Боги, народжені з кохання

– Амуре, ти що це витворяєш? Ці двоє не повинні були закохатися! Їхні долі мали бути інакші!

– Але ж, мамо, люди геть зневажають нас, богів! Вони вважають себе ледь не творцями Всесвіту! Так, наче це вони створили Небо і Землю, а також – усіх тварин, рослини та решту живого різноманіття.

– Все одно, ти пішов проти долі старших богів, синку. Випусти розлучну стрілу, поки не стало зовсім пізно.

– Не випущу! Старші боги геть замкнулися у собі та свої чварах і не бачать, що люди, беручи з них приклад, ведуть себе до прірви. Ти, звісно, зовсім інакша, матусю, але, на жаль, майже ні на що не впливаєш.

– Не підлабузнюйся, хитрун! То що, упевнений, що чиниш правильно?

– Так, мамо.

– Ну, що ж... Ти сам обрав це. Не пошкодуй про це.

І білява красива жінка погладила хлопчика по такій же білявій голівці, торкнулася рукою його крилець. Хлопчик же – лише усміхнувся у відповідь. Пурхнув крильцями і полетів. Богиня Венера лише зітхнула скрушно.

А на протилежному березі моря – там, де ніхто не знав Венери і Амура, а також інших богів, зустрілися двоє. Раптовий укол з боку серця змусив кожного підняти очі. І потонути у них. І в тих очах-озерах народжувалися нові боги та нова доля.