Ягідка

Темна поверхня притягувала погляд. Краплинки роси, кожна ніби кристалик коштовного каміння, відбивали в собі навколишній світ. Світ був неправильний, перекинутий вниз головою. Хоча, який з цих світів неправильний, ще досить спірне питання. Яке, в принципі, Олесю зараз і не цікавило. Вона розглядала темно-синій бік лісової ягоди. Як би це банально не звучало, та уявлялись їй глибини космосу. І не просто космос, а його молодість, новонароджений всесвіт з першими білими крапками-зорями.

Раптовий гуркіт змусив її здригнутись. Дівчина автоматично вкинула ягоду в відерце, яке висіло на поясі, й поглянула на ледь затягнуте хмарами небо.

- Це що, грім? – спитала вона Марка, який збирав ягоди неподалік.

- Ні, це десь летить літак.

- А я все-таки думаю, що це гримить.

- Тоді наді мною пролетить літак, а ти промокнеш під дощем. Світ такий, яким ми його бачимо. – підморгнув Марк.

- Але…

- Слухай, краще б ти збирала ягоди, а не мріяла над кожною з них.

На кілька хвилин вона дослухалась до цієї поради. Проте згодом знову заговорила:

- Кажеш, світ такий, яким ми його бачимо…

- Хочеш про це поговорити?

Олесі не подобалось коли він починав говорити таким насмішкувато-саркастичним тоном. Проте їй справді було цікаво.

- Що ти мав на увазі?

- Що все залежить від точки зору.

- Тобто?

- Тобто тут зараз пролетить літак і почнеться гроза, тільки літак для мене, а гроза для тебе.

- Це ж виходить, - Олесі подобалось говорити з Марком на такі абстрактні теми, тому вона завелась з півоберту, - що в одному місці існуватимуть дві різні реальності, які не пересікатимуться?

- Ага.

- Оце ти вже загнув.

- А в мене і доказ є. Проводився такий експеримент: людині під гіпнозом показували холодний шматок металу і навіювали, що насправді він гарячий. Потім ним доторкались до людини і на шкірі в неї з’являвся опік. Для всього світу метал був холодним і тільки для однієї людини розпеченим. Ось тобі і дві реальності.

- Ну-ну. І ми самі можем створити свій світ?

- Людина – єдина істота, яка не пристосовується до навколишнього середовища, а міняє його, підлаштовуючи під свої потреби.

- І якщо мені здасться, що в цій ягідці, - Олеся показала щойно зірвану ягоду, - існує свій світ, то він там буде?

- Якщо тобі здасться дуже сильно.

- Ти все-таки трішки божевільний. – засміялась дівчина.

- До речі про психів. Можливо, саме вони просунулись в цьому напрямку найдальше. Багато з них живуть в своєму світі, мало звертаючи уваги на наш. І для них вони реальні.

- А…

- Та припини, – Марк розсміявся. – я жартую. Хоча, мені здається, ти часто зависаєш в своєму світі.

Вони продовжили мовчки збирати ягоди, проте Олесю не покидали думки про їхню розмову. Цілі світи, все що вона може уявити в своїй голові, могло б бути справжнім. Якби ж це було так…

З такими думками вона продовжувала збирати ягоди і просувалась все далі й далі. І так доти, поки з роздумів її не вивів раптовий гуркіт грому. Дівчина здригнулась і поглянула на небо, яке досить швидко почало затягуватись чорними грозовими хмарами.

- Бачиш, Марк, я мала рацію, це все-таки грім.

Вона роззирнулась. Навколо було пусто.

- Марк?

Олеся стояла на незнайомій галявині. І вона навіть не пам’ятала як сюди прийшла. І, що найгірше, не пам’ятала звідки. Вона рушила туди, звідки, як їй здавалось, вона прийшла. Проте вийшла на ще одну галявину, якої вона не пам’ятала.

- Мааарк!

Тиша. І знову:

- Маааарк!

Нічого. Почав накрапати холодний дощ, який щомиті ставав сильнішим. Спалах блискавки і гуркіт грому, цього разу ближче. Олеся здригнулась. Вона боялась грози. Дівчина рушила в сторону лісу, трусячись від холодного дощу, який вже лив безперервно, і здригаючись від кожного удару блискавки. Зрештою вона не витримала і побігла…

Гуркіт поступово наростав. Марк підняв голову і посміхнувся. Над ним, у небі, ледь закритому хмарами пролітав літак. Той летів досить низько, роздивляючись його, хлопець зробив кілька кроків і спіткнувся. Частина ягід висипалась. Марк вилаявся і оглянувся чи цього не бачила Олеся. Та її поблизу не було. Ну що ж, потрібно її знайти, а то скоро час повертатись додому. Хлопець почав іти в сторону лісу, готуючись гукнути дівчину.

А в розсипаних ягодах, тим часом, народжувались нові світи.