Книга лежала розгорнута, її сторінки показували карту забутого світу

Книга лежала розгорнута, її сторінки показували карту забутого світу, це було так давно, ніби в іншому житті. Вона пам'ятає цю книгу, цей абзац з підкреслиними рядками й кропітку роботу, над кожною сторінкою. Пожовклі від часу листки, де-не-де були потерті, а корінець зверху надірваний. Це було п'ятдесят три роки тому.

Перший свій твір, Зотті написала ще у середній школі, прочитавши перед всім класом, за що отримала насмішки від однокласників, й "відмінно" від професора Кроуді. Він підтримав початок її запального письменницького майбутнього. І був правий. Закінчивши старшу школу, Зотті вступила до Академії письменництва, переїхавши у столицю, де згодом закріпилась у лавах газетного бюро " Голос ". На черговому засіданні, вона отримала запрошення до друкарського відділу. Рік потому у " Голосі ", був надрукуваний фрагмент з її перших власних робіт.

Згадуючи роки наповнені молодістю, Зотті сумно усміхається. Вона хотіла повернутись в ті часи, коли з блискучими очима шаленіла від новеньких текстів та в цілому палала роботою. Зараз її праве око, майже, не бачить, а руки повні зморщок - тремтять. Роки юності промайнули зі шкидкістю клацання пальців.

Зотті закриває книгу, щоб в котрий раз, прочитати назву на обкладинці. Зітхнувши, вона проводить рукою по тонкому переливу, надрукованих позолотою - букв. Вони так само гарно виблискують на сонці, як і обручка на її тонких пальцях.

"Кроуді. Подяка в одному слові. Кохаю."