Долі
Андрій повернувся додому як завжди нетверезий. Не став їсти, хоча на столі було зібрано, і, похитуючись, побрів до спальні.
Люба дивилася йому вслід. Очі їй пекло від сліз. Почувши, як там щось гучно впало, навіть не здригнулася, просто пішла до спальні, подивитися.
Андрій лежав впоперек на їхньому спільному ліжку. Він подивився на Любу каламутними очима і відвернувся. За мить вже й захропів.
Що ж, доведеться знову спати на старому диванчику в кухні. Останнім часом це відбувалося все частіше. Жінка зітхнула, прикрила сплячого пледом і, нарешті, роздивилася по кімнаті, намагаючись зрозуміти, що ж воно грюкнуло.
Виявилося, що то впала їхня з Андрієм весільна світлина. Збільшена в кілька разів, у важкій дерев'яній рамі. Люба згадала, як їздила до міста, щоби зробити цю фотографію і в яку копійчину це стало. Як раділа, вішаючи її на стіну. Милувалася нею одна, бо Андрій, кинувши короткий погляд на світлину, вилаяв її за марно витрачені гроші. Це було як ніж у серце - ображена Люба хотіла прибрати злощасне фото, але щось не давало їй це зробити. І вона знала причину…
...Мотузка мала бути новою, це було обов'язковою умовою. Стара Килина попередила про це Любу і вона виконала все досконало. Купила в сільмазі рівно метр шнура для білизни, кілька свічок і сірники. А ще м'ятних пряників для баби Килини, щоб задобрити її. Нічого не було Любі шкода віддати, аби тільки Андрій став її чоловіком.
Прийшла вона до баби Килини в призначений час і та провела дивний ритуал. Щось довго шепотіла над відрізком мотузки в світлі запалених свічок. При цьому дивно поглядала на Любу, яка дивилася на все що відбувалося спочатку з усмішкою, потім уважно, а під кінець з жахом.
Свічки, які спочатку горіли рівним жовтим вогнем, розгорілися високим червоним полум'ям і чаділи. Мотузка сама звивалася в старечих жилавих руках, ніби щось чи когось зв'язувала. У Люби стисло ліве зап'ястя. А потім Килина піднесла мотузку до свічок, що вже майже догоріли і вона, спалахнула зеленуватим вогнем і миттєво згоріла вщент. А свічки погасли самі.
Люба скрикнула, але Килина в темряві закрила їй рот долонею, що пахла димом і ще чимось гірким, вимагаючи мовчання. А за хвилину клацнула вимикачем. Знаком показавши, що говорити не можна, взяла Любу за руку і вивела за двері. І вона мовчки пішла додому.
Андрій підійшов до Люби наступної суботи, коли та стояла з подругами в клубі і запросив на танець. Потім провів додому. Йшов зліва, тоді вона вперше помітила, що від її лівого зап'ястя до його правого тягнеться прозора зелена мотузка...
... Вони були й досі пов'язані. Баби Килини, що зв'язала їхні долі, немає на світі вже майже двадцять років і ніхто вже не переріже невидиму звичайному оку мотузку, щоб розділити їх долі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!