Глава 7 — Усе з початку 4

Тонкими пальцями Ніжа тримала поділ сукні та акуратно, стібок за стібком, вишивала червоними нитками квітку. Ця була остання, далі треба з’єднати квіти чорним стеблом. Вона відійшла від столу, на якому на дерев’яному манекені висіла сукня. Їй подобалося ставити моделі на п’єдестал — для цього навіть столи були спеціально зроблені за трьома рівнями. Зараз вона працювала за найвищим, де стільниця сягала півтора метра заввишки. А все через те що не любила працювати сидячи: пам’ятала, як сутулилася її мати, у якої потім ще й з’явився горб. Ніжі вистачало того, що вона була туговухою, від чого натерпілася від однолітків.

Столи стояли в центрі кімнати: за два метри від стіни, заставленої полицями з тканинами, нитками та фурнітурою, навпроти панорамних вікон, що виходили на міський парк. Вона любила помилуватися краєвидом, але на ніч або в морозні дні прикривала їх віконницями. Великі вікна зробила для приваблення покупців і розмістила там манекени. Посередині стояв бежевий п’ятилітровий керамічний горщик із зображенням вічника на облямівці та досить великим кущем меліси вгорі. Ніжі не подобалася ця рослина, але вона терпіла через Євгена, адже він любив тільки свіжозаварене листя меліси.

Прямо біля вікон стояли два дивани, кілька крісел і невеликий столик для гостей. А в кінці кімнати — ширма, за якою гість міг приміряти вбрання, та сходи на другий поверх, де й жила Ніжа з помічницею Мірою, яка зараз пішла на пошту по листи.

Ніжа відійшла до диванів, мимоволі підняла ліву руку до голови та стала перевіряти зачіску. Дівчина намагалася закласти локон, що постійно вибивався. На ній була ніжно-бежева сукня із закритою шиєю та довгим рукавом. Розпис починався на талії, йшов униз і кружляв по подолу. Так само кілька червоних пелюсток вона додала на рукави, а в центрі між квітками помістила знак сім’ї. Від точки в один бік відходили чотири закручені лінії, і такі самі червоні лінії — в інший бік.

Мимоволі уявила себе в ньому: як вона стоїть на мосту біля затоки Бездонної, зустрічає перші промені сонця, і поряд він тримає її за руку. Ніжа шкірою відчувала дотик його рук, і в пам’яті виринув запах мигдалю та меліси — ті два аромати, що змушували згадувати його. Коли в уяві пробився перший промінь сонця, Євген підняв вільну руку, а в кулаку тримав затиснутий подарунок на знак заміжжя.

У приміщенні пролунав передзвін дзвіночків. Ніжа голосно видихнула та опустила руку, в якій досі крутила локон. Дзвіночки не дозволяли гостям застати її зненацька: вона повісила їх не тільки біля вхідних дверей, а й по всьому периметру ательє. Повернувшись, побачила Міру, яка з усмішкою на вустах квапливо йшла до неї.

— Ніжо Василівно, ви не повірите! — затараторила вона.

— Повільніше чи голосніше, — нагадала Ніжа.

Хоч вона і вміла читати по губах, але це їй не подобалося: здавалося, що вона підслуховує. Але з незнайомими їй замовниками, які ще не знали про її недугу, вона без сорому читала по губах.

Міра заспокоїлась і з таким же нетерпінням стала голосніше говорити:

— Я бачила Лізу Зартіну, ту, що В’ячеслава Заборги дівчина. Так ось, вона сказала, що він на ній одружиться, а решта хлопців відмовилася брати за дружини іноземок!

Міра не стрималася та застрибала на місці, прикривши руками обличчя. Її щоки горіли від хвилювання, а великі карі очі здавалися ще більшими.

Ніжа стояла й обмірковувала сказане. Потім присіла на спинку дивана й однією рукою обняла себе, а іншу склала в кулачок і піднесла до губ. За час спілкування з Євгеном вона мимоволі або навмисно перейняла його жести — зараз і не згадає.

— То вона тобі особисто сказала? — нарешті спитала.

— Та що ви! — Міра дзвінко засміялася. — Я зайшла в пекарню на розі до Льоші, чекала наші тістечка, і вони там торт собі вибирали, щоб відсвяткувати. Вони пішли, і Льоша мені розповів. І знаєте що?

Ніжа розвела руки на секунду й підняла брови. Міра продовжила:

— У Студіна немає нареченої, точніше, ніхто не знає, хто це буде. І Ліза, — тут Міра перейшла на шепіт, чим розлютила й так напружену Ніжу, — Ліза сказала, що він, найімовірніше, прийде до вас.

Дівчина ойкнула й прикрила рот, наче сказане могло вбити, а тоді різко озирнулася.

— Євген прийде до мене? — Ніжа недовірливо глянула на Міру.

— Так, так! — дівчина знову сплеснула й присіла на стілець поруч зі столом. Говорила тихо, але чітко. — Вони сказали: «Візьме свою глуху».

Від цих слів Ніжа смикнула плечем, наче скинула щось.

Дівчата — її покупці, до того ж чи не найбільші, але тепер вона вірила словам помічниці. Ніхто в місті, крім неї, не мав проблем зі слухом — звичайно, якщо це не якийсь старець. Ніжа ще кілька хвилин прокручувала слова Міри. Потім гостро відчула потребу побути на самоті: їй терміново необхідно було залишитися зі своїми думками. Вона кинула погляд на помічницю й помітила, що кошик, із яким вона йшла, порожній.

— Міро, а де посилки та тістечка, про які ти говорила?

— Ах, забула, забула!

Дівчина підскочила, схопила щойно зняте пальто та рвонула до дверей.

— Можеш не поспішати, — кинула Ніжа, перекрикуючи передзвін дзвіночків.

Ніжа підійшла до вікна, де росла меліса, і відірвала листочок. Піднесла до носа і з насолодою вдихнула.

— Нарешті.

Вона присіла на диван і поринула в мрії.

І стояли вони тепер на мосту на озері Око, а не біля затоки Бездонної, і чекали на перші промені сонця з боку водоспаду.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.