Тест на незалежність

Єва: напівсонна, напівпробуджена лежала незрушно, але вже чула відлуння ранку. Її моркв’яні кучері прикривали усе лице, повністю замаскувавши шкіру. Глянувши на дівчину, складалось враження, що вона спить на животі, зануривши лице в подушку. Раптом вона дмухнула на локон і миттєво, мов її смикнув краб клешнями за сідниці, зіскочила з ліжка. Ліжко не змусило себе чекати і привіталось з господинею спокійним помірним чоловічим тембром:

- Доброго ранку, Єво! Як спалось? Бачила сни? Погода сьогодні радує, середньоденна температура не буде вище +46°С. Раджу одягнути щось легке. Сьогодні важливий день, Єво, пам’ятаєш?

- Точно, дякую, що нагадав, - вигукнула перелякано дівчина, прикривши губи долонею, - Чому ти мене не розбудив?

- Не маю таких повноважень, - спокійно прокоментував дівоче обурення спокійний голос.

- Де мої джинси, допоможи знайти, чуєш? – спантеличено бігала по периметру кімнати, немов грала сама з собою в «Шахи» на підлозі, вдаючи фігури.

- Не раджу джинси, сьогодні буде тепло і без дощу, - врівноважений голос продовжував діалог з господинею, ненароком додаючи запалу і без того напруженій обстановці.

- Припини, не дратуйся зі мною, я серйозно, якщо я запізнюсь в клініку, Адам подумає, що я не хочу з ним бути, що я злякалась, але ж це не правда.

- Я лише констатую факти, можу дати поради, я за тебе не вирішую - відповіло ліжко, - Гарного дня.

- Ось вони, мої джинсики! Є все ж якась доля справедливості в цьому світі, - запинаючись, бурмотіла Єва, пристрибуючи на одній нозі, аби влізти в ті цупкі, мов корсет, штани.

- Сподіваюсь, твій день буде цікавим та успішним, - промовило якось без особливого настрою ліжко їй у слід.

- Дякуююююююю! – протяжно донеслось до спальні останнє перед виходом з дому слово Єви.

Вуличне повітря ще на порозі її будинку впало на Єву хмарою духоти та спеки. Поодиноке асфальтове покриття, яке ще було у кількох дворах, в тому числі і у Євиному, було схоже на пластилін, ступати на нього було б бідою для взуття. Єві довелось перестрибувати місця на стежці, де був асфальт, адже її білосніжні кеди б не витримали такого випробування і перетворились би на далматинців.

Єва скочила в таксі, яке викликала, доки збиралась, видихнула тяжко і промовила водію:

- В клініку «Віри, Надії та Любові», будь ласка.

- Як скажете, - відповів водій.

Єва помітила, що водій був на диво спокійним, як і ліжко. Дорогою до клініки вона думала про причини власної роздратованості та неспокою.

Вона дивилась у вікно і думала, думала, думала.

Аж раптом водій різко загальмував і Єва тицьнулась лобом об підголівник переднього пасажирського сидіння. Їй не було боляче, однак вона злякалась. Та вмить забула про свій переляк, бо стало страшенно цікаво, що діється.

На дорозі, поблизу воріт, що ведуть до центрального міського екопарку, мама горила переводила дитинча за руку через перехід.

Це була звична ситуація: в екозоні тварини почувалися спокійно та адаптувались до людського соціуму, тому часто виходили на контакт із людьми.

«Це знак», - подумала Єва.

Водій рушив, а в голові дівчини кружляли цікаві думки про тварин, які стали частинкою її дня.

Прибувши до клініки, Єва розрахувалась із водієм, подякувала та почала шукати очима Адама.

Він вже був на місці, він завжди вражав Єву своєю пунктуальністю.

Побачивши хлопця біля автомату з водою, вона підійшла та обійняла його за плечі. У неї ледве вийшло, адже дівчина була невисокого зросту, а Адам мав красиву спортивну статуру. Він був дуже радий бачити Єву. І вона теж. Це можна було прочитати в їхніх поглядах.

- Чому у тебе такі мокрі долоні, - запитав Адам, торкаючись пальців на руці дівчини.

- Я страшенно хвилююсь, - пролунало у відповідь.

- Я теж хвилююсь, однак, як би там не склалась сьогодні історія з тими тестами, ми кохаємо один одного і можемо завжди бути разом. Не хвилюйся, люба, - прошепотів хлопець, тримаючи Єву за руки.

- Я знаю, знаю, але…

- Що але…?

- Але всі чекали цього дня, всі на нас покладають надію, а якщо тест буде не на нашу користь? Ти мене покинеш? - опустивши погляд, промовила Єва.

- Облиш, як ти можеш про таке говорити, ми, зрештою, нікому нічого не винні, - трохи зависивши тон, промовив юнак.

- В тому то і справа, що винні. Ми з тобою, розумієш, ми винні людству, нашій Україні, нащадкам, - не витримала Єва.

- Зупинись, давай спочатку дізнаємось результати і не панікуватимемо завчасно, ходімо в клініку, вже час нашого прийому у лікаря, - ствердно промовив Адам, взяв за руку свою кохану і вони разом поспішними кроками вирушили за відповіддю, що мучила їх вже кілька місяців.

В холі клініки було святково, день Незалежності України на календарі - 24.08.2120р. Майоріли прапори, грала патріотична мелодія, увесь персонал був у вишиванках. Це було мило споглядати. І це трішки розвіяло думки закоханої парочки.

Вони знали маршрут до кабінету їх лікарки, тому ввічливо привітавшись із адміністраторкою, не стали гаяти часу на балачки, а одразу вирушили на прийом.

Доки вони йшли коридором, на браслет Єви надійшло повідомлення, що час зайти на прийом до лікаря.

Лікарка зустріла пару привітним поглядом, і, не тягнувши кота за хвоста, сказала, що вони везунчики.

Їх результати тестів на сумісність як статевих партнерів були позитивними, тобто це означало, що у Єви не було алергії на сперму Адама і вони мали шанс стати повноцінною сім’єю та продовжувачами роду шляхом природної вагітності та материнства.

Ця звістка просто заполонила серце Єви, її щоки зашарілись, в очах стояли сльози.

Вийшовши з кабінету, Адам пошуткував:

- Ми з тобою, як Адам і Єва, ну, ті, що перші люди, зрозуміла…, - і він впевнено та самоствердно засміявся, водночас міцно стиснувши пальці лівої руки Єви.

- Ха, точно, як ти підмітив, - щиро засміялась Єва.

Однак їх радість та спокій тривали не довго: на вулиці їх чекали репортери-дрони, адже це був сенсаційний і тривожний день для всіх українців: Адам та Єва були останнім шансом продовжити рід нації природнім, без лабораторних втручань, методом, бо всі решта пар мали проблеми у якості несумісності через алергічні прояви та проблеми з виношуванням плода, тому всі запліднення проводились штучно.

Роботи-журналісти атакували пару і журкотіли над вухами своїми пропелерами: «Поділіться своїми почуттями!», «Як ви назвете своїх дітей?», «Чи вплинуло б на ваші стосунки, якби тест був не на вашу користь?», «Чи приставлять до вас охорону, адже навкруги армії розлючених заздрісників?» - і так невпинно продовжувалось кілька хвилин. Єва стояла незрушно, прикривала вуха долонями, міцно зажмурила очі. Адам стояв стіною перед Євою, прикриваючи її своїм кремезним тілом, мов її персональний Бог. Обоє молодят мовчали, аж раптом Адаму увірвався терпець і він вигукнув, водночас махнувши рукою:

- Стоп, замовкніть, облиште нас, кожне ваше слово огидне! Геть з дороги, - кричав на дронів хлопець.

А ті, в свою чергу, вишикувались в один ряд, миготіли вогниками, шелестіли лопастями, дивились на нього і мовчали.

В той же момент до клініки під’їхав автомобіль державної охорони. З нього кулею вилетів якийсь збентежений чоловік, тицьнув пультом на дронів і ті вмить кудись полетіли.

- Привіт, перепрошую за запізнення, на роботі затримали. Можете називати мене «Інспектор Грег» або просто «Григорій». Віднині я Ваш помічник-путівник. Ваш захисник від подібних атак озлобленого світу. Сідайте швиденько в машину, відвезу Вас додому, - солідно, але трохи захекано проголосив інспектор з охорони материнства.

- Раді знайомству, - відповіли в один голос закохані.

- Тоді в догору, - і Грег показав рукою на службову автівку.

- Ви будете охороняти нас цілодобово? – здивовано виголосила Єва.

- Така вже моя місія від сьогодні бути поряд з Вами, - трохи обтяжливо звучали слова Грега.

- І Вас ніхто не підмінятиме? Виходить, що Ви житимете з нами? – запитав Адам.

- Живемо в таких умовах, мусимо адаптовуватись, - безнадійно проказав інспектор.

Адам і Єва лише обмінялись поглядами. В салоні авто запанувала тиша. Раптом бортовий комп’ютер приємним жіночим голосом запропонував включити музику - і всі усміхнулись.

- Постав щось на свій смак, - відповів Грег магнітолі.

- Добре, - погодився голос.

За кілька секунд в салоні залунав перший гімн України, якому було понад 100 років. І водій, і пасажири авто були приємно здивовані. Адам навіть підспівував, бо цей гімн він чув від свого прадідуся Івана.

***

Психоемоційний стан жінок був на межі, адже десятки невдалих спроб стати мамами виснажував їх та позбавляв надії все більше і більше з кожною наступною процедурою.

А час невпинно йшов вперед, забираючи у людства шанс на потомство.

За даним Всесвітньої організації збереження народжуваності станом на початок 2120 року у світі понад 40% відсотків жінок мають статеву несумісність з партнерами. Ще 30% - визнані безплідними, 2% мають алергії на дотики з людьми, в т.ч. з дітьми, залишається 28% - з числа цих жінок на планеті далеко не всі можуть пізнати материнство, бо часто не виношують малюка увесь термін через супутні хвороби.

Вже анонсовано програму примусового запліднення жінок від партнерів, що не є їх парами по життю. Всі результати клінічних обстежень потенційних батьків згуртовані в єдину базу даних. Комп’ютерна програма обиратиме пари, проаналізувавши їх на сумісність. Ті, хто отримає найвищий коефіцієнт будуть повідомлені для подальшої роботи по заплідненню та народженню дитини. Після успішних пологів немовля мати забере в свою сім’ю. Якщо народиться двоє і більше дітей, їх передаватимуть бездітним сім’ям на виховання. Із бездітними сім’ями проводяться тренінги по примиренню їх свідомості і визнанні факту необхідності в даних діях на благо майбутнього людства.

Вчені більшості найпрестижніших науково-дослідних інститутів світу об’єднали свої зусилля з метою пошуку шляхів збереження людського роду на планеті Земля. Адже екологія, харчування, одяг, розвиток IT-технологій та багато інших факторів страшенно похитнули здоровий генофонд націй на планеті.

В світі від різного типу алергій відбулись колосальні зміни. Алергії змушують мільйони людей жити незвичним для них життям: хтось страждає від дотику до грошей, мобільних мереж та wi-fi і потребує ізоляції; інші – мають алергію на воду, дощ, власні сльози, тепло, холод; хтось страждає від дотику іншої людини, а комусь доводиться виживати, бо є смертоносна реакція абсолютно на всіх харчові продукти чи ліки.

Людство так боялось та століттями втікало від глобального потепління, вірусів, війн, а в результаті отримало таку колосальну проблему, про яку ще двісті чи навіть 100 років тому ніхто б і не став слухати, не придавши значення.

***

У Єви немає алергії на Адама. Вона щаслива. І він не менш щасливий. Їх правда трішки тримає в напрузі факт про те, що вони є для України умовно останнім шансом природньо («натурально») продовжити рід, без застосування модернових технологій, – справжнім стратегічним об’єктом. І постійний моніторинг з боку держави, медицини та журналістів вони витримають, бо вони - майбутнє. Їх любов має майбутнє. Єва та Адам йшли головною вулицею столиці, позаду йшов Грег, однак вони почувалися вільними від примхи природи, пройшовши тест на незалежність у день Незалежності України!