Червона рута

Катерина спочатку не повірила чуткам. Ніби Іван, як соловей, цвірінькає біля кожної дівиці. Вона думала, що злі язики хочуть зруйнувати її щастя, але вчорашня картина не виходила з її голови — Іванко, милий Іванко, стоїть біля білявої дівчини з сусіднього села. Олена, як та горда пава, крутилась біля нього, а він тільки радісно посміхався.

Дівчина закипіла від злості. Як він насмілився говорити про своє кохання? Як смів запевняти у своїй вірності, а за її спиною залицятися до іншої. Не єдина вона в нього, ох, не єдина!

Її серце стиснуло від болю. Катерина вирішила більше не говорити про це з Іваном — тепер їй усе стало ясно. Якщо вона хоче зберегти любов, вона повинна взяти справу в свої руки.

Самостійно їй не цього не зробити, дівчина це розуміла. Хоча вона не дуже вірила в магію, але все ж звернулася до відьми, яка жила на околиці села.

Відьма розповіла їй про ритуал — він мав допомогти завоювати кохання парубка та позбутися суперниці.

Тепер Олена лежала на долівці старої мисливської хижки, як зламана, забута лялька -- така ж бездиханна та занедбана. Катерина на мить завагалася, але відступати було нікуди.

Перші краплі крові бризнули їй прямо на обличчя, осіли темними плямами на сукні. Руки тремтіли від напруги, тонкі ребра неохоче піддалися тиску ножа. У кімнаті пахло свіжими нутрощами, але Катерина не звертала на це уваги. Вона тримала в руках те, без чого темний ритуал, який показала їй відьма, не завершиться.

Серце.

Серце закоханої дівчини. Катерині було байдуже, кого саме кохає Олена - Івана чи, може, навіть саму себе, це її не турбувало. Набагато важливіше було зібрати залишки крові з мертвого тіла суперниці.

Знайти дику руту серед Карпат було нелегко, але Катерині пощастило. Дивом не заблукавши, вона попрямувала до маленького цвинтаря посеред лісу, який обходили і люди, і звірі. Невеликий клаптик лугу, оточений густими заростями плюща і пара пагорбів, які вже були майже на одному рівні з землею. На одній ріс розвилистий кущ рути, а на другій зеленіли паростки молодої папороті.

У білі, нічим не зав’язаній сукні Катерина виглядала так, ніби вже була готова до весілля, але її наречений про це ще не знав. Він, як і більшість парубків, готувався до Купала. Може, збирав гілля для ватри, але дівчина була певна, що вони не перетнуться — так далеко він би не зайшов.

Ямку на могилі вона викопала власними руками, обламуючи нігті до крові -- земля була тверда, пронизана тонким, але міцним корінням.

Впавши на коліна, дівчина тихо, ледь чутно вимовила слова заклинання. Серце неприємно холонуло в руках, його хотілося якнайшвидше поставити на своє місце — під основний стовбур, між корінням, яке, як легені, розпростерлись в обидва боки.

Вона здригнулась, коли коріння ожило, стиснуло серце у своїх обіймах і проткнуло його наскрізь.

Катерина відкоркувала пляшку тремтячими пальцями, ледь не проливши половину. Пошматоване корінням серце вбирало кров краще як спрагла земля воду. Зачарована видовищем, дівчина не відразу помітила як воно немов запорпалось глибше, скрившись з поля її зору.

По галявині повіяв холодний вітер, ледь не задувши свічки, розкладених малих колом, центром якого була стара могила. Катерина здригнулась і позадкувала, зачаровано розглядаючи чагарник перед собою.

А дивитися було на що -- на ньому виростали молоді гілочки, вмить покриваючись новими бруньками. Серед яскраво зеленої листви де-не-де стали появлятися бутони, маленькі, ще зовсім зелені, але уже готові розкритися.

Розкритися і показати червоні, як пролита кров невинної жертви, пелюстки. Червоні як дикі маки, які Катерина вже вплела у свої купальські вінки, залишивши місця для рути.

Червона рута невидимими мацальцями обплете серця юнака та дівчини, отруюючи своїми чарами їхнє кохання. І вони будуть жити щасливо, але недовго.