Дощ який відбиває хвилини їхнього спільного життя

Двісті сорок п'ять. Двісті сорок шість. Двісті сорок...

Було нудно, і ніхто не може звинувачувати Метью в цьому. Кейті майже не відривалась від свого телефону, дурнувато усміхаючись в екран, а Меделін копирсалась паличками в тофу. Його сестри завжди здавались йому дивними. Занадто гучні, верескливі, і, боже, скільки ж всього у них було РОЖЕВОГО. Ті жахливі спідниці, рукавички, перстні і навіть ПОСТІЛЬ у їхніх кімнатах! Вони божевільні!

Він похитав головою, уявляючи як їх кладе у свою велику пащу, рожеве чудовисько.

Двісті п'ятдесят вісім. Двісті п'ятдесят дев'ять. Двісті шістдесят...

Батьки метушились у виборі страв з меню, потрібно було дозамовити ще щось на гаряче. Матуся сказала, що вони спеціально їхали з Невади в таку негоду, до цього ресторану, щоб відсвяткувати, але не сказала, що саме. Від цього стає сумно, адже на сімейні свята у них на столі завжди є запечена лазанья. Ох, як же він її любить!

— Мам, а сьогодні буде лазанья ? - Метью з надією глянув на неї.

— Любий, сьогодні буде дещо особливе, - вона лагідно погладила його по голові, забираючи спадаючі прядки з очей.

Він відвернув голову до вікна, там не вщухав дощ, здається, ще більше набираючи оберти.

Двісті сімдесят дві. Двісті сімдесят три. Двісті сімдесят...

— Метью,милий!

О, ні! А, ось і тітка Селлі. Вона така ж балакуча, як і його сестри.

— Селлі,раді тебе бачити, - батьки підіймаються їй на зустріч. Мати поруч з нею виглядає щасливою. Можливо, тітка не така вже й погана.

— Я також, ви вже казали своїм любчикам про сюрприз? - вона грайливо повела бровами.

— Мам, що за сюрприз? - Меделін, навіть, відірвала погляд з понівеченого тофу.

— Саме збиралась, - вона повернулась до дітей з блискучими очима, — через сім місяців у вас з'явиться менша сестричка!

Вони з батьком переглянулись, очікуючи реакції.

Двісті вісімдесят дев'ять. Двісті... Що?

Двісті дев'яносто крапель простукотіли по підвіконні. Дощ який відбиває хвилини їхнього спільного життя. Тепер вшістьох!

— Ще більше РОЖЕВОГО?