Бог чи Диявол

Ворон пролетів над селом, що готувалося до сну.

Батько суворо дивився на доньку, яку силоміць випихав із дверей хатини. Дівчина упиралася, кричала, намагаючись прослизнути назад у теплу хату.

— Прошу! Тату, я цього не хотіла, не вибирала!

— Твої бажання нічого не означають. Головне – Його бажання, Карно. Не ганьби нас з матір'ю. — Чоловікові таки вдалося впоратися з донькою, він виштовхнув її і зі скрипом замкнув двері.

Дівчина пішла селом, охоплюючи себе руками, щоб хоч якось зігрітися. Односельці з цікавістю спостерігали за нею, але варто їй лише підійди до них, як тієї ж миті закривали віконниці. На центральній площі височів ідол богу-покровителю - Хорсу.

Біля одного з будинків залишився стояти молодий хлопець, побачивши його, Карна кинулася до нього в обійми.

— Не віддавай мене йому, благаю, — дівчина обхопила його обличчя руками, змушуючи дивитись їй у вічі.

Хлопець акуратно скинув її із себе.

— Не смій мене просити про це. Хорс вибрав тебе, це – боже благословення.

— Благословення? — дівчина зло виплюнула слово і між ними повисло напружене мовчання. Через пару секунд Карна все ж порушила його. — Навіщо ж ти тоді чекав на мене, сказати, що мій наречений виявився боягузом?

— Колишній наречений, — поправив її хлопець. — Хотів сказати, що навіть якщо ти переживеш ніч із Ним, ніхто ніколи не візьме тебе за дружину. Проте… — хлопець переступив з ноги на ногу, — проте, коли все вляжеться, я міг би приходити до тебе. Щоб тобі не було самотньо.

Тишу села перервав брязкіт ляпаса. Карна зло глянула на колишнього коханого і побігла геть. Зупинилася вона вже біля ідола бога-покровителя.

Над дівчиною пролетів ворон і сів на дерев'яну статую. Пролунав оглушливий грім, у небі засяяла блискавка, в її швидкоплинному світлі, на вході в село, з'явився Хорс.

Зойкнувши Карна побігла в ліс, позаду вона почула сміх хлопця, що пустився за нею в погоню.

Стежки лісу, які дівчина знала з дитинства, зараз здалися незнайомими та злими. Обернувшись назад, Карна налетіла на щось і впала.

— Ну, привіт, зайчику. — Хорс ривком підняв її на ноги, і обхопивши своїми пальцями обличчя дівчини, провів по її щоці язиком.

— Не чіпай мене! — вигукнула Карна, намагаючись звільнитися.

— Ну-ну, — цокнув він. — Хіба ти не хочеш провести ніч із богом?

— Ти диявол!

— Одне іншому не заважає. — Хлопець міцно схопив дівчину за руку і потяг за собою в глиб лісу.

Опинились вони на уступі, що був саме над селом. Хорс кинув дівчину, а сам попрямував до самого краю, його довге чорне волосся розвівалося за вітром, обрамляючи місяць, що був якраз повний. Карна жахнулася наскільки гарним зараз він виглядав.

— Чому я? — вирвалося мимоволі у дівчини.

Хлопець повільно повернувся у її бік.

— Така доля.

— Я буду чинити опір! — гукнула дівчина.

— Тим цікавіше. — сміючись промовив Хорс і навис над нею.

Опиравшись, дівчина ще більше веселила хлопця, який увійшов до азарту. Коли одяг не піддавався, він просто рвав його.

— Я обдарую твою родину добрим урожаєм.

Неприємні поцілунки покрили всю спину дівчини і дійшли до шиї.

— Не треба… Будь ласка. — прошепотіла вона.

Хорс у відповідь залився бархатистим сміхом і взявся до справи.

Прокинувшись, Карна не знала скільки часу минуло з тієї жахливої ночі. Вона так само була на уступі, тільки тепер на неї світило сонце.

Принижена, покинута, знечещена вона підповзла до краю і глянула на своє село. Йшов довгоочікуваний дощ. Ніхто не помічав, що одна маленька душа була зруйнована, аби всі ці люди могли процвітати.

— О, Мати-Земля, допоможи, — благала дівчина. — Я не можу повернутися назад. Не до зрадників.

Сира земля провалилася, затягуючи дівчину вниз…

Через 300 років:

На галявині в лісі причаївся заєць, почувши крики.

— Ну, Желько, годі бігати, — кремезний хлопець залився сміхом і два його товариші теж. — Не сіпайся.

Хлопець хотів підійти до дівчини, але його відкинула невідома сила, впавши він зламав шию.

Його друзі відскочили і побачили перед собою жінку: на її обличчі застигла доріжка зі сліз, яка від гіркоти та болю почорніла. Замість плаща вона мала шкуру вовка.

— Лісова демониця! — вигукнув один із юнаків.

Другий хлопець витяг ножа і кинувся на духа, але вона спритно перехопила його руку і з неймовірною силою всадила ніж йому в груди.

Хлопець, що залишився живим, кинувся тікати, позаду він чув сміх жінки.

— Я цього не хотів! — благав він.

— Брехня, — шепнула дівчина, і махнувши рукою, наказала гілкам, душити хлопця, поки він остаточно не замовк.

Обернувшись, Карна побачила, як до неї в ноги впала дівчина, та сама, яку вона врятувала.

— Прошу, забери мене з собою! — Карна незрозуміло глянула на Желю, — Микита був сином старости, нема мені дороги назад.

— Я демон.

— Який мені прийшов на допомогу. То може у кожного з нас свої ангели та демони?

Кивнувши, Карна зняла з себе вовчу шкуру і накинула на дівчину, та в той же час перетворилася на вовчицю.

— Тепер нас двоє, — мовила Карна, — грішники відповідатимуть подвійно.

***

Коли почуєш вовче виття в лісі, подумай, що воно несе тобі. Благословення чи прокляття…