Нова домівка

Спочатку був холод. Його тонкі гострі голки, здавалося, пронизали все тіло, вразили кожну клітину. Та, наче цього було замало, додався біль: тягучий, всепоглинаючий. Це мало б звести з розуму, однак тонкий довгий писк автоматики сповістив про увімкнення медичного модуля. Спрацювали ін’єктори, посилаючи в кров концентрований хімічний коктейль. Свідомість неохоче поверталася. З шипінням у бік від’їхала прозора кришка капсули, відкриваючи обплетене датчиками тіло чоловіка.

— А-а-а — пролунав у тиші болісний стогін.

Наступні п’ять хвилин у кріостазісному центрі нічого не відбувалося. Лиш мерехтіння індикаторів порушувало спокій зануреного у темряву приміщення. Та ось на гладку пластикову панель лягли бліді пальці. Чоловік зірвав з себе павутиння сенсорів і зробив перший крок на холодну підлогу.

— Якого біса? — розгублено прохрипів він і закашлявся.

Голою спиною пробіг табун мурах, в той час як свідомість повільно розганялася. Разом з тим підступила тривога. Щось було не так. Чоловік завмер, спираючись на капсулу, і ще раз окинув оком занурене у темряву приміщення.

— І що тут коїться?

Перекриття не відповіло, як і малий дроїд-павук, що валявся неподалік, розкинувши у всі сторони свої тонкі лапи-маніпулятори. Ліворуч і праворуч на всю довжину приміщення протягнулися ланцюги капсул з іншими членами екіпажу. Судячи з індикації, яка й слугувала джерелом світла, всі були справні й сумлінно виконували свою основну функцію: підтримувати задовільний стан і зберігати тіла персоналу до прибуття у запланований сектор. Однак чомусь на нього це завдання не поширювалось. До того ж бентежила відсутність аварійного освітлення. Як і «мертвий» робот.

Босоніж, невпевненою ходою, через тривале знерухомлення, він рушив до підсобних приміщень. Там буде ванна і шухляда з персональними речами, що зараз вкрай необхідні. Розгулювати палубами голяка, обмазаним термогелем, у найближчі плани аж ніяк не входило. Сигнал тривоги не лунає, отже можна виділити на себе кілька хвилин.

Та виявилося, що неприємності тільки починались: в кранах не було і натяку на воду, світло не вмикалось, а до ініціалізації нейромережі лишалося не менше двадцяти годин. Довелося тільки обтертися рушниками, дяка, що в них брак не відчувався. І лише вдягнувши свій робочий комбінезон, чоловік відчув невеличке полегшення. Кави б ще випити, гарячої, але то пізніше. Зараз потрібно з’ясувати причину свого позапланового пробудження. В тому, що воно викликане якоюсь халепою, сумнівів не лишилося. Системи працюють навіть не в аварійному, а в крайньому енергоощадному режимі, що взагалі по протоколах першого порядку не розглядалось. Це він знав точно.

Нова біда не змусила себе довго чекати. Вже намагаючись полишити приміщення кріостазісного центру, чоловік не зміг відчинити двері. На наближення вони не відреагували, а цифрова панель не подавала ніяких ознак свого електронного життя. Довелося повертатись до своєї шухляди за інженерним кейсом. Настрій неминуче опускався на самісіньке дно, а уява підкидала найкраще із химерного та безповоротного. Вже викрутивши десяток гвинтів і щосили смикаючи за важіль аварійного розблокування, під шипіння пневматики із запізненням майнула думка, що у коридорі може не бути повітря. Якщо сталася розгерметизація, то йому кінець.

Та доля сьогодні мала дещо інші плани, тож двері повільно від’їхали, а морок коридору ніякої небезпеки не приховував. Принаймні поки що.

Чоловік зробив крок у коридор і в ту ж мить був підхоплений невагомістю. Він підлетів вгору, кумедно дриґаючи кінцівками. Ще до кінця не відновивши координацію після довготривалого сну, чоловік не одразу зміг зорієнтуватись, що коштувало ударом голови об перекриття. Перша розгубленість миттєво вивітрилася, а на її місце прийшли рішучість, зосередженість і гнів.

— А щоб тебе дроїди втопили, — вилаявся він, хапаючись за непримітну скобу, призначену для полегшення пересування при невагомості, — в іржавій бочці.

— Гріндер, бездушна ти залізяка, якого хріна тут відбувається? — вигукну він у порожнечу коридору.

Але окрім відлуння відповіді не дочекався.

Що ж, бортовий Штучний Інтелект не спішить виходити на зв’язок, хоча пробудження без нього було б неможливе. Світла майже немає, окрім індикації першочергових систем, води також зась, а підтримка гравітації працює лише біля капсул. З цього він може зробити висновок, що справи й справді фігові: на кораблі проблеми з енергією, системами життєзабезпечення і ще невідомо з чим. Потрібно якомога швидше дістатись до містка, щоб зробити запит на пряму по захищеному каналу.

Визначившись з наступними діями, чоловік полетів вперед темним коридором. Пам’ять будувала оптимальний маршрут, а інтуїція знову підказувала, що причеплений до пояса інженерний кейс ще не раз знадобиться. Так і сталося. Скільки часу пішло на відкриття клятих дверей, він навіть не хотів підраховувати. Та ось, нарешті, остання перепона від’їхала в сторону, впускаючи його на командний місток.

На відміну від інших відсіків, тут було чергове освітлення, блимали панелі пультів керування, а чисельними екранами бігли рядки літер і цифр. Підлетівши до свого робочого місця, чоловік вмостився у м’яке крісло, надійно зафіксувавши себе ременями. Долоня лягла на панель сканеру, що миттєво увімкнувся, перевіряючи дактилоскопічний візерунок користувача. Широкий робочий екран засвітився, почалось завантаження робочого середовища. З непомітних динаміків, розбурхуючи й розганяючи тишу, пролунав приємний, низький голос ШІ:

— Потрібна голосова ідентифікація. Очікую підтвердження.

— Привіт, Гріндер. Радий тебе чути, бісова ти залізяка.

— Ідентифікація проведена. Вітаю вас на містку, лейтенант Кор.

— Старший лейтенант, Кор. Кремнієвий ти мій.

— Мушу не погодитись, лейтенанте, після 2036 року кремнієві елементи було майже замінено, а принцип роботи мого ШІ ґрунтується на створенні клітинного автомата на квантових точках за так званою концепцією QCA.

— Знаю, однак це аж ніяк не змінює мого до тебе ставлення. Тим паче у зв’язку з останніми подіями. Давай, розповідай, що за халепа сталася. Моя нейромережа ще не розгорнулася, тому інформації, як ти можеш здогадатись, маю мінімум.

— Я краще покажу, — сказав Гріндер, і старший лейтенант Кор ладен був заприсягтися, що почув тяжкий, глибокий видих.

Робочий екран на мить блимнув, щоб тут же почати завалювати свого користувача діаграмами, стовпчиками даних і зображеннями частин корабля, підсвічених червоним кольором. І чим більше Кор вдивлявся в стрункі ряди цифр, тим похмурішим робилося його обличчя.

— Оголоси, — коротко кинув він, більше за для впевненості у своїх висновках.

— 20 квітня 2113 року космічний корабель колоніального класу «Крук-13» стартував з космодрому Прип’ять 1. На борту знаходилось 3452 людини, з них 725 членів екіпажу. Згідно із завданням, корабель мав вийти на орбіту, де б пройшов остаточну підготовку й вирушив би до кінцевої точки місії — планети Глизе 667 Cc. Згідно з планом, на період семирічної подорожі, увесь екіпаж мав бути занурений у кріостазіс, а керівництво усіма системами переходило до головного ШІ корабля №8493556, позивний «Гріндер».

— Початок я пам’ятаю. Ти мені розкажи, як ми до всього оцього дійшли, — поквапив його Кор.

— Хочу зауважити, лейтенанте, що віддаючи команду «Оголоси», ви не вказали допустимі обмеження часового проміжку. То ж я взяв на себе сміливість, довести до вас розгорнутий інфопакет.

— А-а, хай тобі трясця, давай вже, продовжуй, — махнув він безсило рукою.

Яким би інтелектом вчені не наділили шматок матеріалу, а він все одно буде губитися у вивертах людської свідомості й лабіринтах комунікативних особливостей. «Або чітко по списку, або як піде», — інших варіантів й досі не розробили.

— Після введення останнього члена екіпажу в кріостазис спрацювала прихована закладка-вірус. Була спроба дистанційного перехоплення керування резервними кодами, зламу керівного ШІ, та підміна директив.

— Звідки йшов сигнал? — слухаючи доповідь Гріндера, Кор все більше хмурнів, стискаючи пальцями підлокітники крісла.

— «Січ-32», однак він був використаний як ретранслятор. Першоджерело встановити не вдалося.

— От виродки! Давай далі.

— Несанкціоновані зміни зачепили ключові директиви: 223:1, 243:7, 331:5 та 713:8. Енергоживлення корабля було виведено на максимум, зафіксована спроба дестабілізувати ядро реактора, кінцеву точку польоту переміщено на три світлові роки, керівному ШІ заборонено виводити членів екіпажу із кріосну. Останнє правило вважається таким, що домінує над усіма іншими. Зауважу, що реактор мені вдалося загасити, однак повторний запуск робити не рекомендовано.

— І ти мене таки розбудив?

— Деректива 861:4 передбачає: «У разі виникнення позаштатної ситуації, що несе ризики життю пасажирам та членам екіпажу, а саме, критичні порушення роботи систем життєзабезпечення, слід негайно сповістити головного інженера, старшого техніка, керівника служби безпеки та капітана корабля. Дана директива отримує права першого порядку, до відведення загрози команди головного інженера прирівнюються до команд капітана корабля».

— Тобто все інше тобі заблокували, але лаз ти собі знайшов?

— Саме так, лейтенанте. У зв’язку з вичерпанням запасів енергії та порушенням у роботі систем життєзабезпечення, мені вдалося ініціювати ваше пробудження. На період усунення загрози ви отримуєте права капітана.

— А чого ти не розбудив капітана й головного по СБ? Тільки не кажи, що в тебе не напхали інструкцій під грифом «Таємно».

— Ці сектори були заблоковані після зламу систем. Наявної в мене енергії не вистачило б на пробудження інших осіб.

— А я перший по списку?

— Саме так. Також мені потрібен дозвіл на примусове перезавантаження. За наявності капітанського рівня допуску ви можете це зробити.

— Все так погано?

— Ще гірше. Пошкодження, внесені зловмисниками, спричинили багато змін, не всі з яких я навіть можу відстежити.

— Хтось сильно не хотів, щоб ми дістались до планети, — пробурмотів собі під носа Кор, але ШІ його почув.

— Заселення екзопланети такого типу, у разі успішної колонізації, несе певні ризики для інших місій. Те, що ми перші, дає можливість зайняти найкращі місця, отримати перевагу у розвитку. «Нова Земля» надто ласий шматок для будь-якої країни.

— І хто їм заважає бути першими? Побудували корабель і прапор в руки. Ті ж американці вже летять до своєї планети (HD 85512 b — земного типу за 33 світлові роки) у сузір’ї Вітрил.

— Мені важко робити висновки щодо людської мотивації та поведінки.

— Добре, то все лірика. Що в нас по енергозабезпеченню? Який зараз рік? І, власне, де ми зараз? Щось ти казав про зміну кінцевої точки…

— Енергія на критично низькому рівні. Головний реактор зупинено, допоміжний забезпечує лише 20% від необхідної величини. Вистачає лише на підтримання основних систем в аварійному режимі. Потрібне термінове втручання. За земним розрахунком зараз 5 червня 2120 року. Згідно з планом місії вже має завершуватись будівництво поселення «Хорив» на розвіданій території. Через втручання зловмисників ми пролетіли кінцеву точку маршруту і продовжуємо віддалятися. На щастя, через брак енергії робота двигунів скоригована і зведена лише до підтримання курсу.

— Трин-дець... Так, давай, йди у перезавантаження. Даю дозвіл. Я у реакторний і далі по списку. Ти точно не можеш більше нікого розморозити? Може є робочі технічні дроїди?

— Брак енергії та наслідки несанкціонованого зламу не дадуть це зробити. Витрати енергії на пробудження надто великі, що в наших умовах може потягнути за собою порушення систем життєзабезпечення. Всі дроїди розряджені.

— Зрозуміло, тоді до зустрічі.

— Виконую примусове перезавантаження. Всім членам команди...

Голос ШІ обірвався, індикатори пультів заблимали у навіженому ритмі, а екрани згасли. Аварійна система взяла на себе підтримання основних функцій. Кор не став чекати результатів. Від’єднавши паски, які утримували невагоме тіло, він вилетів з рубки. Необхідно терміново розібратись з запасом енергії. Голова кипіла від думок, однак спершу ніж щось робити, потрібно все побачити самому.

Порожні коридори зустрічали завислими у просторі тілами роботів та заблокованими дверима, на які доводилося витрачати дорогоцінний час. Попри очікування Гріндер на зв’язок не виходив. Чи перезавантаження потребувало більше часу, чи трапилась нова халепа. Про останнє він намагався зайвий раз не думати.

Врешті, остання перешкода піддалася, від’їхавши в бік, і він опинився в енергетичному вузлі корабля. Кубічне тіло основного реактора, прикрите захисним полем, займало більшу частину приміщення. Індикація пультів справно повідомляла про залишкові процеси, загрози з цього боку можна не очікувати, якщо не намагатися запустити понівечене «серце» корабля.

Коротким переходом він потрапив до суміжної зали, де надсадно гуділа апаратура малого реактора. Менший вдвічі, бідолаха старався з усіх сил, про що сповіщали простирадла даних з пультового екрана.

— Тут нам робити нічого, — констатував головний інженер.

Вихід у ситуації він вже бачив, однак роботу потрібно було провернути колосальну. Спершу, розгорнути систему сонячних панелей. Попри альтернативні, більш сучасні й досконалі системи енергозабезпечення, керівництвом було вирішено укомплектувати колоністів архаїчними системами. На поверхні планети вони мали б забезпечити швидке розгортання системи електрифікації, а також слугувати резервом на випадок непередбачуваних ситуацій. А ця гарантовано підходила під визначення.

Дякуючи Богу, батькам і вчителю з кафедри електроніки, Кор перелітав від контейнера до контейнера. Складський ангар зустрів його запахом пластику, ароматом мастил і якоїсь невизначеної хімії. То тут, то там бовтались незакріплені тіла мехдроїдів, інструменти й дрібні коробки, полишені технічним персоналом. Відштовхуючись від поручнів та стелажів, він швидко знайшов необхідне. Наступні кілька годин було витрачено на вивчення інструкції та транспортування контейнерів до шлюзової секції. Там, відгороджений силовим полем, розмістився найближчий вихід до відкритого космосу.

З короткими набігами до харчового блоку робота по розгортанню сонячних панелей зайняла майже добу. Працювати у скафандрі шостого покоління було хоч і зручно, але не звично. Тим паче давалася взнаки відсутність помічників. Одна справа керувати, а інша — викладатися з останніх сил. Розуміючи при цьому, що кожна година поїдає залишки ресурсів, а корабель відлітає все далі від рятівної планети. Також важко було від думки, що будь-яка помилка вартуватиме життям всім пасажирам корабля, що навіть не здогадуються про навислу небезпеку.

Заклопотаний, роздратований та вичавлений до останньої краплини, Кор як раз монтував останні метри енерговодів, коли у голові пролунав мелодійний передзвін. Перед очима блимнула і зникла піктограма завантаження, а приємний жіночий голос сповістив:

— Виконується завантаження нейромережі А-3. Будь ласка, припиніть активну діяльність, розслабтеся, та закрийте очі до сповіщення системи.

— Ну, нарешті, — полегшено зітхнув інженер, відкладаючи лазерний мультитул.

Останні пів години він тільки й робив, що різав та зварював, проте майже дістався розподільного контуру, до якого і мав під’єднати розгорнуту на обшивці систему. Прикривши очі, він так і завмер, притримуючись за пасма розплетених дротів.

— Завантаження завершено. Дякуємо за вибір нашої компанії. «КорпНейроТех» завжди з вами, — сповістила система.

Кор відкрив очі. На периферії зору з’явились ледь помітні знайомі іконки. У правому нижньому кутку розмістився цифровий годинник. Якщо вірити даним, зараз була дев’ята година ранку шостого червня. Отже, добу він точно пропрацював. Однак спати не хотілося. Можливо через стимулятори, прийняті разом із їжею напередодні, а можливо від натягнутих, як струни, нервів. Доки не буде розв’язано проблему енергозабезпечення, відпочивати ніколи. Не дай боже почнуть вимикатись капсули. Від такої думки його аж пересмикнуло. Десь там, у струнких рядах овальних капсул, спокійно спить його сім’я. Як і сім’ї інших членів екіпажу, що сім років тому зробили свій доленосний вибір, наважившись на відчайдушну авантюру.

— Що трапилось, Кор? Я відмічаю підвищений рівень адреналіну та кортизолу? — стурбованість у голосі асистентки, яку він обрав для взаємодії з нейромережею, була не награна.

— Радий тебе чути, Ліз. У нас тут халепа. Спробуй зв’язатися з Гріндером. Щось він давно не виходить на зв’язок, і це мене напружує.

— Виконую.

Більш ніж на хвилину розтягнулася пауза, поки нейромережа намагалася виконати завдання господаря. Кор чекати не став, а з новими силами продовжив монтувати «кляту» шину до «бісового» перекриття. Тепер він, хай і умовно, був не один. Це вже додавало сил, принаймні моральних.

— Є відгук! — повідомила асистентка. — ШІ пошкоджено.

— Твою ж в бога душу… — вилаявся інженер.

— Але через мене можливо налагодити зв’язок. Є проблеми з комунікативним блоком і частково з керівним. Все що нам потрібно працює, хоча і не в повному обсязі. Очікується команда на повернення до попереднього курсу, одразу після налагодження додаткового живлення. Також втрачено зв’язок з малим ШІ кріоцентру. Гріндер інформує, що сам нікого більше розбудити не зможе через критичні помилки. Потрібно якнайшвидше провести посадку на планету та відновити повноцінне енергозабезпечення капсул. У сорок шостій секції спецскладу знаходиться прототип біореактору, що має бути запущений після приземлення.

Чим далі Кор слухав свою напарницю, тим гірше йому ставало. Якими ж довбаними мерзотниками можуть бути люди? Заради своїх, невідомо яких, примарних інтересів, що на справді не коштують і копійки, вони ладні перетворити на пил три з половиною тисячі своїх же одноплеменців. Які, ризикуючи власним життям, намагаються дати людству другий шанс. Відшукати серед холодних і далеких зірок нову домівку, не зруйновану техногенною діяльністю й не засмічену токсичним непотребом.

Ненависть та відраза як прокинулись, так швидко й пішли. Їх замінив холодний спокій, приправлений рішучістю. Хай павуки гризуться й надалі у своїй банці. Вони видряпають свій шанс і зроблять все, аби не наступити на ці граблі повторно. Треба лише доробити цей клятий енерговод.

З новими силами, Кор продовжив роботу. Коли останні дроти було під’єднано, він перевірив системи й запустив розгортання комплексу. Тепер є десь пів години на відпочинок, які можна гарно провести за столиком у їдальні. Вже допиваючи міцну ароматну каву, заварену завдяки мінімальному випроміненню лазерного мультитула, він отримав довгоочікуване сповіщення:

— Кор, Гріндер інформує про повільний, але стабільний приріст в енергосистемі. Однак запропоновано під’єднати до мережі малі резервні енергомодулі, що знаходяться на складі. Вони мають бути заряджені.

— Тоді передай, що я буду вкрай вдячним, якщо він нарешті змінить курс і розрахує оптимально можливу потужність для двигунів. Я гляну, що можна зробити з модулями. А ще спитай у того засранця, чи може він сам посадити корабель, бо я таки не капітан.

— Він акцентує твою увагу, що даний модуль психоемоційної поведінки в ньому не закладений.

— Перекажи, що мені дуже прикро. Він багато втратив.

Корабель ледь помітно здригнувся. Ноги відчули вібрацію, що досить швидко зникла.

— Курс коригується. Після виходу на орбіту буде проведено попереднє зондування, після чого вам буде потрібно обрати місце для посадки. Все інше відбудеться в автоматичному режимі. Розрахована дата прибуття — 29 липня 2120 року за Земним часом.

— От і добре. Скажи, щоб не переставав підтримувати гравітацію в кріоцентрі, а особливо у вбиральні. Щось мені не подобається ідея справляти свої потреби цілий місяць у невагомості.

Дні полетіли напруженим калейдоскопом проблем і боротьби за їх вирішення. Тиждень пішов на транспортування й об’єднання універсальних енергомодулів у єдину гігантську батарею, яку потім кілька днів довелося під’єднувати у загальну мережу. Але це трохи підвищило їх шанси на виживання.

Вільний час Кор витрачав на вивчення попередніх даних по планеті, що от-от мала стати їх новою домівкою. З трьох материків, оточених океанами, він обрав той, що був ближче до екватора. Середня температура по планеті, якщо вірити застарілим розрахункам, має коливатись близько 24 градусів за Цельсієм. А отже, північний і південний материки мають ще менші показники. На користь такого вибору впливала й величезна зелена зона, що займала майже 80 відсотків території. Наявність великої кількості сировини буде у пригоді першим поселенцям. Вірогідно, що безкраї ліси стали домівкою багатьом видам тварин, сформували родючі шари ґрунтів та корисних копалин. Шкода, що без інших, компетентних членів екіпажу йому доводиться робити свій вибір наосліп. Однак зараз умови диктує не він, а складна ситуація, що склалася на кораблі. Як тільки вирішиться проблема з пробудженням екіпажу, так одразу можна запланувати переліт на інше місце. Дякувати Богу, за ними ще не скоро хтось полетить. Якщо взагалі колись полетить.

Як і розраховував Гріндер, до орбіти вони дістались вчасно. За планом «Крук-13» мав залишатись на орбіті, переправляючи дослідні групи, а потім і колоністів, орбітальним транспортним ботом. Коли ж місце приземлення буде обране, а ділянка під будівництво Хорива визначена, корабель спуститься з небес, наче новий Бог для Нового Світу. З його надр на цнотливу землю сповзуть гігантські машини, що почнуть рити, валити й будувати. Так мало б статися, якби надзвичайна ситуація все не перекреслила. Ну і розряджені енергоносії, на яких тепер вже ніхто нікуди не поїде, теж забувати не варто.

Спуск на поверхню пройшов заплановано. Основні ризики було подолано. Лишалося тільки запустити експериментальний біореактор та пробудити інших колоністів. Чим старший лейтенант Кор, а також головний інженер корабля колоніального типу «Крук-13», і планували зайнятися.

***

Багато днів по тому…

Спокій густого первинного лісу, що безкраїм капелюхом розлогих крон вкрив чи не всю поверхню материка Україна, порушувався ударами сокири. Роздягнений до пояса чоловік, обливаючись рясним потом, гатив і гатив по неслухняному стовбуру, що ніяк не бажав піддаватись залізному лезу, багатому на вуглець і титан.

— Хочу зауважити, що рівень твого виснаження перейшов у червону зону. Рекомендую зробити перерву, — пролунав у голові Кора приємний дівочий голос асистентки.

— Та-клята-фігня-ще-не нажерлася, — промовляв він, раз у раз опускаючи сокиру.

— Завантаження приймача біореактора вісімдесят п’ять відсотків. Хто ж міг знати, що для стабільної роботи йому буде потрібне постійне навантаження органічної сировини.

— Ага, ще й за умови, що окрім сокири й одного раба у комплект ні фіга не входить, — Кор зупинився, витираючи з обличчя солоні краплі. — Все, давай перерву. Не можу більше.

— Тримайся, — промовила Ліз з участю, — мала зарядна підстанція от-от запрацює і ти зможеш нарешті запустити техніку.

— Ну, це гарна новина, — закинувши сокиру на плече, Кор пішов по зеленій траві до малого житлового модуля, що виглядав піщинкою на фоні матово-чорної туші корабля.

Спочатку все доводилося робити власноруч, однак, якщо вірити своїй примарній подружці, що живе десь у скроні, скоро це все стане історією. Із запуском техніки, накопиченням енергії від сонячних панелей та прожерливого біореактора, справи підуть вгору. Шкода, що малий реактор Крука зламався одразу після приземлення, однак і його колись полагодять працьовиті руки спеціалістів.

— В мене є ще кілька, — змовницьки прошепотіла нейромережа.

— А ну давай, порадуй мене, — зацікавився Кор, провалюючись у зручне крісло під натягнутим тентом жилого модуля.

— Сьогодні 24 серпня 2120 року за Земним календарем.

— Хо! Тож зі святом нас, подруго! Нова незалежність на Новій Землі, чи не привід розворушити складські запаси у пошуках чогось міцного?!

— Повністю підтримую тебе в цьому, однак це ще не все.

— Х-м?

— За моїми розрахунками вже за тиждень ми зможемо розпочати поступове пробудження колоністів і членів екіпажу. А можливо й вашої сім’ї. Потрібні списки на черговість.

На обличчі Кора завмерла щаслива посмішка. Нарешті цей момент настав. Він таки впорався, пори всі виклики долі. Напруження, що весь цей час тримало чоловіка за горло, нарешті зникло. Розтануло у легких поривах вітру та шелесту зеленого листя. Нове життя починалося саме тут, саме з цього моменту.

— От зараз і розпишемо списки. В якій там секції у нас недоторкані запаси? Знаєш, а на Землі зараз вихідний, святкують.

— Пропоную доєднатися, лейтенант.

— Старший лейтенант.

— Так, Кор.