Епілог

Яна сиділа й тримала в руках купу листків із текстом. Вона щось читала та ледь помітно посміхалася.

– Ну, як тобі? – запитав дівчину Антон, зайшовши у кімнату і побачивши Яну за читанням. Він був одягнутий у білу футболку й такого ж кольору штани.

– Подобається? Я ніби старався.

– Знаєш, я навіть не знаю, що тобі відповісти, – почала говорити дівчина. – Кінець трошки жорсткуватий, і, мабуть, треба було змінити імена. Якось дивно читати твір, де постійно фігурує твоє ім’я… Та ще й завершення таке сумне…

– Я хотів, щоб було реалістично, – відповів хлопець. – Типу, як би склалися наші долі, якби я не розповів тобі всієї правди ще тоді.

– Я це зрозуміла, але кінець усе одно доволі жорсткий. Ця Надя взагалі ненормальна, а ти поводишся, як алкаш...

– Ну така моя фантазія, – посміхнувся Антон. – Усе ж таки витратив на твір весь березень... Можливо, дарма, але не міг спокійно спати.

– Це було помітно, – відказала Яна, складаючи папери. – Але все одно, попри жорстокість, мені сподобалося, ти молодець.

– Дякую.

– Проте сумно навіть уявити, що таке могло б статися насправді... А ця Надія…

– Згоден... Але ми разом – і це найголовніше, це все інше – просто слова. Імена я заміню.

– Це вже твій вибір, – відповіла вона. – Ти творець, і лише тобі вирішувати.

– Так.

– Добре, Антоне, – усміхнулася дівчина. – Що тобі приготувати на обід?

– Я буду їсти все, що ти мені даси.

– Гаразд, – посміхнулася дівчина та вийшла з кімнати.

Антон залишився один. Він поглянув у вікно, де вже цвіли вишні, над якими гуділи, як у вірші Шевченка, хрущі. Зубрик любив цю пору року, але найбільше кохав свою Осінь.

Його твір був іншою реальністю, гіршою та трагічнішою. Це світ, у якому він би не хотів жити, а якщо б і жив, то втік би з нього.

Антон ледь усміхнувся й подивися на свої пальці: вони були геть у шрамах, як у його творі. Він не пам'ятав, де їх отримав, але найбільше його лякала кімната, яка була занадто білою та прагматичною. Крім ліжка та стола, тут нічого не було, а на вікнах виднілися ґрати. Усе це було дивно. Але Осінь завжди знаходилася поряд і дбала про нього, дарувала своє кохання краєм посмішки.

Антон Зубрик відчував спокій, він хотів назавжди залишитися в цьому ідеальному світі. Йому це вдалося. Хлопець відклав свої рукописи на стіл і ліг на ліжко. Заплющив очі й поринув у сновидіння.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Наталія Ковган
19.03.2023 00:42
До частини "Епілог"
Цей твір має рекордну кількість прочитань від мене. Я прочитала чотири рази. Тепер, точно можу сказати наступне. Найбільше мені шкода Дмитра. Ця людина яка ні до чого не причетна, так жахливо померла. Просто тому що двоє коханців не зуміли домовитися. Та ще тому, що натрапив на Надію. Неймовірно шкода Дмитра, і в його вбивстві винні всі троє. Шкода Антона. Але, я думаю, що фінал, яким автор нагородив хлопця, підходить йому найкраще. Він живе у своєму ідеальному світі, а до реального життя не пристосований. Він готовий заради коханої на все, от тільки не варта вона цього анітрохи. Тому дійсно нехай все буде у тій білій кімнаті. Осінь... Чи шкода її? Так! Шкода. Шкода, чорт забирай. Я розплакалася, коли сталося непоправне. Але Яна вперта стерва та егоїстка. Я розумію, що це маячня, але навіть коли вона прокинулася, то перші її слова: "Я померла"? Тобто, я, я, я... І в тому, що сталося, знаходиться велика частина її провини. Цього реально могло не статися. Шкода Надю, але тут не буду довго розповідати. Вже говорила причину. Шкода її, вона могла бути іншою. Я дуже рада за Ліну. Вона уникнула цього лайна. Це їй винагорода за відчуття гідності та твердий характер. Дякую вам авторе за цей твір. Я чекаю наступні. Бо дуже мрію посмакувати ними на цьому сайті.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Єва Басіста
    19.03.2023 19:04
    До частини "Епілог"
    Дякую за коментар! У цьому творі усіх шкода, адже більша частина натворила жаху. Не можна виділити абсолютно позитивних чи негативних героїв. Яну вбили, але вона сама не цукор... Антон - взагалі слабкий хлопець. Не зміг покинути Ліну, бо боявся бути з Яною, але при цьому її любив. Одним словом - кожний вніс у цю історію свого "фе". Тільки Ліна зробила правильно - послала хлопця. Усі трилери згодом повернуться сюди і також допишу Квест, адже останнім часом чисто фізично нема часу, і також треба детально обдумати кінцівку
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше