Там починалась любов

На березі моря виднівся жіночий силует. Повітряної легкості сукня додавала ніжності і без того витонченій постаті дівчини. Підібране догори волосся фіксувалося коштовною сріблястою паличкою. Лиш поодинокі русяві кучері обережно та несміливо торкалися її шиї. У свої повні тридцять літ вона виглядала доволі серйозною та стриманою. Ледь помітний вітерець ранкової морської прохолоди безсоромно обіймав та цілував її плечі. Постоявши хвильку край берега – дівчина кинулась щось похапцем писати на вологому від води піску. Виводила літери тоненькою паличкою акацієвої гілки, зірваною на одній з прибережних вулиць міста. Неочікувано та похапцем піднялась, відскочила від написаного тексту і зібралася йти, аж раптом зупинилась, прислухаючись до шуму моря, що змусив її оглянутись. Вона зловила поглядом одну із найбільших хвиль, що котились до берега, затамувавши погляд, провела її збентеженими чорними зіницями і з полегшенням видихнула, побачивши неушкодженим свій напис на піщаному береговому схилі…

Вона писала йому листа. Без паперу, чорнила та поштового штемпеля. Ризикованого і водночас такого надійного. Була певна, що море збереже їхню таємницю. До останнього вірила: хвилі змилуються і сьогодні він встигне прочитати її слова.

А він летів стрімголов щоранку о тій же порі з надією та радістю.

І щастям було для нього знати, що побачить її.

…Сьогодні він стояв босоніж, по кісточки зануривши ноги у блідо-жовтий та ще не зовсім теплий пісок, на повні груди вдихаючи свіжість повітря, щоб заспокоїтись. Він був виснажений. Кількагодинні пошуки не принесли результатів. Зустріч не відбудеться… Море стомилось, а можливо просто не уважне було цього дня до їхніх чуттів. Та вже тоді він знав, що точно любить її.