Амальгама.

Десяті роки двадцять першого століття.

Під час літньої відпустки ми з родиною поїхали на північ Італії. Планів було багато: покупатися у теплому морі, побачити Флоренцію та Пізу. Для проживання взяли в оренду гарненьку кам'яну віллу, що знаходилася у невеличкому селищі високо у горах. Машині кожного разу доводилося кружляти серпантином, але й вигляд був коштовний — море розлилося й виблискувало прямо у підніжжя гір. Колючі опунції кожного вечора намагалися вхопити сонце, що палало під час заходу, а хор цикад нав'язливо атакував вуха.

Інтер'єр вілли був затишним, з великою кількістю старовинних речей та артефактів, що привіз господар із подорожей світом. Тут були й ритуальні маски, й мармурові скульптурки, й багата колекція книжок. Та особливо мені запам'ятався один предмет інтер'єру, який я роздивлялася кожного дня у просторій ванній кімнаті: на стіні біля великого білого умивальника висіли дверцята старовинної шафи із дзеркалом. Здавалося б, ну що такого? Просто Італійці дуже турботливо ставляться до своєї історії. Ось і господар вирішив зберегти й знайти нове використання старим різьбленим дверцятам. Це було дуже мило й додавало неповторного колориту приміщенню. Та була у цього дзеркала одна особливість — відбиток дорослої руки. Спочатку я просто хотіла протерти поверхню, щоб прибрати бруд. Це не допомогло. Тоді я придивилася й зрозуміла, що відбиток не на поверхні. Слід від долоні із пальцями був між тонким прошарком сріблястої амальгами та склом. Як він міг туди потрапити? Дух із потойбіччя або хтось пожартував при виробництві? Можливо чиясь загублена душа, не може знайти вихід з чужих світів?

Які б розумні пояснення я не вигадувала моторошні відчуття й досі не залишають мене при згадці того дзеркала.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.