Навичка

Він дивився на мене, а я дивилася на нього, і не бачила у цьому дзеркалі відображення себе. Дивно, подумала я. Як це?

Ще раз поглянула, але ні.

Не всі люди можуть з нами бути поруч, бо просто нема зачіпок спільної розмови, от геть нема. Вони не для нас, але вони є – навчитися приймати це.

Я відщібнула меч і скинула плаща, сьогодні битви не буде. Навіщо битися з тим, хто прийшов з миром. Меч спочивав поряд, а я усміхалася очима. Сів навпроти, я обличчям до входу, певно в минулому житті таки я була чоловіком. Отже, що у нас там?

Може і є таємниця переродження у тому, що душі, які були чоловіками у минулому житті стають жінками і навпаки. Для збільшення досвіду напрацювань. Він соромиться, трохи почуває себе незручно, а я стараюся не задушити. Це виходить само собою, часом, тому тримаю себе.

Поглядаю на його груди, подумки вкладаю в упор лежачи і якщо не під команду, то поруч мене намагаюся скласти компанію – відтиснутися від підлоги.

Це м'ясо таке гостре – каже він, а я їм соус чилі і усвідомлюю, що чилі пече і горілка теж пече, то сенсу пити горілку, коли можна наїстися перцю. Але від перцю не буде такого впливу на свідомість і можливості відлиняти - люба, я вчора був наглий, бо трошки переїв перцю-в голову вдарив. Списати все на алкоголь. Хоча не всі п’яніють завжди, буває, що свідомість чиста, і не взяти її.

Про щось говоримо. І я не знаю, що він думає. Зрештою люди навіть не кажуть, що думають часто, просто всередині є одна правда, а словами формулюється інша. Нічого. Ми зрештою просто сидимо тут і їмо. І говоримо, кожен своєю мовою, марсіанська і венеріанська, хай буде. Треба ж якось пояснювати ці відмінності.

Він тре очі, або відводить погляд, хоче спати, або йому нецікаво, або вдумується і не займає зір видивом, а лише поринає у текст. Я читаю йому. Сьогодні я поблажлива до себе, і до нього, очевидно, раз показую те, що цікавить і душу чіпляє, розкриваючи потаємне. Дуже легко вскочити у ліжко, але нелегко впасти у серце.

Ми розходимося, тисну руку. Тисну і бачу, він не сприймає мене, але це добре. Завтра точно не згадає, нема тем для продовження, крім доброго дня і формальних обмінів фразами. Кутаюся у плащ і іду, попереду багато битв, які потрібно виграти чи доведеться програти, головна битва-з собою, а не зі світом.