Леопард

Подарували якось князю звіра дивного. Здалеку привезли того леопарда, ще маленьким був він. Розказали про силу неймовірну та швидкість, а ще про хутро плямисте, як в оленя, тільки ще красивіше. Зрадів князь тій істоті граційній та небезпечній, бо ж в жодного іншого князя, навіть в древлянського, такого не було!

Ріс леопард, а плями не з’являлись. Та не гнівався князь, бо дуже любив звіра того. Попри гострі зуби й пазурі, любив, ніби пса вірного. Та й леопард князя не ображав, хоча інших до себе не підпускав.

Лякав ворогів своїх князь твариною кровожерливою, коли приїздили посли в Київ, водив їх на леопарда дивитися. От тоді він й стрибав, моторошно зуби скалив, слиною бризкав! Боялись його гості-вороги князя, бо ніхто не бажав обідом ставати.

Годував князь леопарда добре, місце у дворі виділив. Навіть кілька разів брав з собою в похід, і леопард біг поперед воїнів, шиї ворогам прокушуючи. Та от лихо трапилось: поранили тварину в бою!

І відтоді леопард при дворі для краси скоріше жив. А ще тужив він за домом сильно. І хоч в Києві життя чудовими днями наповнювалось, все одно рідний край кликав його. Не міг леопард ігнорувати той поклик. Зажурився він, затужив сильно, від їжі відмовлявся, та й плакав навіть.

Питав князь його що трапилось, що так сильно душу й серце ятрить. Відповідав йому леопард: "Додому хочу". Образився князь, бо подумав, що леопарду Київ подобатися перестав, та він, сам князь, також. Залишив леопарда наодинці й не приходив до нього кілька місяців.

Встигнув за цей час з сусідніх племен данину зібрати та й свято в Києві влаштувати. Після свята, ситий та задоволений здобутками, пішов князь спати. Аж тут чує: хтось так плаче, так хрипко й жалібно, аж до кісток проймає!

То бідний поневолений леопард плакав, знову додому просився. Сів князь напроти нього, сам вже сльозами гіркими вмився. Коли в походи надовго ходив, також за домом сумував. Розумів він, що відчував бідний звір, добре розумів. То поміркував трохи й вирішив відпустити леопарда. А той на радощах пообіцяв дещо.

Сказав леопард, перед тим як назавжди Київ покинути:

— В момент лиха великого, коли землю твою кров'ю вмиватимуть, повернуться сюди леопарди без плям. Повернуться, аби ворога клятого прогнати! Не забуду я доброти твоєї, князю, не забудуть і нащадки мої!

Довго прощались вони, майже цілий день. Повернувся леопард додому, а князь у Києві залишився.

Минали роки, потерпало місто від набігів загарбників різних, та не приходили на поміч леопарди. Забули вже всі про ту легенду давню, нащадки князя світом розійшлися.

І знову вороги давні рвали Україну на шматки, жорстоко вбиваючи, калічачи та ґвалтуючи людей. Домівки та ліси з полями на попелища перетворюючи… жахливі, бридкі потвори-нелюди, що Україну знищити бажали.

Тоді леопарди без плям нарешті попрямували до Києва, народу українському допомагати.