Прибулець

Сьогодні потяги летіли без зупинки. Зіна вже двічі питала начальника станції:»Чого це»? Той багатозначно тицяв пальцем догори. В буфеті станції і так все було «не дуже», а сьогодні, «взагалі ніяк». Два алкаші годину розтягували 0.5 і шматок вчорашньої піци. Зіна воліла б їх вигнати та піти, але совєтська закалка не давала їй закрити буфет раніше вказаного часу. Нудьгуючи, вона дивилася новини. Там говорили як президент вигадав свято й поїхав святкувати в Маріуполь. СТОП! Пазл склався. Тепер Зіна зрозуміла чому потяги летять повз них. По телеку Президент розповідав про весну і шашлики. Тож Зіні закортіло в літо, на море. Але з такою торгівлею на море хіба що з Дмитром Комаровим. Вона вже майже ненавиділа цю зиму, свій буфет, начальника станції, Порошенка і країну в якій жила. В їхньому селі всі хто не виїхав до Польщі кляли Порошенка. Особисто Зіні було все одно. Але хтось мав би бути винним, принаймі, сьогодні. І коли вже Зіну рвало від люті, дивлячись як Президент їсть шаурму на набережній Маріуполя вхідні двері прочинилися і до залу ввійшов «еталонний молодик» в шикарному шкіряному пальто. Всю свою юність Зіна бачила такого молодика поруч з собою…уві сні. А шкіряне пальто і золотий ланцюг ще й досі марились в найзаповітніших мріях. Молодик бадьорим голосом виголосив до Зіни.

- Здоровєнькі були

Зіна, як той кролик на удава, дивилась в його блакитні очі в темних окулярах і не могла сказати ані слова. Хлопець помахав рукою. Зіна, десь всередині, тицьнула вкл/викл.

- Доброго дня

- Можно мне зеленый чай и рисовой соломки?

Посмішка Мадонни не сходила з обличчя Зіни: «У мене є індійський, у пакетах. Соломка наша, з Богородичан. А хочете я Вам НескафЕ заварю? З хот догом…Розігрію.

Молодик потяг на носа темні окуляри. Подививсь на Зіну. Зіна зашарілась.

- Дайте чаю.

І Зіна полетіла гріти воду. А молодик, так, между прочим: «ПодскажИте, как мне купить билет на Мариуполь?

- До Маріуполя? Вже ніяк.

- А что так? Мне нужно срочно в Мариуполь. Хочу я посмотреть на знаменитый Шпиль на Азовстали.

- Ні, сьогодні вже ніяк, там наш Президент гуляє, - кивнула Зіна на телевізор – тож потяги у нас не зупиняються сьогодні.

- Тогда поеду в Киев. ПодскАжите на чем?»

- Маршрутка вже пішла. Хіба що зранку.

Зіна вся зачервонілась: «То Вам нема де ночувати?» Красунчик знов на неї подивився та зітхнув. Потім глянув на алкашів.

- Можно мне тоже самое, что и этим кавалерам. И три хот дога.

Зіна, ще не втрачаючи надію: «Ну Ви звертайтесь, якщо шо».

- Сколько я вам должен?

Красунчик розстібнув своє пальто… Ідеальне чоловіче тіло в малиново-зеленім костюмі фірми PUMA. І сумка, ‘bag’ на поясі. Зіна підвела очі.

- Триста сорок п’ять.- І зависла. Це було круче чім Ван Дам. А думка ехом Вам Дам, Вам Дам.

- К сожалению, у меня только по тисяче и две.

Зіна, в ступорі, дивилася на гроші і розуміла, що вона їх десь бачила…колись…років тридцять тому.

- Что то не так? – захвилювався красунчик.

- Це ж купони. Карбованці. Вони не ходять вже.

«Штрилиц был близок к провалу». Красунчик згадав як інструктор казав: «Американские доллары ходят везде». Він відрахував 345$ і протягнув продавчині: «Годиться?». Зіна кивнула. І якось непевно глянула на алкашню, та швидко сховала гроші. Ті двое нарешті допили свої по півчарки які ще й досі тримали в руках з тих пір як двері відкрились.

- Чуєш Михалич, а «козачек то засланий».

- Треба брАти, Дмитрович. Живцем. - А риба сама вже пливла їм у руки.

- Здоровєнькі були, третьим буду?

За півгодини потому вже третя півлітра стояла на стійці. Зіна літала з сосісками і огірками. Літо в Бердянську «обретало черты».

- Чуєш, Кірюха, от ти не свисти. Ну який ти воділа? Спортсмен або тренер. Михалич скажи.

- Чи може – рішала? Ги. Ги.

- Дмитрич, Михалыч – как братьям. Но вы ж никому?

- Ні, ні. Ми могила,

- Я вожу конвертоплан. У нас в будущем уже нет таких авто как у вас.

- Хм. З майбутнього кажешь? А прикид як з минулого.

- Да, это наш «эксперт» по Украине подбирал. Лошара

- Так ти «браток» не з України?

- Нет. Я из будущего. Из КНФ. Китайская Народная Федерация

- Чуєшь друже, ти не з Глевахи, часом втік?

- Да нет. Из Томска я. Я вам скажу как будет. Но вы уж точно ни-ко-му. Через восемь дней Украина с НАТО нападут на РФ. Россия будет побеждать, но потом НАТО договорится с Китаем. И теперь граница Украины с КНФ проходит по Уралу.

- Чуеш друже. Ти може вже не пий?

- Вот вам крест. Все как в учебнике истории писали. И теперь русские в Китае в меньшинстве

- То ти сюди на цьому? Вертоплані?

- Та не. Машинка времени чуть посложнее будет. Один наш чел наковырял. Но, по ходу, промахнулся со временем и местом. Китайские детали.

- Ну ти і Дід Панас, ще той казкар. Давай розповідай

- Ладно. План был такой. В Чайнопедии писали, что Зеленский любит шаурму. Я должен был его встретить в Мариуполе и брызнуть ядом Кураре на мясо в ларьке. Тогда война не начнется и Россия не распадется.

- Ну це ти вже наплів, Кірюха. Яка війна?

- Прав Михалыч, никакой войны. Есть план «Б». Завтра в Киев. Учебники позже перепишут.

Проте, Михалич з Дмитровичем мали свій план «С».

А ЧЕРЕЗ ВІСІМ ДНІВ…