Тижні

Запис вже йде? Все ще не в’їжджаю нахіба… добре-добре.

Журнал здоров’я.

Гаїна Полоз.

Перший тиждень.

Технічно, тиждень другий, але якийсь десяток днів я валялась без свідомості. Пара зламаних кісток, стрьомно обмотана голова… Так буває в аваріях, коли дирижабль не втримує навіть повітряна подушка. Він хряпнувся прямо вниз, під Хмари. Не грєбу, як вони мене звідти діставали.

Кажуть, що у мене ПТСР. Не знаю, що то за хрінь. Але точно нічьо хорошого. Того шо без колес ніяк. Пропустила один раз, ледь розчіски не відкинула… Щось із цього всього обезбол, але фіг розбереш, що саме. Я не медик. Доводиться ковтати все разом.

Голова, як в тумані.

Я не на дирижаблі, немає вібрації. Хіба шо ми дрейфуємо. Але то навряд.

Острів? Чи…

Другий тиждень.

Вписали мені в картку параною. Буквально - сказали пити, шо дають, і не гавкати. Чарівно.

Я вам не погавкаю!!..

І пити ту бурду не буду. Не так і болить!!

Хоча спробуй тут хоч щось тявкнути, якщо ніфіга не пам’ятаєш. Якісь частини, нічого внятного. Сказали, то була аварія. Питали, чому я була на борту РФК сама. Дирижабль не можна вести одному, мабуть тому я і не впоралась з керуванням.

Що за вавка у мене в голові, щоб таке впороти?..

Вночі була буря. Блискавки фігачили в громовідводи косяками. Я нарахувала з десяток. Батареї на місяців десять зарядило. Мені б такі запаси. Хоча для Башти то дрібниці.

А, я не казала?

Доповзла до вікна. Я в Башті.

Третій тиждень.

Скажіть хтось цим ідіотам, щоб змінили кольори уніформи. Хто взагалі рішив, що жовтий з сірим – то хороша пара? Вид санітарів має викликати довіру, а не нудоту, правда?

Витурили в спільну групу. Нас таких п’ятеро. Принаймні тих, з ким мені дозволено спілкуватись. Лисий дід, дві мутні дівки, якась руда сучка і чувак з зачіскою як у збоченця.

Вони мені не подобаються.

Я їм теж.

Гармонія.

Знову вмовляли пити ліки. Послала.

Біль терпіти можна. Туман в голові – не дуже.

Четвертий тиждень.

Сказали, записувати ці бісові подкасти «літературною мовою». Бо прийомник не розпізнає деякі фрази.

…

Тут має бути хвилина мовчання по тому рукожопу, що збирав цю хріновину. Я буду дуже здивована, якщо він випадково не втопився, намагаючись почистити зуби. То саме той рівень інтелектуального розвитку, який я від нього очікую!..

Серйозно. Вітя зібрав би подібну штуку з закритими очима. І вона б не тільки мою вимову нормально зчитувала, а ще й б мат цензурила. А то знаю я його, ці мені лицарі в шатах, інтелігенція грьобана.

Болить… не так і сильно.

П’ятий тиждень.

Вже більше місяця.

Сказали завести друзів.

Постала на х… хмаринку.

Мені сорок два роки. Сорок два!

Які нафіг друзі? Нахіба вони мені?

Та й хто?.. Оті фріки, що півдня перетирали політику?

Дуже треба.

Прийшов старий маразматик. Він читає нам лекції з психології. У нього-таки два ступеня, ти диви. Він не тільки історик, ще й психолог… То шоб ми краще розуміли, що з нами відбувається.

У мутних чік, наприклад, симбіоз – вони не можуть існувати одна без іншої. За ними смішно спостерігати. Одна застібає одяг на обох, інша розчісує обом волосся. Самі по собі навіть їсти не можуть – одна відповідає за супи, інша вправляється з ножом.

Чьо їх чіпати? Нормально живуть.

Мене старий маразматик не впізнав.

Воно і зрозуміло. Скільки років, скільки таких спиногризів у нього було.

…не болить, якщо не думати про те.

Шостий тиждень.

Руда сучка назвала стервом.

…а може і подружимось.

Вона патологічна брехуха. Але продумана, шо капець. Зранку стравила одну з Мутних зі Збоченцем. Тепер у останнього тільки половина його стрьомної зачіски. Через бійку до нас не переведуть новенького. Дуже навіть непогано.

У лисого Діда деменція. Його не чіпають.

До нього приходили онуки. Вони кожного місяця приходять, хорош такі, аж нудить. Малявка років десяти і студент Академії, теж хтось з малих. Уніформа все така ж ідіотська.

Знову питали про аварію. Цього разу стрьомні дядьки в військовій уніформі. Трясли якимись паперами, кричали, чашку розбили… Казали, при мені носій якийсь був з держ.таємницею. Питали звідкіля. Смішні. А то я пам’ятаю.

Держ.таємниця?!

В шо ти сунулась, Гі? Шо то за коні?

Що сталось з «триматись поза радарами»?..

Не мій стиль.

Але ми всі знаємо, за кого я сунусь в найбільшу жопу.

Перелом… чухається. Мабуть, заживає.

Сьомий тиждень.

Вони знову обговорювали політику. Інших тем немає?!

До Сенату не обирались нові кандидати трохи більше сотні років. Передача влади «пріємнікам» - це не реальні зміни, це грьобана ширма. Як хтось взагалі може до цього не дотумкати? Технічно кожен член Сенату представляє свій Кластер Островів. Але по факту – комунікація між окремими летючими містами настільки порушена, що добре, якшо хоч десь голосування проводять нормально. А не тицяють рандомно по знайомим прізвищам.

На Острові хватає інших проблем, ніж якийсь Сенат десь там чорті-де. Вони не вірять в те, що щось зміниться, тому і кладуть болт на вибори.

А потім ненавидять торгашів, що перекупають ресурси за копійки для Централі.

Хто хоч шось може змінити, так це кепи. Вони бачать своїми очима, що відбувається на Островах. Та й останні роки вони почали розносити інфу. Розумнички. Їх поважають. Капітан дирижабля – це якась свята каста.

Але капітани ні разу не допускались до виборів. Це вперше.

Все їм пояснювати треба. Як діти, чесне слово.

Пропаганда на місцях, бачиш? Я теж розумничка.

Восьмий тиждень.

Мутні зі Збоченцем весь день косяться на мене і ржуть. Навіть Дід хихоче, коли думає, шо я не бачу. Це ше шо за номер?..

Випросили у санітарів прогулянку. Випустили тільки на веранду. Але вже хліб.

Медкорпус займає поверхи з п’ятдесятого по вісімдесят перший. На другій сотні. Місяців п’ять назад їх терміново перенесли на вищі рівні. Безпека і все таке. Після того, як хтось проник в Башту з нижніх рівнів. Тих, що раніше ніяк не захищались, бо які ж психи спустяться під хмари…

Як же ж важно не ржати на цих розказнях.

З веранди видно причал. Не те, щоб дуже чітко, але дещо розгледіти можна. Бачила два НФК, думала їх всіх вже посписували… і новий АСК, яке там у них маркування? Р? АСК-Р? Навіть з такої відстані виглядають, як витвори мистецтва…

Як же я скучила за бортами, неможливо просто.

Герби не роздивитись, але Руда каже, АСК-Р заре доступні тільки Сенату.

Чого б це Сенату збиратись в Башті?..

Дев’ятий тиждень.

Ця сучка розганяє плітки!

Про мене!

Вона каже, що у мене є яйця. Не фігурально, а дуже навіть конкретно.

Ха!

Ну, дівка нарвалась. В цю гру можуть грати двоє.

Почнемо з відповіді на питання, звідкіля ж такі глибокі знання моєї анатомії.

Їй треба було обрати когось, для кого його репутація хоч чогось вартує.

Грали з Дідом в шахи. Не певна, що він знає правила, але я їх точно не знаю. Так навіть веселіше.

Знов приходили його онуки. Грали в шахи на чотирьох.

Старого маразматика давно не видно.

О, а мені намагались підмішати ліки в суп. Дурні.

Десятий тиждень.

Мутні як обступили Руду прямо з самого ранку, так і не відпускали до вечора. Здається, у неї горить вже не тільки її яскрава шевелюра. Ото не лізь, куди не звуть. Особливо до мене в ліжко.

Мені сказали, що називати поважного професора позаочі маразматиком не ввічливо. Назвала його так в очі. Здається, одна з санітарок ледь не посивіла. Маразматик обізвав пропащою ланкою, розчаруванням всього роду Полозів, і тупою, як пробка.

…таки пам’ятає?..

Сказала, що прийматиму ліки, тільки якщо їх особисто даватиме старий маразматик. Думала, хоч на якийсь час від мене відчепляться, підуть його вмовляти. А простіше хмари розігнати над Баштою Централі.

А він взяв і погодився.

На смак, як аскорбінка. Крім жовтеньких. Вони гіркі.

Не болить. Навіть дивно. Чекаю, звідки вилізе якась каверза.

Одинадцятий тиждень.

Маразматик тепер приходитиме щодня?..

Засів з Дідом грати в шахи. Потім зачепився з Мутними. А з ними так, тільки кліпни – вже знову політика. Ледь не завила, неможливо просто.

Дебати мають бути в наступному кварталі. Башта на вухах стоїть, налаштовуючи передачі. Навіть Острови найближчим часом терміново починають гребти в ті квадрати, де прийом кращий. Капітани готуються формувати записи, щоб потім рознести їх на ті Острови, що не встигнуть до потрібних точок.

Дуже багато кіпішу. Бачила з веранди ще декілька АСК-Р. Якщо я не збилась з рахунку, це вже дев’ять. Ще троє – і буде повний склад Сенату. За місяці до дебатів?..

Маразматик каже, що охорона в коридорах стає все молодшою. Мовляв, може поклястись, що одного з них він ледь не вчора бачив на лекції. Для чого б їм зганяти старшокурсників Академії? А ще кажуть, що у мене параноя, ага.

Заборонили ходити на веранду. Якісь комахи завелись. Травлять саме.

Дванадцятий тиждень.

Схоже, про комах не брехали. Зранку знайшла на собі слід від укусу оси. Свербить, як жопа.

Знов приходили військові. В цивільному. Але ці рожі інші шмотки не виправлять. Щось питали, не пам’ятаю що саме. Ніби я когось там покриваю. Розпитували про дитинство. Чаєм пригостили. Смачним.

Грала з Дідом в шахи. Він виглядав дещо знервованим, ніби переживав за щось. Мутні косились весь вечір. Збоченець питав, чьо така бліда.

На обід була каша.

Поводилась, як хороша дівчинка.

…мені страшно.

Тринадцятий тиждень. Здається.

Я намагалась себе вбити.

Не зараз. Раніше. Зараз мене тільки бісова оса кусає. Десь ховається, зараза, в кімнаті…

Але тоді. Коли розбила борт НФК.

Я не мо…

Це не правда.

Тринадцятий тиждень.

Я не…

Я не знаю.

Я… щось маю сказати. Сьогодні… що було сьогодні?..

Так… боляче. Бісові оси.

Так… ви ж… не кинули мене?..

Навіть звучить смішно. «Кинули».

Не обіцяли. Я не просила. Ми не…

Чорт!

П’ятнадцятий тиждень.

Затягла Руду в ліжко.

Тієї ночі укусів не було.

Принаймні осиних.

Шістнадцятий тиждень.

Руда ночує зі мною. Вчепилась, як кліщ, ото їй нейметься.

Сказала, що бачила осу. Жовту з сірим.

Мутні і Збоченець чергують біля мене. Залишили у спокої, тільки коли засіла за шахи з Дідом і його малими. Знову прийшли.

Хороші всі такі. Оточили. Бісять.

Добре.

Самій… страшно.

Маразматик приніс якісь нові ліки, рідкі. Гидота та ще.

Сімнадцятий тиждень.

Ми спіймали осу!

Думала її прибити на місці. Але Руда любить тваринок. Тож ми її випустили у віконце. Сто шістдесят восьмий поверх. Високувато, як думаєш? Багато у неї товаришок на цьому рівні?..

Не знаю, що там наговорила Руда, але Мутні, здається, до мене залицяються.

Спитала Руду, чи вона не проти більшої компанії вночі. Вона мене послала. То любов.

Маразматик щось мутить. Попросив не лізти, на випадок, якщо не вигорить. Цікаво.

Вісімнадцятий тиждень.

Маразматик відтяпав собі все крило ментального здоров’я. Йому довелось заради цього відмовитись від викладання. Так що нікому тепер виховувати закінчених психів.

Чула, як він говорив з кимось з правління. Вони не дуже задоволені його методами, звинувачують в спекуляціях, в тому, шо він скористався ситуацією. Все нестабільно, вибори, дебати на носі… нечесно, мовляв, при цьому підсиджувати своїх колег. Особливо користуючись скандалом через нещасний випадок з санітаром, що випав з вікна.

Ну-ну.

Ми в облозі, але тримаємо оборону.

Дев’ятнадцятий тиждень.

Дебати не просто на носі, вони в цьому місяці!

Їх проводять на грьобанний місяць раніше. Якщо хоч когось з кандидатів не буде – його просто знімуть з гонки.

…скажи мені, що ви хоча б в цьому квадраті?..

Мутні рвуться тікати. Але не з майже двохсотого рівня Башти. Без дирижабля це неможливо. Тим більше, що нам треба вниз. Але лізти туди зараз це самогубство. Хай з того боку всього на всього старшокурсники Академії, та і у мене в розпорядженні три дівки, два діда, один дрищ і тітка, що досі накачана наркотою. Чим би не поїв мене Маразматик, діє не так швидко, як хотілось би.

Як же ж вас повідомити…

Двадцятий тиждень.

Приходили онуки Діда.

Його малий не просто студент Академії. Він колишній студент нашого Маразматика!

Розумієш, що то значить?..

Біс-його-знає-який-тиждень-не-до-того.

Хей-хо. Гієна на зв’язку.

Нарешті почуваюсь собою. Хоч трохи відпустило.

Слухай сюди. Діда забирають онуки, ми оформили всі документи. Півночі виписували. Руда, виявляється, відмінно підробляє печатки, особливо ті, що ставить правління Централі. Люблю людей з корисними навичками.

Дід прихопить з собою всі оці записи мого бубніння. Не можемо їх жодним чином переоформити, щоб не викликати підозр. Маразматик і так бреше, як дише, щоб тільки Діда витягти.

Я пообіцяла його малому, що ти візьмеш його на борт.

Ото прошарена молодь пішла. Ми такими не були!..

Але між тим.

Часу у вас – тиждень максимум. Та й, говорячи щиро, - у нас теж. Після дебатів нам всім тут гаплик.

Так що… без тиску, Мітенка.

Але якщо ви не встигнете – мій привид переслідуватиме тебе роками.

© Любов Деркач, 2021