Зелені чорнила на записці, любовний лист з минулого

Зелені чорнила на записці, любовний лист з минулого

— Тобі бандероль! Злато, чуєш? — тато гукав через всю хату доньці.

Злата якраз дописувала нову мелодію і акуратно виводила красиву «ля», тому відволікатись не хотіла. Але ж бандероль? Звідки? Поспіхом закрила кришку піаніно і вийшла з кімнати.

Їй стало трохи соромно, коли побачила адресу відправника. Це був Емін. Вона не відповідала на його листи і тепер ось тримає в руках цю невагому білосніжну коробку.

— Шо там, доцька? — тато запитально підняв густі брови і зняв окуляри.

— Навіть не здогадуюсь… тату, давай потім? Я — до себе, — тихо причинила двері заінтригована дівчина.

Минув майже рік, а хлопець не втрачав надії на серце Злати. Вона ж старалась не заохочувати його бажання і все відтягувала з відповіддю. Перед нею промайнули зізнання, зітхання, залицяння хлопця і та неймовірна сором‘язливість у дотиках.

Він був щирим та щедрим на почуття, які ніжними хвилями голубили душу. Злата пам’ятала все. Оберемок ромашок в своїх руках, які він десь знайшов, бо це були її улюблені квіти. І як посипалось блискуче конфетті та з’явився нізвідки фотограф, щоб зберегти цей момент. І як в ресторані викупив відерко троянд та без приводу зробив свято. Фрукти, солодощі, пелюстки троянд сервісом після свого від’їзду. Він вмів дивувати.

Напередодні прощання Емін за руку кудись повів в піжамі сонну Злату, яка не дуже зраділа несподіваному відвідувачу о сьомій ранку. Хлопець дарував сонце, що сходило для них одних в тій порі на безлюдному пляжі, а потім лагідно змивав з ніжок вмиротвореної Злати пісок водичкою фонтану.

Відкривши коробку, аж відчула на собі той пропікаючий погляд молодого мужчини з минулого, що своєю енергією збурював в ній сильні емоції.

«Життя — це диво. І наша зустріч тому підтвердження. Ми говоримо різними мовами, молимось в різних храмах, але почуття розумієм однаково.

Бачити тебе — це, як дивитись на море, чи на небо. Ніколи не втомлюсь.

Ти – мистецтво, ти — книга і бути без тебе невиносимо.

Цей віночок — тобі. Він палає червоним, як і моя любов. Колись ти спитала про книгу, що змінила моє життя. Тепер можу сказати — це книга про Україну. Я вивчаю твою культуру і навіть пишу зеленим чорнилом, змішуючи синій та жовтий.

P.S Злато, запрошую тебе в свій ресторан, який відкрився місяць тому. Надіюсь на зустріч. Люблю і чекаю.

Емін»