Пляма губної помади на обідку керамічної чашки

Вершечки дерев вже осипало першим снігом, візерунки зафарбували вікна, а крихітні дитячі руки зігрівали теплі, шерстяні рукавички. Зима не залишала нікого байдужим, радість та легкі усмішки можна було побачити й на обличчях дорослих, які були заклопотані своїми справами.

Завжди в роботі була й Джеймі. Більшу частину життя вона проводила перевіряючи графіки та підписуючи важливі для компанії папери, в купі з десятком робочих рук. Керівником столичної друкарні був колись її батько, а в спадок, після його смерті посада перейшла до неї. Вона любила запах щойно надрукованих листів, новеньких книг або ж щотижневих видань газет.

Творчий колектив з яскравими, подеколи чудернацькими ідеями, як і самі працівники. Наприклад, у містера Бруно, була незмінна жовта краватка, а у пані Клаудії були колготки, мабуть, всіх кольорів райдуги. Це була хороша робота. Окрім одного.

Джеймі була успішною жінкою, з темно-червоною помадою, дорогим взуттям та ароматними парфумами. Її життя - суцільна робота, постійні дзвінки, перемови, довгі відрядження.

У Джеймі не було чутно в квартирі щебетання дітей. Не було коханого чоловіка й солодких поцілунків зранку. Не було маленького цуценяти чи великого,пухкого кота. Вона не була зразковою матусею чи люблячою дружиною. Самотні вечори розповзлись по ній, як пляма губної помади на обідку керамічної чашки.

Джеймі була один на один з цілим світом, проте, зовсім скоро й у її квартирі буде бігати малеча, а вона, обов'язково, отримає ранішні поцілунки разом з пухнастим щастям.