У власності трікстера

- Ох!

Це слово виривалось з мого рота щоразу, як я оживав. Вже втретє розплющивши очі я бачив навколо саму тільки зелень. Не рослини, а саме колір. Що ж, це Його улюблена барва.

- Кликав мене?

Як завжди, Він з’явився несподівано і непомітно. Старий, як сама природа, вдягнутий у все зелене, зростом він навряд чи діставав мені до грудей, проте в його смарагдові очі не вдавалося дивитись зверхньо.

- Так. Принеси, будь ласка, наступного разу бензин, щоб все було трохи швидше.

Його це розвеселило. Перечікуючи напад сміху, я згадував як все було.

Я провалив усі завдання. Перший раз він мене спалив за те, що я не зміг приготувати вечерю з однієї пшеничної зернини, другий – бо не дістав перлину з морського дна. І ,нарешті, третій – за те, що не приніс наступнорічного цвіту яблуні. І я горів щоразу, як же я горів! Навколо танцювали мавки, а я стояв без змоги поворухнутись, і під Його веселим поглядом спалахував зеленим полум’ям. Тричі горів, але кожного разу це було по-різному.

Першого разу я відчував кожен мікрон свого тіла якого торкався вогонь. Він пропалював плоть, знищував тканини і залишав від кісток тільки попіл. Та коли від мене залишилась купка праху, все тільки почалось. Він розсипав мене в пшеничному полі, пройшли дощі і я проникав все глибше в ґрунт. З часом я зрозумів, що не провалююсь глибше, а стаю все менше. Мене оточували аморфні маси і кристали, я бачив молекули і атоми, пролітав хмари електронів і мене розривали ядерні взаємодії. Я падав все далі крізь елементарні частинки, поки не проснувся з розумінням світобудови.

Вдруге мій попіл Він розвіяв з вершини гори. Вітер підхопив мене і поніс у всі сторони світу. Я одночасно бачив гори і рівнини, моря і океани, а вітер ніс мене все далі, поки я не покинув планету. Я летів через космічний простір, минаючи планети і пронизуючи зорі, спостерігав народження галактик і смерть безлічі світів, купався в променях квазарів і боровся з чорними дірами, поки ця подорож не дійшла кінця, бо вже не було куди подорожувати.

На третій раз я просто горів. Я палав і кричав, мене охоплювали тільки біль і вогонь, які не мали ні початку ні кінця. І тільки зрозумівши це, зрозумівши що немає минулого і майбутнього – є тільки тут і зараз, я прокинувся із знанням, що таке час.

Відреготавшись, Він погрозив на мене пальцем. З рукава на кінчик Його довгого нігтя повільно вилізла оса. Пролунало загрозливе дзижчання і вона полетіла до мене. Я акуратно схопив її і на мить затиснув в долоні, а коли розкрив , то там вже лежала лялечка. Іншу руку я простягнув до далекої вершини гори, проте вона була вкрита снігом, зате весною там буяло різноманіття трав і квітів. Тож я сягнув рукою у весну і зірвав першу квітку, якраз вчасно для того щоб метелик вибрався з лялечки і перелетів на неї у пошуках нектару. Я поглянув на Нього і побачив як в Його погляді скачуть веселі іскорки.

- Нарешті ти робишся цікавим. Ох і цікавим!