КРики янголів

Вони завжди напоготові.

Багатьом людям ці істоти завжди здавалися трохи дивними, а комусь здаються слабкими. Комусь добрими, а комусь злими... Проте вони не такі примітивні, як про них думають. Окрім добра чи зла, окрім радості чи смутку люди не можуть по-інакшому їх пізнати і нічого іншого не можуть відчути. Через свою примітивність, зацикленість на власних бідах, егоїзм...

Це- янголи. Вони кричать. Кричать кожної миті, не замовкаючи, хоча і знають, що це не принесе ніякого результату і їх, скоріш за все, не почують. Це янголи людських душ. Раніше вони були звичайними людьми, та потім, не маючи в собі ані краплинки внутрішнього світла, яке завжди з’являється від підтримки, щирості та розуміння, вони розчинилися у чорній безодні світу. Опинилися у найглибших недрах і їм вже ніколи звідти не вибратися. Крила їхні білі, проте самі вони- чорні. Чому ж так? Вони завжди уособлювали добро. Вони завжди намагалися бути добрими до інших. Але їх не чули, не хотіли чути, не розуміли... Або просто сміялися з їхніх спроб достукатися до кам’яних, бездушних сердець інших.

Ці янголи- не охоронці. Можливо, колись вони хотіли ними бути. Але річ у тім, що їх самих ніхто не навчив, як зігрівати, втішати, співчувати, охороняти. Їх самих не було кому пригорнути раніше. Тож тепер їм завжди холодно. Напевно, вони завжди нестимуть за собою хрести власних страждань. Напевно, вони завжди нагадуватимуть людям про завданий біль, неймовірну, нестерпну шкоду. Напевно, напевно, напевно...

Але не всі люди їх помічають. Можливо, звучить парадоксально, але не помічають їх найчастіше саме ті, хто завдав їм шкоди колись. Вони як і були, так і лишилися для тих людей ніким. А як їх помітити? На світі є такі люди, які відчувають ці крики. Відчувають серцями. І серця їхні кожного разу наповнюються співчуттям, любов’ю і бажанням пригорнути, огорнути теплом, прихистити, обігріти. Саме в таких закутках ховаються ці янголи. Вони туляться до сердець інших, добріших і щиріших, співчутливіших людей. Нехай вони невидимі фізично, але люди відчувають їх. І цього їм достатньо, бо вони завжди були наповнені вірою, любов’ю, безмежною ласкою та добротою.

Янголи ховаються у всіх місцях, де навіть зрідка творять добро: притулках для бездомних людей, у оселях, де не раз піклувалися про бездомних тварин чи всиновлювали дітей, ховаються там, де присутні спільноти волонтерів чи інших прекрасних доброчинців, та просто там, де добре поводження зі всім живим- від людей до природи.

Вони харчуються енергією добра, не забираючи при цьому у людей бажання робити добро далі. Далі діяти, далі співчувати, далі охоплювати теплом весь цей, сповнений страждань і добра, світ. Проте такі янголи більше не зможуть повернутися у свої попередні обліки- в обліки людей- або принаймні стати охоронцями. Тепер, скільки б вони енергії добра не побачили, вона буде давати їм поживу лише на певний час, проте цього недостатньо для чогось більшого, аніж далі літати і шукати. Цей шлях дуже тернистий і важкий, проте іншого вибору в них немає. А найгірше- він безкінечний.

-«Нам холодно! Зігрійте нас! Обійміть, пригорніть, прихистіть!» - говорять вони.

(лютий 2023 р).