Тіні, що ходять за людьми, люди, що ходять за тінями

Сію тобі в очі, сію проти ночі

Буде тобі, враже, так, як відьма скаже

Скільки в святу землю впало зерен жита

Стільки разів буде тебе, враже, вбито

Скільки, враже, півень вночі кукуріка

Стільки днів у тебе доживати віка

Враже — Людмила Горова

березень, 2022 рік

Тіні ковзали по стінах, зазирали у шафки та тягнули довгі пальці до амулетів. Допитливі, мов діти, вони не могли встояти на місці: переміщалися кімнатою, оминаючи заборонні знаки, торкалися шкіряних палітурок книг та стікали вниз, на підлогу. Обережно кружляли навколо відьми, що водила ножем над водою. Їх приваблювали чари. Та її волосся. Чорне, як крукові крила, воно розсипалося по спині та майже торкалося сідниць. Тіням це подобалося. Вони пам’ятали часи, коли дівчата зрізали гарні довгі пасма в обмін на дарунки Закраю.

Соломія не звертала на тіней уваги. Хай собі нишпорять, лишень би не заважали.

З відкритих дверей тягнуло стужею Закраю. Крижаний туман осідав краплями на меблях, змушував відьму, вдягнену в одну сорочку, дрижати від холоду. Соломії кортіло кинути все, обірвати ритуал, залізти під вовняну ковдру і, нарешті, заснути. Вона втомилася. Боліли пальці, що сплели сотні захисних амулетів; від постійного сидіння над обрядовою вишивкою нила спина; щемило у скронях від постійної напруги; пересохло в горлі від прокльонів. Проте, зупинятися не можна. Попереду ще багато роботи: брудної, жорстокої, але потрібної.

— Не ходи ти, враже, моєю землею, не пий, враже, водиці із чужої криниці…

Вістря ножа торкнулося води, лишаючи по собі темний розріз, мов чорнильна лінія креслена на папері.

— Не для тебе та водиця, враже, стане та водиця твоєю кров’ю, а кров водицею стане…

З розтину потекло червоне. Спочатку — тоненьким струмочком, що поволі перетворився на павутинку, сіткою розповзся по водній гладіні, аж до країв кандійки. Посуд поступово наповнювався. Брудна вода побігла через край та змочила висушені квіти анконіту, розкладені на столі.

— Забере водиця твій голос, враже…

— Миха! Миха, медика позови! Да ты чё, слепой?! Комбату хуёво, бегом давай! [1]

— Вкраде водиця твою силу…

— Та он сам упал, блядь! Я ничего не делал! Да ебу я! Воды хлебнул и рухнул! [2]

— Втопить водиця твоє серце, серце чорне, ненавистю зрощене…

Соломія відклала ніж, занурила долоні у воду і низько, хрипко розсміялася. Тепер вона бачила все: чужинець впав на землю, хапаючи ротом повітря, зіниці його розширилися від страху та пекельного болю. Він корчився у судомах, гадючився, борсався в руках товаришів, але все марно. Комбата зігнуло навпіл, вирвало болотною водою. Всі навколо метушилися, стояв страшний крик, тільки от допомогти ніхто не міг. Лише мить — і чужинця знову вигнуло, а згодом — тіло заклякло в химерній позі, зуби зчепилися як у бульдога, що схопив кістку.

— Тече твій час водицею крізь пальці, до землі лине…

— Спазмолитик ему вколи, я ебу!

— Какой, нахуй, спазмолитик?! У меня из аптечки — марля и спирт, блядь! [3]

Відьма спостерігала, як медик намагається насилу розтиснути комбату щелепи. Кумедно. Либонь, думає, що у того напад. Цікаво, що сказав би Марк, побачивши, як постраждалому пхають ложку в горло, лишень посилюючи його муки? Навіть не маючи медичної освіти, Соломія знала, що так робити не слід. Але нехай. Покидьок заслужив смерті. Довгої та лютої як місяць, з якого все почалося.

— Не хотів, враже, на своїй землі жити то і на моїй тобі місця не буде.

Стукіт чужого серця зійшов нанівець. Стихли крики, гамір, обличчя російських солдат поплили, змазалися мов стерті ганчіркою фарби. Соломія відкрила очі та витерла руки об сорочку. Посміхнулася тіням. Темні силуети чкурнули до дверей, налякані прокльоном, — полохливі, мов зграйка горобців, вони тікали на Закрай, подалі від шаленої відьми.

Мія взяла кандійку із залишками кривавої води, вийшла надвір та вилила те добро під вмираючою яблунею.

Зима обіцяла бути довгою.

Примітки:

[1] Миха! Миха, медика позови! Да ты чё, слепой?! Комбату хуёво, бегом давай! — Міха, медика поклич! Ти що, сліпий?! Комбату хуйово, бігом давай!

[2] Та он сам упал, блядь! Я ничего не делал! Да ебу я! Воды хлебнул и рухнул! — Та він сам впав, бляха! Я нічого не робив! Та їбу я! Води випив і впав!

[3] Спазмолитик ему вколи, я ебу! — Спазмолітик йому дай, я їбу!

Какой, нахуй, спазмолитик?! У меня из аптечки — марля и спирт, блядь! — Який, нахуй, спазмолітик?! У мене з аптечки — марля і спирт, бляха!