Володарі

Ось і прокинувся Володар Всесвіту та безладу. Принаймні батько його так називав. Мати називала Вовчиком, а у школі йому дали прізвисько Владика й воно намертво приклеїлося до нього.

Вовчик дійсно відчував себе Володарем Всесвіту, бо дивовижним чином тільки-но він відчував голод, як на столі вже пахло їжею. Тільки-но починав пошуки шкарпеток, які вчора залишив на стільці, як згадав, що зазвичай їх можна знайти на полиці для речей незалежно від того, де й коли їх залишив. Силою думки він екстрено виправ та висушив улюблену сорочку, яку на днях заплямував кетчупом. Одягнувся, схопив наплічник й побіг до школи.

Іноді він підсвідомо тішився від думки, що має невидимого духа-служницю, яка виконує всі його бажання та задовольняє потреби, а йому не треба нічого робити, достатньо лише бажання. Коли бажання не здійснювалися, в душі Вовчика прокидалася мовчазна Образа, яка в душі дуже красномовно ображалася, або ж Вереда, яка здіймала стільки галасу, що на іншому боці планети можна було його почути. Насправді ж, як би Вовчик іноді не вередував, ніхто його не чув серцем, бо криками до серця не достукатися.

На шкільній перерві Вовчик вичікував, коли побачить Тимофія.

– Привіт, Тимохо, будь другом, напиши мені ввечері реферат з географії. Ти дуже добре розумієшся на ній, я тобі довіряю, – сказав Вовчик з лицемірною доброзичливістю й поклав руку Тимофію на плече, наче кат, який повідомляє, що настав час йти на страту і це не обговорюється.

Тимофія дратував Вовчик, але він погодився написати реферат, бо йому вистачило неприємних почуттів від ситуації, коли минулого разу відмовив, нікому потім не розповівши про бійку.

У той же вечір Тимофій мав серйозну розмову з батьками, але вони проігнорували його прохання перевести в іншу школу. Батьки вирішили поговорити з батьками Вовчика, про що Тимофій дізнався наступного ранку, коли отримав добрячого прочухана від Вовчика.

Вони виросли, але всередині Вовчик так і залишився дитиною, а тому й досі підсвідомо вірив у невидимого духа-служницю, яка іноді не підкорялася його бажанням.

– Хто в домі господар?! Ти ж сама мене обрала! – зверхньо прогарчав він дружині у розпалі сварки, яка почалася з її прохання прибрати за собою. Її дуже зачепила нахабна прямолінійність чоловіка, коли він дорікнув їй за її вибір, але вона змовчала. На щастя, сварка швидко закінчилася, бо Володимир поспішав на роботу, але ввечері він вже нікуди не поспішатиме, ввечері він вкотре покаже їй, хто в домі господар...

Щойно він приїхав на роботу, як відчуття, що він тут хазяїн, наповнили його спокоєм. Він вважав себе найрозумнішим та головним в усьому, тому його підлеглі мали беззаперечно його слухатися, інакше він знайде причину, аби звільнити неслухняних, якщо вони самі раніше не попрощаються з ним.

Володимир та Тимофій після школи ніколи більше не контактували, але завжди одночасно вони відчували дещо схожі, але кардинально різні відчуття. Один відчував себе володарем Всесвіту, інший – власником та керівником свого життя, бо мав великі плани на майбутнє і сам всього досягав, але не зазнавався. Він був відкритим до нових знань, навчився керувати власними почуттями, діями та бажаннями й не тримав "лапку контролю" над усім, як це іноді роблять коти і як це робив дорослий Вовчик, бо Тимофій поважав свої та чужі особисті кордони, знав таке зони відповідальності та вмів правильно делегувати справи. Тимофію пощастило зустріти чудову дружину та найкращих друзів. В дитинстві йому дуже не вистачало підтримки та розуміння.

Якось Тимофій прийшов додому і йому стрельнуло в голову запропонувати дружині пограти у шахи, бо щось давно вони не грали. Після вечері вони розпочали партію. Це була приємна для них обох боротьба за перемогу. Гра у шахи – це те, в чому він домінував над нею, а у їхніх відносинах панувала рівноправність.