П'яний Ерос

Кава гірка як сеча кентавра. Чай смердить прілою травою й після нього слина в’язка. А соки — схоже на амброзію, нудотно-солодку, отруйну, від якої мучить печія. Люди дивні створіння. Навіщо заливати в себе ті противні рідини, коли є вино.

Воно тут часто трапляється паскудне, та я знаю, де хороший продавець. Такий, що ще й не буде придивлятися до мене підозріло й питати про вік. Про вік! Та я існую ще з тих часів, коли ви всі з палицями бігали й у вбогих хижках жили. Вже й бороду відростив, і чорну лискучу курточку ношу, і штани знайшов сіро-блакитні, і труси під них. Без трусів натирає яйця, а зіпер жує волосся. Наче людям без того проблем мало. Носили б туніки — і до тіла приємно, і провітрюється добре.

У мене он проблем по вінця, на відміну від вина у пляшці. Воно ж бо якраз плюскотить на дні. Під курточкою сверблять крила, і я можу їх чухати лише коли ніхто не бачить. Луком чешу. Заховав його й сагайдак зі стрілами на горищі занедбаного будинку. Довелося це зробити після того, як ледь втік від поліціянтів, що палко бажали дізнатися, звідки в мене зброя й чого я її ношу. Все їм розкажи.

Кругла дірка, яка колись була вікном, дарує мені трохи світла. Ввечері промені падають на піраміду з пляшок. Вони виграють і розсіюються в зеленому й прозорому склі, кидають відблиски на пошарпану цеглу. Коли я добре надудлюся, то ввижається в тих зеленавих плямах мій сад. Я так само лежав на м’якенькій травичці, пив нектар, слухав, як за трояндовими кущами хихотять дріади, і як виграє на арфі Терпсіхора, і як десь, з надр печери, висікає іскри з металу Гефест…

Ну як можна було все пропіструнити! Всі ж знають мою легку вдачу, схильність до пустощів і безневинних жартів. Досі плачу, як згадаю. Плачу з люті й образи, і від безсилля.

У той чудовий день, а інших я там не проживав, вирішив розрадити Ареса. Мов шуліка на полюванні, він сновигав туди-сюди по амфітеатру й трощив міцними кулаками мармурові лави. Чому він так обурився, я не знав, та від громовиць, що блищали в його чорних очах ставало лячно й тривожно. Коли він вгатив по каріатиді, і та розсипалася, наче з льоду зроблена, я не втримався. Пустив нишком у нього стрілу, а другою мав намір поцілити в пишнотілу німфу з біло-рожевою шкірою та довгими русявими косами.

Я б собі таку красуню забрав, та ж ні, йому, як рідному, примітив. І ось, натягнувши тятиву, пустив до неї стрілу любові. Коли нізвідки перед нею виліз сатир… Негідник гвинторогий, балагур нікчемний, вискочка волохатий! Аби тебе Танатос навічно полонив і мучив! Чи варто говорити, що Арес такому дарунку не зрадів? Чи варто говорити, що ніхто такій витівці не зрадів?

Моє покарання на землі ще не скоро добіжить кінця. Та найгірше — я не маю права схибити. Бо ж з кожною помилкою животітиму тут на 69 років довше. Зараз доп’ю до дна, намацаю крихти сміливості й пущу пару стріл через круглу діру в незнайомців. Най радіють. Най любляться. І десь на Олімпі боги полегшено видихнуть, що їхній дурностріл Ерос ще здатний на добрі вчинки.

***

Гуляючи по вулиці Воздвиженська, будьте обережні, не затримуйтесь подовгу біля аварійного будинку №35. Ви його впізнаєте по жовтому першому поверху і порожніх віконних рамах. Або затримуйтесь, але пильнуйте, щоб поруч були приємні незнайомці. Бо хтозна, може п’яний Ерос запримітить саме вас і неодмінно забажає ощасливити?