Він слухає, чи ти спиш

- Ліно, ти спатимеш сьогодні зі мною?

- Не знаю... Побачимо, - відповіла сестра.

- А розкажеш казку чи просто якусь історію?

- Історію? Я тобі розкажу!

Дівчинка з завзяттям потерла долоні одна об одну й зловісно засміялась.

- Ти чого, Ліно?

- Мала, тобі тьотя Таня розказувала про бабая?

- Ні. А хто це?

- Пощастило! Мене вона все дитинство ним лякала.

Ліна наблизилась до сестри й зашепотіла, намагаючись звучати якомога більш гнітюче:

- Ти знала, що вночі діти зовсім не самі?

- Ти про маму й тата?

- Ні.

- А про кого?.. - маленька Діна сховалась під ковдрою аж до самісіньких очей.

- Про того, хто ходить вночі біля дому, прикладає велетенське вухо до вікна й слухає, чи ти спиш.

- Мамо! - Діна злякалась й укрилась з головою.

- У нього довжелезне волосся й борода - аж до землі. А сам він страшно худий, весь в лахмітті. Цей дід ходить з мішком і слухає: а якщо дитина вночі не спить, то опиняється в кімнаті, паралізує її - так, щоб не рухалась, - Ліна схопила сестру обома руками, - і забирає в свій важкий кривавий мішок!

- А що далі? - визирнула з-під ковдри Діна.

- Не знаю. Мене ще Бабай не забирав. Я хороша дівчинка. І ти теж лягай спати, а то сама знаєш, що буде.

***

Діна крутилась пів ночі, а коли дівчинку нарешті торкнулась дрімота, щось її розбудило. Вона сіла, спросоння озирнулась і намацала на подушці волосся сестри: все-таки Ліна заснула біля неї.

І все було б добре, якби насправді Ліна не ночувала в себе і Діна не було в кімнаті сама.