Кімната Погоди

Старезний будильник, що стояв на сенсорній панелі з написом "Кімната Погоди", розревівся жахливим дзеленчанням.

– Бо-оже ж мій, це котра година вже!

Сива бабця, до цього спокійно дрімавша в кріслі, сплеснула руками і заметушилася по кімнаті. Над перемикачами, розташованими на стінах, замайоріли червоні написи: "гроза", "вітер", "завірюха" і "хмари".

– Як же це я так сонце забула увімкнути… – вона схвильовано переглядала ті слова в пошуках потрібного, і врешті-решт побачила.

– Ага! Не будь я вахтьоршою Вірою Іванівною, якби не знайшла. – переможно вигукнула бабця, водночас змінюючи "дощ" на "сонце".

– І хай тільки спробують жалітися, що якось різко, – вирішила для себе вона. – Скажіть спасибі, шо взагалі згадала. – вже тихіше пробурмотіла, сідаючи назад у картате крісло і майже моментально засинаючи.

З-за цупких чорних хмар враз визирнуло яскраве сонечко.