських громадян, які захищали українську землю, українське суспільство і українську культуру – нас не існувало би сьогодні, як і нашої країни. Ми повинні бути завжди вдячними за жертви українських націоналістів і простих українців заради своєї держави, заради України, - сказав Володимир Ярославович.

- Всім приготуватися до прямого ефіру! – голосно і чітко пролунав голос з центральної комп’ютерної панелі на стіні робочого кабінету редакції «Любов України».

- Ти готова? – запитав Владислав у дівчини – журналістки.

- Так. – відповіла Марія і пішла в аудіо студію до своєї роботи.

- Удачі! – побажав Влад дівчині, а сам знову почав переглядати нову інформацію про святкування сьогоднішнього свята.

- 625 млрд. переглядів – промовив помічник Володимира Ярославовича.

Марія пішла в робочий кабінет прямого ефіру зачитувати свій монолог «Становлення Великої України». Владислав перестав читати свої новини і переключився на відео трансляцію своєї колеги, яка неймовірно виглядала в жовтуватій сорочці і білій спідничці. Володимир Ярославович шукав у панельних відділеннях ліки від нервів і заспокоюючий чай.

2120 рік – День Народження України і День становлення Великої України.