Розділ 39. Від ночі до ночі

Я прокинулася від того, що відчула на собі чийсь погляд. Він був прискіпливим та, наче, важким. Розплющивши очі я побачила Юрію, що сиділа на ліжку та посміхалась. Хитра та задоволена посмішка, але, схоже, все ж їй подобалось бачити мене в чиїхось обіймах. Мабуть, її настрій був би не таким добрим, якби вона не спала під час навідування до мене Тарії. А от Ігор не спав, роблячи вигляд, що й очей не стуляв вночі. Але я добре пам’ятаю як він вже сопів в той час, коли мав бути на варті. Не можна йому довіряти таку роботу. Він надійний, але перед сном у нього справжня слабкість.

— Нам пора, — промовила я та підвелася на ноги.

Спати на підлозі може і тепліше, ніж на землі, але і твердіше. Тіло трішки нило від цього, але загалом я почувалася добре. І судячи з вигляду, Юрії теж було непогано, давно її такою веселою не бачила, як останнім часом. Навіть кров моя їй більше не потрібна. Цікаво, що відбувалося в її розумі, коли Демон ледь не вирвався з неї? Потім потрібно буде поцікавитися.

— Що таке? — запитала вона, мабуть, через мій прискіпливий погляд. — В мене щось з обличчям?

— Так, в тебе занадто задоволений вираз, — кинула я у відповідь та стала збирати речі до сумки.

— Я сходжу перевірити коней, — промовив Деян та вийшов за двері. Маю визнати, зараз по ньому і не скажеш, що вночі щось було. Думаю, таємниці зберігати він вміє добре.

— Зачекай, — промовила я вже до дверей, після чого пішла за ним. — Там може бути небезпечно. Пам’ятаєш… Тарія сказала про це.

— Що ж, ще одна людина при зброї не буває зайвою, — підморгнув він у відповідь.

Вийшовши до зали корчми, ми не помітили чогось особливого. Всього то п’яні чоловіки валялися то тут, то там, а серед них, так само без тями, лежала й істота, що все ще носила чуже обличчя. В її довгих руках був кухоль та пляшка. Мабуть, не тільки в людей бувають проблеми з випивкою. Та що дивно, корчмар, що мовчки щось робив за одним зі столів, все ще не вбачав в тій істоті монстра. Більшість вчорашніх випивак зникли, мабуть, пішовши по справам. Схоже, воно навіть під час сну може підтримувати свою ілюзорну магію. От би Юрія так добре вміла контролювати свій вогонь, поки ми ходили степом.

— Воно п’яне та спить, — сказала я Деяну, знаючи, що він слабо розрізняє ту істоту.

В ту ж мить двері до корчми відчинилися, і звідти показався чоловік з закривавленим обличчям. Вірніше, правильніше буде сказати, що він був без обличчя. Він розгублено дивився по сторонам своїми очима, якими навіть моргнути не міг. Погляд хаотично блукав залою, навіть на мить не зупиняючись на чомусь.

— Хто я такий? — жалісливо промовив він, після чого продовжив йти у наш бік. — Ви знаєте, хто я такий? Як мене звуть!?

Вмить моя рука опинилася на зброї, і ми з Деяном розійшлися в сторони, пропускаючи між собою безликого чоловіка. Корчмар також, завмерши наче блідий камінь, спостерігав за тим, як чоловік повільно крокує до непритомної істоти.

— Не подобається мені це, — прошепотів Деян, одразу після чого безликого охопило якесь безумство.

— Це я тут на підлозі? — він зупинився перед істотою, що вкрала його лице та, схоже на все, спогади. — Паскуда! Чому ти виглядаєш як я!? Віддай моє лице!

Він почав бити ногами чудовисько, скільки лише його сили дозволяли, поки воно не стало прокидатися. Удари розбудили істоту, але, схоже, не були болючими — воно сильне, це точно. Та спершу воно, навіть не дивлячись на побиття, виглядало спокійним, але тільки до миті коли удар чоловіка не прийшовся на обличчя, після чого воно злетіло як зірвана маска. По очам корчмаря я зрозуміла, що ілюзія розвіялася, як тільки це сталося.

— А, що за!? — закричав власник корчми, тікаючи з усіх ніг. Але довга рука потвори за якусь мить вхопилася за його ногу та зламала її, після чого потягла до себе корчмаря. — Допоможіть!

Я переглянулася з Деяном. Не думаю, що хоч хтось із нас двох міг би назватися доброю людиною, а тому наші перші думки були очікуваними — забиратися звідси як можна скоріше, не рятуючи корчмаря. Та потвора не збиралась відпускати когось із тих, хто побачив її справжній вигляд. Корчмаря, взявши за ноги та піднявши майже до стелі, воно розірвало навпіл, після чого вдарило безликого, що відлетів в сторону та нарешті замовк. Іншим, хто все ще не прокинувся після п’янки, воно порозтоптувало голови, вбивши їх та навіть не давши прокинутися. Воно було дуже швидким, і ми б не втекли, не кажучи вже про те, що не будемо тікати без Юрії та Ігоря.

— Крі-крі-крі, — почувся звук із його комашиної голови, яка до цього ховалася за чужим обличчям.

Воно взяло до рук стола та кинуло в мене, і я навіть не встигла зреагувати та ухилитись, опинившись на підлозі. Сильне та швидке, але ми маємо щось зробити. Відкинувши із себе стіл, я побачила як Деян з трудом відбиває удари рук своїм мечем, постійно відступаючи. Руки чудовиська тепер були з довгими кігтями, що віддавали металом при кожному ударі. Зачекавши поки Деян відступить із потворою достатньо далеко, щоб у мене була можливість непомітно зайти зі спини, я спробувала атакувати. Не зупиняючись і на мить, я протаранила всім своїм тілом спину істоти, виставивши вперед есток. Але сволота вчасно розвернулася, змахнувши своєю рукою так, що я думала мене навпіл переб’є. Есток так і не влучив в неї, а я відлетіла назад та вдарилася об стіну ледь її не пробивши. Щось точно хруснуло, і судячи з болю в спині, це були мої кістки, а не стіна. Голова теж жахливо боліла, все двоїлося перед очима. Та я все ще бачила як істота схопила Деяна за шию та намагалася передавити її, зламати. Він бив її руку мечем раз за разом, але безрезультатно. В якийсь момент мій та погляд Деяна зустрілися, і я вже почала думати, що це кінець. Та в залу вибіг Ігор, що одразу ж вдарив чудовисько по голові своїм мечем, але теж не встояв на ногах від змаху другої руки. Ми були безсилими проти неї. Була б у мене тільки можливість дістати до ворога своїм естоком, чи хоча б кров’ю, і я б могла побороти нападника.

Я стала підводитись на ноги, спершу обіпершись об стіну, в якій побачила добрячу вм’ятину. Крок за кроком я прискорилась та відчувала як зламані кістки зростаються. Ще п’ять кроків і я знову отримаю шанс завдати удару, але і цього разу воно мене помітило. Тепер воно прикривалося спиною Деяна як щитом від мене, і я зовсім не знала що робити. Деян довго не протягне, це було видно по тому, що він вже ледь махав мечем завдаючи сміхотворних ударів. Шию воно йому не зламає, а от задушити точно зможе.

— Деян, відведи меча назад, негайно! — прокричала я йому, на що він, на диво швидко, це зробив. Я підійшла та взялася рукою за лезо його меча, прорізавши собі ним шкіру та обтерши клинок своєю чорною кров’ю. — Вдар його ще раз!

І він зробив це. Його удар був слабким, навіть дитячим, але його вистачило, щоб моя кров потрапила на тіло бестії. Монстр спершу завмер на мить, але потім випустив з рук Деяна і закричав так сильно, що у вухах відчувся біль. Воно кидалося зі сторони в сторону, розмахуючи своїми довгими та сильними руками на всі сторони, взагалі не помічаючи стін та балок, перебиваючи їх як тонкі палиці. Воно скаженіло, я точно це знаю, але чомусь не поспішало вбити себе, щоб позбавитись цього страху, що наганяла моя кров. І це було справді погано, адже воно почало наближатися до Ігоря, що якраз прийшов до тями та став підводитися на ноги. Йому не було куди тікати чи ухилитися, кігтисті руки дістали б його всюди. Та коли кігті ледь не знесли йому голову, нарешті показалась Юрія. Першою моєю думкою було те, де саме вона так довго була, але насправді від початки бійки не минуло й пари хвилин. З руки Юрії вирвалося багряне полум’я, що врізалося в потвору та відкинуло її в сторону разом із частиною зали, навіть половина стелі опинилася в повітрі від того вибуху, що відбувся при зіткненні. Уламки від стін ледь не привалили Деяна та Ігоря, але завдяки Юрії, чия друга рука була вільною, вони зависли в повітрі прямо перед ними. Я поглянула туди, куди віднесло полум’ям чудовисько, і лише коли пил від зруйнованих стін почав осідати, я помітила як серед уламків корчиться від болю, чи може від безумства, та істота. Вона все ще намагалася боротись із впливом моєї крові, або ж, як мені здалося, просто не мало розуміння, що це все можна закінчити самовбивством. Та мучилося воно не довго — Юрія використала телекінез, піднявши потвору в повітря, після чого, стиснувши долоні в кулаки, чудовисько розірвалося на шмаття, викликавши невеликий кривавий дощ, що зросив собою все навколо.

Я не була обезсилена, але чомусь захотілось впасти на підлогу та відпочити. Втім довелося пересилити це бажання, адже все навколо було в крові та шматках тіл невдачливих пияк. За дірою в будівлі, де ще якусь мить тому розірвало на шмаття чудовисько, проїхало кілька вершників, женучи коней повз корчму. Дорога якраз проходила поруч, тому краще нам швидше звідси забиратися, щоб нас не звинуватили у тому, що відбулося. Не думаю, що солдати місцевого князя повірять нам на слово, що тут була якась потвора, все ж розірвало її так, що від залишків людини не відрізниш.

— Ви як? — запитала я та підійшла до Юрії, що вже заліковувала рани Ігоря. Рана в нього була на спині, мабуть, від удару об стіну. А от у Деяна було багато порізів по всьому тілі, але йому не звикати, адже все його тіло, де тільки прикрите одягом, всіяне шрамами. — Треба вирушати, щоб проблем не набратись.

— Спершу ваші рани залікую, — промовила Юрія та поглянула спершу на мене, а потім і на Деяна. — Вибачай, але які б в тебе рани не були, а Ігоря я лікуватиму першим.

— Нічого, я вже звик до такого, — відповів Деян. Було видно, що біль в шиї для нього був більшою проблемою, ніж порізи від кігтів. — А ти сама як? Воно тебе сильно вдарило, — звернувся він до мене, що було приємно.

— Все з нею нормально. Твої ілюзії на цього монстра не працювали? — відповіла замість мене Юрія та нарешті взялася лікувати Деяна своєю магією. — А ви поки сходіть по коней.

— Взагалі не було результату, — відповів він.

Лікувальна магія у Юрії як була слабкою, так і залишилася. І заліковувати таку кількість ран вона буде довго. Та ми з Ігорем все ж поспішили за кіньми. Вони мали бути за корчмою, де ми їх і побачили. Я вже боялася, що вони зі страху повтікають, але добре, що були прив’язані. Ігор весь час озирався по сторонам, мабуть, все ще очікуючи нападу.

— Ти вночі заснув, — вирішила я відволікти його та заодно вказати на те, що вартовий не має спати на посту. Та відповідь мене здивувала, і навіть не знаю, приємно, чи ні.

— А я і не спав, а тільки удавав, — відповів він, явно показуючи роздратованість та вказуючи на те, що чув мою розмову з Тарією.

Йому завжди не подобалося, що у мене, та і в Юрії до якогось моменту, були такі секрети від нього. І якщо він щось і дізнається, то лише випадково. Мабуть, думає, що це ознака недовіри. І я досі хочу, щоб він знав як можна менше, щоб дивився на мене як на людину, а не так, як це іноді робить Юрія, а тепер і Деян. Я не людина, а узурпатор невідомого походження. Навіть сама Тарія не знає звідки взялася та як саме змогла захопити тепер вже своє тіло. Питань було багато, і відповіді я на них не факт, що взагалі знайду. Але не дивлячись на все це, на свою природу, я хочу почуватися людиною хоча б в очах Ігоря.

— Вибач, що нічого не розповідаю, але мені б хотілося, щоб ти продовжував вважати мене тою, ким завжди вважав. Я знаю, що ти б ставився до мене однаково добре, незалежно від того, знав би правду, чи ні. Але для мене важлив…

— Припини, Діано, — перебив мене Ігор. — Я зрозумів, а тому не буду цікавитися цією темою, якщо тобі від цього буде краще.

— Дякую, а тепер заберім наших та вирушаємо в дорогу. Все ж занадто багато подорожуючих на дорогах, і хтось з них точно або виявиться солдатом князя, або покличе їх розібратися.

— Зачекай, Діано, в мене є ще одне запитання, — зупинив мене Ігор. — На рахунок Деяна.

— Щось не так? — здивовано запитала я, адже мені здавалося, що Деян та Ігор існують якось паралельно один від одного, майже не розмовляючи між собою, а значить і проблем між них не може бути.

— Я думаю, що він не торговець, — промовив він із серйозним обличчям, від чого я не змогла стримати сміху.

— Ха-ха-ха! Звісно, що не торговець. Ходімо вже. І можеш на рахунок нього не думати, я знаю про нього все, що треба.

Ми вирушили майже вчасно, зустрівшись лише з двійкою солдатів, що зупинили нас. Але Деян використав свої сили, щоб обманути їхній розум, і вони, наче забувши про наше існування, пішли своєю дорогою до розбитої корчми. Взагалі, страшно навіть уявити, що чекає на людей у цьому світі. Навіть так далеко від Заброди трапляються різні чудовиська, і створюють багато проблем. А в майбутньому, коли зелені спалахи із Заброди дістануть і до Євіанни, чи може навіть далі, то думаю, на весь Континент очікує справжній хаос. Нам вже ніде не буде безпечно, хіба що в Вищому Місті Євіанни, і то лише якщо вірити словам Юрії про те, що його захищатимуть не сильно гірше за імператорський замок.

Та десь через години три нам знову зустрілися солдати Малського Князівства. Їх було близько десяти, і ще декілька лежали мертві біля дороги. Вони всі виглядали втомленими, а їхні списи були закривавлені. Вони навіть уваги на нас не звернули, приділяючи її всю мертвій потворі, що була заколота списами. Я впізнала в ній ту, що колись бачила в степах — песиголовця. Тоді нам вдалося уникнути бійки, але цим солдатам, схоже, пощастило менше. Або ж вони самі напали першими. В будь-якому випадку, стало зрозуміло, що монстри просуваються сильно випереджаючи зелені спалахи, і вже наступної ночі їх буде більше.

— Ніколи навіть не чув про щось таке, — прокоментував побачене Деян.

— У Князівств є свої, відмінні від наших, «міфологічні» істоти, зачасту навіть жахливіші, — відповіла йому Юрія.

Так, зелені спалахи пробуджують різних істот, що були відомі людям тільки з казочок та міфів. І в кожного народу вони свої, і відрізняються від інших так само як і дикі звірі, що мають різний вигляд залежно від місця проживання. З того, що я чула, в імперських міфах, як правило, майже всі істоти схожі на людей, маскуються під них, інші б просто не вижили серед людей, які охоче знищують усе, що не схоже на них.

— Я помітив, — відповів він. — Жахливі місця та жахливі монстри. Я, до речі, мав можливість побачити вампіра в Євіанні.

— Розповіси? — додав і свої слова Ігор.

— Немає чого розповідати, насправді. Він найняв мене та мого брата для деякої роботи.

— То у тебе є брат? — здивувалася я.

— Не кровний, просто близький друг, — промовив Деян. — Вампіром був один із жителів Вищого Міста, і чоловік цей зовсім не покидав свого дому. Він приховував свою природу, але чисто випадково, коли поверталися із завдання, ми побачили його за трапезою. Він кусав свою служанку. Все тому, що ми, через ранній тоді вік, вирішили зайти до нього через вікно, для забави.

— Ви не врятували її? — запитав Ігор, що справді був єдиною доброю людиною серед нас.

— Та вона була не проти, — посміхнувшись промовив він. — Кажуть, укус вампіра викликає залежність, і приносить сильне задоволення. Всяко краще, ніж коли деякі багатії дозволяють пити свою кров п'явкам, вважаючи це корисним. Та і кусав він її у дивному місці, якщо ти розумієш мене.

— То може він і не кусав її? — влізла я в розмову.

— Його обличчя було в крові, а з рота було видно довгі ікла, — продовжив Деян.

— Хі-хі, кров на обличчі в такій ситуації я могла б пояснити, — засміявшись промовила Юрія. — А що за робота була, якщо не секрет?

— Секрет, вибач, — розчарував Юрію своєю відповіддю Деян.

Загалом, подорожувати було весело протягом усього наступного тижня, якщо не зважати на незвичні, для місцевих жителів, появи чудовиськ та неочікувані знахідки у вигляді мертвих тіл. Так, в одному селі, де нам пощастило заночувати, вранці місцеві знайшли чоловіка якому руки та ноги наче щось поміняло місцями, а в його сусіда на руках недорахувалися декількох пальців, що явно були відкушені поки він спав. Великий Ліс Заброда все ж наздогнав нас, але я рада, що тут, на відміну від степу, було безліч людей, які відволікали увагу істот від нас. Не зовсім по-людськи так думати, але я і не людина, якщо вже на те пішло. Та і доля нашої компанії для мене важливіша за будь-кого.

Дорогою Деян багато чого розповідав, але нічого про своє минуле чи своє ремесло. В основному це були деякі розповіді, що в більшості своїй були й не про нього, а його знайомих. Найбільше мені запам'яталася розповідь про Курта, який був якимось майстром-крадієм, що проникав в чужі будинки та обкрадав їх. За словами Деяна, він обожнював цим займатися, аж поки не вкрав щось, що створило для нього безліч проблем, коли весь злочинний світ Євіанни полював на нього. Вже потім, щоб не чули Юрія та Ігор, він розповів мені, що його найняли, щоб вбити того Курта та забрати вкрадене ним назад. Але він так і не зміг вислідити та спіймати його. Дивно, та в його словах я відчувала якусь чи то повагу, чи може захоплення вміннями того злодія. За такими розмовами й минув тиждень шляху. Євіанна ставала на горизонті все більшою, а далеко на захід, можна було побачити й Мал, що був просто мініатюрним, якщо порівнювати зі столицею Імперії.

— Заночуємо в таверні? — запитала під вечір Юрія.

— Що таке таверна? — озвучив і моє запитання Ігор.

— Так в Імперії й, наскільки знаю, в Королівстві Пантія, називають корчму. Можливо і ще в деяких країнах використовують цю назву, але я не впевнений, — відповів Деян.

— Ну тоді заночуємо в корчмі, — відповіла я, сподіваючись що цього разу обійдеться без пригод.

Що таверна, що корчма, різниці не було жодної. Все таке ж жадібне до грошей обличчя власника та купа пияків, що оббивали поріг закладу цілодобово. Було тут і ще дещо, що нагадувало попередню корчму. Тут знову була та ельфійка, яку, здається, звуть Люцеттою. Відчуття того, що на цьому збіги із тим разом не закінчаться, ставало все сильнішим. Що правда, виглядала вона сумною та мовчки сиділа за пляшкою вина в кутку зали. Мабуть, сьогодні тут ніхто не співатиме.

А тим часом Юрія пішла з Деяном до власника, домовлятися за ночівлю та їжу, а я та Ігор сіли за стіл, очікуючи на них. Народу було не так і багато, половина з яких виглядали як якісь найманці, що, мабуть, збиралися йти в найми до князів. Кому війна, а кому тільки грошей на ній заробити. Хоча, якщо вони їдуть вбивати людей Середземного Ханства, то я тільки рада.

— Сьогодні ночуємо у двох окремих кімнатах, — весело промовила Юрія сівши за стіл. — В кожній по два ліжка, але ніщо не заважає зробити з них одне велике.

— Чому Деян так довго? — запитала я вирішивши проігнорувати натяки подруги.

— Розпитує за новини, — відповіла вона байдуже. — Ти глянь, та ельфійка теж тут. Думаєш, вона якось причетна до того, що сталося раніше?

— Не знаю, навіть не думала про це, — відповіла я та знову поглянула на довговуху. Вона точно була злегка сп'яніла від вина. — Якась вона сумна, може була присутня при тих подіях, але не думаю, що причетна.

Деян сів до нас лише після того, як помічники господаря принесли нам їжу та випивку. Вочевидь дізнався він від нього не мало. Та спершу ми взялися за їжу, нагулявши вдосталь апетиту, а головне — голоду, за останні дні. Принесли нам звичайну жирну кашу та по декілька шматків м'яса, що теж було непогано. А от вина, до якого я вже почала звикати, не було. Натомість це було якесь пиво, якого я в житті не бачила та не куштувала. На смак воно було просто жахливе, і я послідувала за Ігорем, відсунувши його в сторону. А от Деян та Юрія не були такими перебірливими. Закінчивши з кашею я оглянулася по сторонам, помітивши, що ельфійка вже зовсім заснула прямо за столом, а в декількох столах від неї четверо чоловіків грали в якусь гру. Вони по черзі кидали якісь кубики, а потім обирали когось одного, якому, так само по черзі, били кулаком в лоба, поки той приставляв до нього долоні внутрішньою стороною назовні. Одному не щастило особливо сильно, та і били його, наче навмисно, з усієї сили, що той ледь утримувався, щоб не впасти назад разом зі стільцем. Трішки поодаль була ще одна компанія із трьох чоловіків та однієї жінки, що були одягнені як наче прямо зараз збиралися в битву. На них були кольчуги, а на грудях сталеві пластини, і вони пили лише воду, наче готуючись до чогось. Та і погляди у них були знервовані, особливо коли жінка помітила, що я дивлюся на них та дала знати про це іншим. Я одразу ж вирішила припинити на них витріщатись, щоб не провокувати зайвий раз.

— То що дізнався? — запитала я в Деяна, підсунувши йому своє пиво.

— Каже, що Імперія готується знову захопити колись втрачені землі, але це лише чутки, — прийнявши мій подарунок, промовив Деян.

— Ненайкращий час для цього, особливо якщо враховувати те, що все, крім Великого Лісу та Гномських Гір, колись було землями Імперії, — доречно прокоментувала Юрія.

— Ну так я ж кажу, він вважає це лише чутками, і можливо, так і є, — відповів він.

— Ще щось, чи ти тільки через це стільки часу там простояв? — запитала я.

— Ще каже, що хтось вбив князя Ладомиру, — промовив Деян, після чого Юрія мигцем поглянула на мене. Вона єдина знала, що це я вбила князя.

— Нам з тебе інформацію треба силою витягувати? — нервово промовила Юрія. — Просто скажи все, що дізнався.

— В околицях, кажуть, вночі щось дивне відбувається. Спершу щось виє, а потім бігає в темряві навколо людей, що вийшли вночі з будинків. Вже знайшли одне тіло.

— Добре, я зрозуміла, краще мовчи, — розчаровано промовила Юрія. Мабуть, вона хотіла почути більше про Імперію, а не звичайні останнім часом випадки, коли когось знаходили мертвим.

Тим часом ззаду почувся якийсь шум, і ми всі туди поглянули. Все ще сплячу ельфійку оточила четвірка чоловіків, що ще якусь мить назад грали в гру та випивали. Хтиві морди та спроби підштовхнути наймолодшого, в якого досі лоб був червоний від ударів, до дій. Він нерішуче, під заклики своїх друзів декілька разів взявся за груди Люцетти, від чого та одразу ж прокинулася та перелякано поглянула на них.

— Чого вам треба? Дайте мені спокій! — промовила вона взявшись за вже порожню пляшку, задумавши вдарити нею найнахабнішого по голові.

— Ти нам, на наших землях, ще будеш вказувати, що робити!? — розлютився їхній, мабуть, ватажок.

— Я б її трахнув, — одразу ж сказав інший.

— Та ти б і собаку трахнув, придурок, аби бігав швидше, — пожартував третій, після чого всі вони засміялися. — Ти, дорогенька, сама винна. Такі груди собі відростила, а вушка які… Ха-ха, — сказавши це він одразу ж взявся пальцями за вухо ельфійки та трішки смикнув його, на що одразу ж отримав пляшкою в лоба. Посудина розлетілася на уламки, залишивши чи то залишки вина на обличчі чоловіка, чи може його кров.

— Сволота! — прокричав ватажок у відповідь та вдарив Люцетту по обличчю. — Зараз я твій сраний музичний інструмент розтопчу!

Як тільки ельфійку вдарили по обличчю, я відчула як з-за нашого столу хтось підвівся. Ігор не став спостерігати, і пішов до них. Якщо чесно, то я б не стала влізати в це, але Ігор не такий.

— Якщо вдарять його, телекінезом розтрощу їм коліна, — грізно промовила Юрія.

— Навіть не думай, — зупинив її Деян та і сам підвівся з місця. — Вам, багатіям, не зрозуміти забав звичайних людей, так? Просто дай нам помахати кулаками, як це заведено робити в тавернах.

Спершу ми з Юрією переглянулися, не знаючи, як реагувати на це, але вже за мить усміхнулися одна одній та перевели погляди на наших мужніх чоловіків, що йшли захищати честь незнайомої ельфійки. Чомусь я думала, що Ігор спершу спробує розв'язувати проблему словами, але коли він з усієї своєї сили вдарив ватажка, я зрозуміла, що не спробує. Ватажок ледь не звалився з ніг, маючи при цьому високий зріст та міцне тіло. Та треба визнати, що Ігор, навіть на його фоні, виглядав якоюсь мірою велетнем. Все ж виріс він справді сильно, та і м'язів більше, ніж раніше. За початком бійки спостерігали всі, навіть власник таверни. Правда, на обличчі власника було скоріше передчуття зламаних столів та стільців, а не веселощів.

Ватажок відійшов від удару та завдав його у відповідь. Коли його кулак врізався в щоку Ігоря, я, здається, почула дивний подих від Юрії. Так, не треба забувати, що в Ігоря хворе серце, але — вовків боятися, як кажуть, до лісу не ходити. Що удари тих чоловіків, що удари Ігоря, всі були прямими та, якщо так можна сказати, чесними. А от Деян діяв інакше — обрав наймолодшого та найслабшого, і винирнувши з-за спини Ігоря, протаранив його головою стіну, залишивши на ній невелику червону пляму. Свою магію він, мабуть, принципіально не використовував, але при цьому не уникав можливості використати інші хитрощі, б'ючи в слабкі місця. Деякі його удари приходилися по шиям, а інші по ліктям та плечах. На диво, він сам жодного удару не пропустив. На відміну від істоти, що намагалася нас вбити раніше, це були просто люди, що не мали достатньої реакції, щоб на рівних битися з Деяном, якого, як я думаю, вчили битися та вбивати з самого дитинства. Інакше кількість шрамів на його тілі я не зможу пояснити.

В якусь мить Ігор разом із ватажком влетів в стіл за яким сиділи інші відвідувачі, і ті теж приєдналися до бійки. По ним не можна було сказати, що вони образилися за перекинутий глечик з випивкою, мабуть, зробили це заради розваги. В якийсь момент я вже не розуміла, хто був проти кого. Здається навіть люди, що спершу були на одному боці, вдаряли один одного.

— Глянь як ельфійка перелякалася, — промовила Юрія та вказала пальцем на кут залу, де, обіймаючи свою ангеліку, сиділа перелякана ельфійка. Вона не мала можливості вибратися звідти, увесь час чудом рятуючи свій інструмент від випадкових ударів ногами. — Здається, аж протверезіла.

Я вже бачила, що в Ігоря була розсічена брова, а на кулаках позбивана шкіра. Але він не зупинявся аж поки ватажок не звалився на підлогу, після чого на його місце стало двоє чоловіків, що приєдналися до бійки не так давно. Але Деян, мабуть, вирішивши, що двоє проти одного Ігоря буде нечесно, вдарив одного з них по потилиці стільцем, після чого на мить засміявся та, все ж втративши пильність, пропустив удар прямо в носа. Мені не було боляче це бачити, бо посмішка з його обличчя не зникла, а тому я не вважала такий пропуск проблемою. Бійка продовжувалася, і її учасників ставало все менше. В кінці на ногах залишилися стояти лише Ігор та Деян, які якось по-дурному посміхалися та дивилися на нас. Я і сама вже хотіла посміхнутися, але коли ельфійка кинулася до Деяна та обійняла його, мене наче переклинило. Втім тривало це не довго, і вона перебігала до Ігоря обійнявши і його теж, на що той, по своїй необачності, відповів взаємністю. Посмішка на обличчі Ігоря та його руки на спині ельфійки, декого сильно розізлили біля мене. Стіл, що пустував та стояв поруч з Ігорем, припіднявся в повітря та полетів в нього. На щастя нікого, крім Ігоря та Деяна, ним не збило з ніг. Люцетта встигла відскочити. Я, правда, так і не зрозуміла кого саме хотіла вдарити столом Юрія.

— Він нічого такого не зробив, — здивовано промовила я до Юрії, на що та схрестила руки на грудях та зробила ображений вигляд.

— А ти його не захищай, — відповіла вона спостерігаючи як з-під столу вилізає Ігор та Деян.

Те, що стіл неочікувано злетів, бачили всі, але, на щастя, ніхто не зрозумів, хто саме це зробив. Ми все ще на землях Князівств, і магію тут не люблять, навіть не дивлячись на те, що це князівство межує з імперією і тут ця нелюбов має більше винятків.

А тим часом Ігор та Деян підійшли до нас. На обличчі Ігоря було видно провину, а от у Деяна роздратованість, яку я добре розуміла. Юрія ревнива та запальна, в прямому сенсі цього слова.

— І як вам такі веселощі? — запитала я єхидно.

— Йди за мною, — грубо промовила Юрія, провівши за собою Ігоря як малу дитину. Мабуть, повела його до їхньої кімнати, щоб там показати свій ревнивий та складний характер.

— Розслабився я подорожуючи з вами, — промовив Деян та сів навпроти мене. — Пропустив один удар.

— Ми всі останнім часом розслабилися, — відповіла я. — Нам би не влізати в проблеми та весь час бути напоготові на випадок нападу якоїсь потвори. А натомість влаштували тут хтозна-що.

— Так, ти права, — відповів він та поглянув у кут таверни. Ельфійка все так само налякано сиділа там, мабуть, не вірячи, що все минулося. — Ходімо вже спати, поки ті покидьки не прийшли до тями.

— Будемо спати в одній кімнаті?

— Тебе це непокоїть? Ти часто засинаєш в моїх обіймах, і нічого.

— Але ми вперше будемо самі, — трішки розгублено промовила я та пішла разом з ним.

Вночі в таверні було на диво тихо, я б навіть сказала, спокійно. Та скористатися цією тишею вдалося не довго, і ми майже не спали. Сьогодні вперше я розділила ліжко з чоловіком, і не шкодую через це.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Анатолій
16.03.2023 16:01
До частини "Розділ 39. Від ночі до ночі"
Гарно виписане фентезі молодіжних походеньок зі зрозумілою динамікую подій. Автор має доволі розвинуте абстрактне мислення, що надає твору відчуття незбагненності і сили почуттів.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше