Глава 4 — Чистка 1

Браслети — біороботи, які живляться завдяки носію та живуть у симбіозі з ним. Що більше роботів, то більше функцій вони можуть виконувати — від повідомлення про стан організму до накопичення інформації та подальшого її надсилання за межами листка.

Енциклопедія Ваараана

Анет здавалася трохи старшою за Яну, але її погляд був втомлений і переповнений якоюсь скорботою. Вона мала такі ж, як у хлопців, різноколірні очі: одне — яскраво-смарагдове, інше — сіре.

Дівчата попереду проходили далі вузьким коридором, а Яну завели крізь перші двері праворуч. Запах, на диво, змінився: тепер відчувалася не сира деревина, а свіжа трава. Здавалося, що дівчина опинилася не в хаті, а на лузі.

Стіни були білі, одне велике вікно прикривав тюль, з боків висіли важкі зелені штори та стояв дерев’яний стілець. Праворуч біля стіни — односпальне ліжко з високими дерев’яними спинками, прикрашеними дерев’яним дубовим листям. Ліворуч — різьблений білизняний комод, що діставав Яні до грудей. Між вікном і комодом — вузькі двері. Яна подумала, що за ними — кімната служниці.

Навіть не зачинивши дверей, з Яни стали знімати сукню. Анет суворо дивилася й раз у раз хитала головою. Потім одягла Яну в широку бежеву сорочку з тканини, що нагадувала льон. Їй було ніяково, бо вона досі не відчувала дотиків. Та дівчина намагалася привернути увагу, часто кліпаючи.

— Ну чого тобі не сидиться там спокійно? — нарешті ледве чутно вимовила Анет, подивилася уважніше й додала: — Дозволяю, кажи.

Яна відчула свій рот. Усе наче оніміло, але вже слухало її.

— Чому я вас не відчуваю?

— Ах, це. — Вона підняла Янину руку та вказала на браслет на її руці. Тоді Яна помітила такий самий браслет і на її руці. — Роман Мирославович зробив на повну. Я зараз трішки ослаблю.

— Допоможи мені, ти ж можеш, — прошепотіла Яна.

Анет підвела очі та подивилася, чи немає когось за спиною дівчини, а потім промовила:

— Ти підеш, коли буде час. Контроль.

Яна не встигла навести хоча б якісь докази, як рот більше не підкорявся її волі. Наступної миті вона відчула дотик до своєї руки. Анет потягнула її за собою назад до коридору, де повернувся аромат деревини з нотками сосни.

Соснову підлогу накрили червоним без візерунків килимом, тому чувся скрип мостин, але не самі кроки. Сходи, які вели на перший поверх, також застелили килимом. Поручні ж були високі, масивні, з різьбленими балясинами. Яна помітила, що будинок невисокий, на два поверхи, але дуже довгий, особливо коридори, що йшли праворуч та ліворуч. Навпроти сходів розташувався широкий хол із високою стелею, а вздовж стін горіли каганці, які все й освітлювали. Унизу були масивні вхідні двері.

Супутниця повернула праворуч, і вони спустились у напівпідвальне приміщення, звідки тягнуло дровами з домішкою ромашки та було волого. Вони опинились у величезній ванній кімнаті, де в таких же сорочках і з розпущеним волоссям стояли Янині подруги. Дівчина спробувала крикнути, але швидко схаменулася: голос їй тепер непідвладний.

Приміщення було тісне й темне: світло йшло від кількох гасників і печі біля дальньої стіни. Заслінка біля печі була відкрита, і червоне світло заходило разом із жаром. Позаду подруг стояли широкі тази з холодною та гарячою водою. Пара від останніх повільно піднімалася до низької стелі. Дві жінки в чорних сукнях метушилися, розкладали рушники на широкій лавці, а третя сиділа на різьбленому стільці в кутку та спостерігала за їхньою роботою. Побачивши дівчат, вона стукнула долонями по дерев’яних ручках і неохоче попрямувала до них. Яна впізнала в ній ту жінку на сходах, Марію Сергіївну. Вона була в такій же чорній закритій сукні й із такою ж брошкою, але її браслет відрізнявся: каміння відбивало світіння по всьому дерев’яному контуру. Підійшовши ближче, почала уважно оглядати кожну з них. Її руки були опущені, а долоні складені в замок. Яна звернула увагу, як вона міцно стиснула руки, коли оглядала її. На обличчі сіпнулася брова і з’явився примруж, але потім жінка відступила і чітко й голосно вимовила:

— Такі худющі. Попередніх хоч помацати було за що. Мене звуть Марія Сергіївна, я керівниця в цьому будинку під назвою «Гніздо». На час виконання умов договору підпорядковуватися будете мені. Попереджаю: няньчити й обходжувати вас я не збираюся.

На її обличчі з’явилася посмішка. Керівниця потерла руки, немов від холоду, і вийшла з ванної.

Служниця підійшла й одним рухом зняла сорочку, що прилипла до тіла. По шкірі Яни побігли мурашки, і стало прохолодно. Вона хотіла прикритись і рвонути з місця, вдарити керівницю, але сльози від безсилля побігли по щоках. Служниця побачила це, бризнула в обличчя Яні водою з ковша й недбало протерла його.

— Припини скиглити, — сказала, наблизившись недозволенно близько. Її подих проходив холодком по мокрій шиї та грудях. — Тоді я впораюся з роботою значно швидше.

Яна відвела погляд. Служниця повела її до таза, що був ближче до печі. Дівчина подумки подякувала за це, адже тіло починав пробирати озноб: приміщення погано прогрілося. Яна сіла в гарячу воду, і її біла шкіра миттєво почервоніла, але краще так. Намагаючись не дивитися на служницю, вона помітила Віку, яка сиділа навпроти. Її обличчя було настільки беземоційним, що, якби не сльози на щоках, опухлі повіки та почервонілий ніс, Яна б вирішила, що перед нею воскова копія подруги. Її служниця не збиралася заспокоювати чи хоч якось звертати увагу, а лише безцеремонно смикала й мила. Рудоволоса дбала про неї, не шарпала та поводилася так, ніби Яна — дитина, тихо розповідала, що зараз робитиме.

Вона була впевнена, що цей день народження стане її останнім, бо гірше за таке могла бути лише смерть. Згадала слова дідуся, котрий говорив лише на свята й дуже мало. Він завершував кожен тост фразою: «Будьмо, гой!». І зараз вона лунала в її голові на повторі. Сум із тугою за єдиними близькими, що пішли, накрили її. Потік холодної води знову хлинув на обличчя.

— Грайм тебе забери, припини! Я не хочу, щоб твоє обличчя нагадувало червону кулю! Циб! — пригрозила служниця.

Від останнього слова Яна подумки розсміялася: так її бабуся кричала собаці, коли той гавкав просто так.

Служниця допомогла встати й насухо обтерла жорстким рушником, надягла нову сорочку, а волосся заплела.

Якоїсь миті Яна побачила біля дверей керівницю, яка, немов міраж, стояла в хмарі пари. Попри все це, Яна була впевнена, що погляд її прикутий до неї, ніби вона чимось завинила перед цією жінкою.

— Усіх по кімнатах. Анет, за мною.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.