Воно

Як це, загубитися вночі серед зірок, коли холодні камені повнять небосхил, а гарячі ліхтарі землю. Як втриматися на горизонті і не впасти чи то в небо, чи то в ґрунт.

Напівпрозоре Воно ступало по тонкому стику цих світів, не дивлячись сторонами, йшло далі, перевіряючи міцність горизонту. У тремтячих руках Воно тримало кухоль з молоком, білі краплі плескалися за глиняні стінки та спадали чи то вверх, чи то вниз, залишаючи стежку з білих слідів.

На запах молока збіглися звірі, повз Воно, постукуючи кігтями, пройшов Лев, потім пробігла Велика Ведмедиця, пролетів Дракон, і всі вони хотіли забрати молоко та випити його. Але Воно хоробро протистояло їх нападкам, хитаючись туди-сюди, наче слон на канаті, Воно обороняло кухоль, притискаючи його до власного майже прозорого тулуба. Рев звірів заповнив весь простір, всі мешканці неба жадали напою, але Воно не звертаючи уваги, продовжило йти. Коли хаос затих, Воно щиро зраділо, адже тепер, нарешті, зможе доставити молоко туди куди треба. Великий сивий Місяць чекав на Воно, чекав на живильне молоко, адже щоб іти далі небосхилом, світлому велетню треба було вдосталь напитися.

Ціль вже була так близько і Воно щиро сміялося, аж раптом, у тиші ночі перед Воно повстав прекрасний Пегас, його крила сяяли блиском, а копита були омиті золотом. Воно зачаровано дивилося на створіння, Пегас попросив напитися молока, і причароване Воно не змогло відмовити, протягнуло кухоль. Коли ж молоко було випито, а створіння, що так вабило своїм блиском полетіло, Воно розплакалося. Молока більше не було, тепер нічого було віддати Місяцю.

Опустивши голову у важкій провині Воно прийшло до Місяця, та почало гірко ридати. Місяць же лише зітхнув та простягнув до Воно власне сяйво, зібрав теплі сльози та випив їх, а потім, погладивши Воно по прозорому тулубу, з’їв. Так Місяць пішов далі небосхилом в очікування, коли хтось новий принесе йому ще один кухоль молока.