Догори ногами

Іван вперше покинув Україну. І чим далі просувався він углиб неосяжної Імперії, тим сильніше сумував за рідними місцями на батьківщині: за портом Севастополя, просоченим сіллю та запахом риби, за сонячною та млявою Одесою, за зеленню горбастого Києва. Сьогодні на нього чекає нове місто. Сірий, брудний і забутим Богом Новоросійськ. Саме сюди завітав київський цирк Якима Нікітіна у своїх гастролях, до якого приналежав й Іван – силач та борець на поясах.

– Як вам наше місто, пане Піддубний? – звернувся до Івана власник місцевого цирку, що підійшов до атлета разом зі своєю дружиною.

– Чергове, гастрольне – відповів Іван.

– Зате чесно, – засміявся власник, – Але день обіцяє бути для вас цікавим. У нас в гостях відомий борець, справжній професіонал. І сьогодні ви зустрінетесь з ним на нашій арені.

Іван засяяв. Він був у захваті від кожної можливості поборотися з визнаним майстром. І хто б міг подумати, що така можливість випаде саме в цій дірі?

Вистава йшла за планом: на початку зал розігріли клоуни; після того глядачів змусили повідкривати роти акробати зі своїми шаленими етюдами під куполом; невеличка вистава жонглерів і, нарешті, фокусники зі «смертельними» номерами. Прийшла черга Івана.

Він посунув лаштунки й заглянув на арену. На килимі, що був підготовлений для наступного номера – поєдинку борців — вже хизувався м’язами його наступний суперник. Велетень немов зійшов зі сторінок скандинавських міфів. Очі монстра палали злістю, тіло виблискувало силою, а вигуки наводили жах на глядачів.

– Пані та панове! – заспівав конферансьє, – Раді представити вашій увазі могутнього вікінга зі Швеції. Багаторазовий чемпіон і визнаний професіонал боротьби на поясах. Льодяне серце півночі, зірка світового масштабу – пан Андерсон!

Оговтавшись від страху, глядачі заплескали в долоні й жадібно заволали, вимагаючи видовища.

– Сьогодні шике[1], пане Піддубний, – знов почув Іван голос власника цирку, – Покажіть щось цікаве. Якщо зможете протриматися хвилини три – добре. Але в будь-якому разі ваш противник повинен перемогти. Є домовленість, що імідж пана Андерсона не повинен постраждати.

– Ну, знаєте… Я от дивлюся на нього і в мене є деякі сумніви, що він мене покладе першим, – відповів Іван.

– Звісно, я розумію. Оце, – власник дістав жовтий поштовий конверт набитий грошима й кинув його на маленький стілець поруч, – це щоби розвіяти всі ваші сумніви.

Іван прикинув, що там його очікує чи не річний заробіток. Це не було пропозицією, це був наказ. Тож він промовчав і знов перевів погляд на свого противника – той все ще продовжував розважати публіку нордичними вигуками та демонстрацією біцепсів.

– Вітаємо на арені нашого другого атлета. Борця на поясах зі славетного Києва… – знов полилась дзвінка пісня конферансьє.

– Тьфу ти! – спалахнув Піддубний, – Та не з Києва я! Козацького роду я. Просив же казати, що Піддубний з Запоріжжя.

– Тут все просто. Де то Запоріжжя ніхто особливо й не знає, а виступаєте ви разом із Київським цирком, – відповів власник.

– … Молода зірка цирку, руський богатир, який не програв жодної битви – пан Піддубний!

– Ще й руський… Добре, це буде не складно, – пробурмотів Піддубний, схопив ременя й виринув з-за лаштунків.

***

Іван пройшов по колу арени вітаючи глядачів стриманими кивками. Замість гучних вигуків чи гри м’язами він лише підкручував вуса. Піддубний зайшов на килим і впритул наблизився до Андерсона. Той вже чекав його у самому центрі з гордливою посмішкою на обличчі й потирав долоні. Всім своїм виглядом швед показував супернику й глядачам, що для нього це чергова легка здобич. Не в змозі встояти на місці, він тупотів і бризкав слиною, вигукуючи щось на своїй північній говірці.

– Кажуть, професіонал, а поводиш себе наче кумедіант якийсь, – буркнув під ніс Піддубний.

Борці накинули свої ремені один на одного, туго зав’язали й зайняли позиції в стійці.

– Почали! – дав команду конферансьє.

Глядацьке ревіння щезло. Вже не бачив Іван тієї безлічі червоних язичків смолоскипів та жовтих плям свічок. Не відчував він більше й колючого погляду власника цирку та тривоги його дружини. Повна концентрація. Увага лише на супернику та його рухах.

Добре, давай потанцюємо!

Піддубний почав з глухої оборони, а швед одразу ж кинувся в атаку. Іван блокує. Нова спроба й на цей раз більш вдала – Андерсон зміг посунути Піддубного назад, ближче до краю килима. Чергова атака шведа, з наміром зробити кидок через стегно, але українець вдало втік від прийому і зробив зустрічний поштовх.

Іван продовжував оборонятися, не вдаючись до наступальних дій. Ще один потужний поштовх від шведа й українець вимушений спертися на коліно. За ним інший поштовх. Але Іван вміло захищається і тримає рівновагу.

Давай, голомозий, старайся, бо я ж не баба якась.

Швед зненацька пірнув під Івана в спробі провести кидок через груди. Але українець вчасно розкрив задум противника, подався в сторону й розірвав чіпку хватку Андерсона.

Знову у стійці й руки міцно зімкнулися на ремені противника. Північний монстр вже почав кректати та обливатися потом.

Іван почув батьківський голос. Ці слова лунали кожен раз, коли він починав сумніватися у власних силах, або ж коли був змушений приймати важке рішення: «Пам’ятай Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам’ятай, Іване, продаси честь – не син ти мені, і я не батько тобі».

І як же тут програти!?

Після серії невдалих спроб збити українця з ніг, виснажений вікінг зібрав всі свої сили з рішучим наміром завершити поєдинок. Він подався вперед і хотів був завести ногу за Піддубного, щоб зробити видовищний кидок з переворотом на стегні.

– Ап![2] – вигукнув Іван коли відчув, що хватка суперника на його ремені послабла, а одна з ніг шведа відірвалася від килима.

Те що треба!

Цієї миттєвості Іванові вистачило, щоб обхопити шведа за груди, зробити зустрічний поштовх і відірвати суперника від землі. Тепер Піддубний крутив північного монстра, наче бездушну ляльку. Здивовані таким перебігом подій глядачі замовкли по справжньому. Залишилося лише кинути шведа на килим і накрити собою.

Одначе кидка все не було. Іван перехопив шведа, вже готового показати всім, що саме він з’їв на обід, таким чином, що той опинився в українця на руках, немов молода дівчина у нареченого.

– Ти вибач, шановний. Просили, щоб я протримався декілька хвилин і показати щось ефектне, – сказав Іван і підняв північного монстра догори на витягнутих руках.

Глядачі видали захопливе «ох!», разом з яким Піддубний жбурнув Андерсона на лопатки, як штангу на тренуванні.

– А імідж твій мене не цікавить.

– Перемога пана Піддубного!.. – розгублено промовив конферансьє. Швецький тюхтій важко підвівся і хитаючись зі сторони в сторону побіг за лаштунки.

***

– Іване, ти розумієш про які гроші йде мова? – власник цирку тримався обома руками за голову. Його фетровий капелюх лежав поруч на підлозі, а бездоганна зачіска встигла перетворитися на перевернуте гніздо зозулі. Його дружина все так само стояла поруч, але виглядала тепер геть інакше. Немов стримуючи крик, вона затулила рота руками. Очі її розширилися від страху, а бліде обличчя забарвилося червоною фарбою.

– Я вам не баба і ні під кого не ляжу, – сказав Піддубний.

– Ніхто й не сумнівається у твоїй мужності й силі, Іване! – вибухнув власник.

В цей момент до них підійшов незнайомець у вишуканому костюмі й Івану здалося, що від цього чоловіка пахне так само, як пахне новісінький рубль.

– Шановні добродії, я від гера Андерсона, – звернувся він до них з іноземним акцентом, – Він готовий провести ще один бій на погоджених нами раніше умовах. Але для цього гер Піддубний повинен запевнити нас у свої готовності до виконання цих умов.

– Дуже вам дякую, пане! – зрадів власник, – Передайте пану Андерсону мою подяку і запевнення у його перемозі в наступному поєдинку.

Незнайомець задоволено кивнув головою і пішов.

– В силі може й не сумніваються. А ось можливості засумніватися в моїй честі я давати не хочу, – продовжив Іван, – Я не буду битися.

– Ні, ну ви подивіться на цього лицаря! Де ваш глузд, Піддубний? Тут грошей вистачить мінімум на рік безтурботного життя, – власник вказав рукою на конверт, що так само лежав недоторканим на стільці, – Звісно, якщо на горілку не спустите, тоді й на два!

– Я не п’ю.

Власник цирку остаточно сторопів від такої відповіді атлета. Тепер переконувати взялася дружина власника цирку.

– Буду з вами відверта, пане Піддубний. Мова йде не лише про вашу винагороду, а й про наші життя! Про виживання цього цирку. Новоросійськ, знаєте, це не Київ, не Москва. Нам тут доволі скрутно буває, гроші потрібні постійно. Ми дуже просимо вас… Я особисто прошу вас. Якщо ви виграєте, ми не тільки не отримаємо нічого. Навіть більше, нас змусять повернути гроші за квитки. Це – банкрутство!

– Пані, але я не можу просто віддати йому перемогу. Це проти козацької честі! Розумієте, є сильні, а є інші. І він серед інших.

– Коли ви зараз вийдете на арену і знову покладете нашого заморського гостя на лопатки, – не здавалася жінка, – подумайте про те, що разом з ним ви кладете на лопатки мене, мого чоловіка і десяток артистів, що тут працюють, – Іван помітив, що по її щоці побігла сльоза, – І Бог з нами, але нехай ваша козацька мораль подумає про голод і скруту, яку ви принесете цим людям.

– Жінки… – захитав головою Піддубний, – От завжди ви мене зі шляху збиваєте. Добре, що вас на килимі хоч не зустрінеш, а то я би постійно програвав! Добре, буде вашому басурманові перемога. Гроші ваші мені непотрібні.

***

– Пані та панове, пан Андерсон проти пана Піддубного. Матч реванш! – проголосив конферансьє, – Вітаємо борців на арені!

Роздався незадоволений гул. Швидкий поєдинок, де обіцяний монстр перетворився на блазня, а цирковий атлет з Києва виявився сильнішим за «визнаного професіонала і зірки світового масштабу», явно не влаштовував глядацьку аудиторію.

– Поверніть мої гроші! – чулося із зали.

– За що я заплатив? – кричав інший.

– Дайте акробатів!

Іван вийшов на арену. Швед не змусив себе довго очікувати і виринув на арену, як лютий вовк, що побачив одиноке ягня на пасовиську. Атлети знов накинули ремені, встали в стійку і вчепилися один в одного мертвою хваткою.

– Почали!

Глядацьке «ох!» роздалося знов. І на цей раз вже через декілька секунд після початку поєдинку. З першою ж своєю незграбною атакою Андерсон опинився у повітрі й на цей раз у ще більш кумедному положенні – догори ногами. Піддубний перекинув шведа на стегно, вхопив зручніше і з присіду підняв тіло над головою, наче то був не кремезний атлет, а набитий ватою мішок.

Власник цирку як наяву побачив свій заклад, що перетворився на руїни. На сходах занедбаного цирку сидів і він сам з простягнутою рукою. Передбачаючи провал, він взяв дружину під руку і попрямував до виходу. Однак біля самих дверей вони зупинилися бо почули як глядачі… Регочуть, ніби на арені йшов виступ клоунів, а не бій двох велетнів.

– Що це? – пробурмотів власник і озирнувся. Крізь шпарину у лаштунках він побачив як Піддубний, тримаючи на витягнутих руках північного монстра, спочатку плавно сів навпочіпки, а потім, так само міцно тримаючи Андерсона над собою, ліг на спину.

Піддубний першим опинився на лопатках і лише після цього обережно опустив на себе суперника. Іван стримав слово. За правилами це була повна перемога шведа.

----

[1] Шике – у цирку кінця XIX ст. слово для позначення артистичної демонстрації видовищних прийомів і перемогу одного з суперників за попередньою домовленістю. Для позначення чесної боротьби використовувалось слово «бур».

[2] Ап (з англійської up – вверх) – умовна команда, що подається одним з учасників виступу до виконання або завершення дії.