МІСТ

Уривок

Рішення було занадто ризикованим. Хоча міст, з позиції на пагорбі, був як на долоні, проте і танки з мосту могли лупити просто в них. Лєтьоха розумів, що це фактично самогубство. Від попередньої позиції, за садом, лишилась тільки вирва і два студента прикриття. В самого перебиті ноги.

Після того як вони розбили голову російської колони їх нещадно накрили міномети. Дякувати Богу машину вчасно відігнали, та й гармата дивом уціліла.

- Ну що хлопці, навоювалися? Ідіть додому,- сказав студентам лейтенант. Допоможіть Андрію – водієві якось підчепити гармату, і по хатах.

- А як же Ви? А як же міст – лейтенанте?

- Без навідника ніяк.

- Давайте я прицілю, - сказав студент. Молодший з них.

- Кумедний хлопець. Ти маєш досвід?

- Ні. Але якщо з гори, прямою наводкою, то вцілю.

- Друже, це ж не морській бій в зошиті.

Лєтьоха потрусив рацію. Труба мовчала. Набрав мобільний – те саме. І тут неначе домовик в нього вселився.

- Давай, бігом чіпляй гармату.

………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

І вже на пагорбі.

- Дивись сюди. Крути ось тут і тут. Підводь під риску. Толстий заряджай.

- Я не Толстий, я Широкий. (Це другий з них)

- Ок. - І до студента

- Як з’являться, - ти маєш бути першим. Другого шансу не дадуть. Ти вже бачив де тут смикать? От і смиконеш. Як тільки влучиш, - стрибайте в авто і ходу звідси.

- А якщо не влучу?

- То може налякаєш,- засміявся лейтенант крізь біль – дивний гумор самогубців.

З вигину моста з’явилась спершу башта. І час неначе завмер. Студент підвів той танк в прицілі. І перш ніж він сказав «вогонь», побачив як із гирла танка вирвалось полум’я. І смиконув щосили. Снаряди розминулися в повітрі.

Секунда, дві? А може три? Це ціла вічність. Студент відскочив, штовхнув Широкого і сам на нього повалився.

І в цей момент «прийшло». А потім тиша…. ВЗА-ГА-ЛІ….

Студент побачив як Широкий перекотив його з себе. І як трусив його за плечі. Як відлетіла башта з танка. Але то всьо не він, а якось зверху. Але про нього. Як в кіно.

- О-па. Так це не міф. Воно існує?! Потойбічнеє життя.

- То що ж? До Пекла чи до Раю?

З невідкіль з’явилась думка, - «маєш з’явитись до Творця».

- Чекай, чекай. Здається ще є справи.

На міст уже в’їзджав наступний танк.

- Добре. Маєш дев’ять днів на «попрощаться», а через сорок буде суд.

Студент спробував повернутись в тіло. Порухати рукою чи ногою- все марно.

Лейтенант кричав: «Широкий заряджай». Широкого добряче струсонуло. В голові гуло неначе в барабан.

- Блін. І шо його робить?...Це голос, чи думки?...Агов. Широкий за-ряд-жай. Ні - він не чує. Тож думки. Господи допоможи йому хоч трохи «відійти.»

Широкий підвів очі, наче вперше бачив лейтенанта. Той йому продовжував кричати.

Спокійно, наче зомбі, Широкий взяв снаряд. Дослав його в гармату.

Студент,- широкого очима заглянув в гарматний окуляр. І в голові останнього чітко прозвучало: «вліво покрути». Широкий покрутив. «Тепер вали їх, швидко», смикай чимскоріш!!!

Від вибуху вісімдесятку розвернуло. Він став поперек мосту. Та башта повернулась і навелась на них.

- Це все. КАПЕЦЬ!!... Це голос, чи думки?...Чиї?

І тут зірвав боєкомплект. Кривава юшка застелила очі. Проте, свідомість не пішла.

Дев’ять днів і сорок до суду. - Це ж купа часу.