Вікно

Ранкові промені увірвалися до кімнати золотим каскадом, розсипавшись по шафі, підлозі та ліжку хлопчика. Федір спав і не підозрював, що скоро вони дістануться й до нього. Час невблаганно біг уперед, і ось промені вже на подушці, легким зігріваючим торканням гладячи хлопчика по голові.

Забурчавши, він перекинувся на інший бік, але теплі пальці сонця продовжували зігрівати голову. За десять хвилин Федір прокинувся і сів у ліжку. Вчора привид не з'явився, хоча не було жодного дня, коли б він не приходив. Хлопчина був засмучений.

«Потрібно розповісти про це Сашкові! Точно, він повинен знати, що в будинку баби Фіми живе привид!

Ці думки підняли Федору настрій і він зістрибнув з ліжка та пішов у ванну. Почистивши зуби і розглянувши себе в дзеркалі, хлопчик покрокував на кухню. Лише підходячи до неї, Федір піймав легкі ноти їжі. Точно, мати стояла біля плити, помішуючи вівсяну кашу. Цю гидоту Федір не злюбив ще в садку, але Аліна Кириченко знайшла рецепт, який перетворював противну субстанцію, схожу на цементний розчин, на смачну страву.

Ось і зараз, Федір відчув запах вівсянки, звареної мамою на молоці, з додаванням цукру, родзинок та кураги. З такими інгредієнтами каша припиняла віддавати неприємним смаком і перетворювалася на солодкий, золотистий відтінок частування, який хлопчик уплітав за обидві щоки.

- Доброго ранку, мамо! - Федір підійшов і підтягнувшись навшпиньки, цмокнув Аліну в щоку.

- Доброго ранку сонечко! - Аліна посміхнулася і потріпала сина по кучерявому волоссі. - Чого це ти так рано встав? У тебе ж канікули.

- Сам не знаю. – знизав плечима хлопець. - Виспався мабудь.

- Тоді сідай снідати. - Мати поставила перед сином порцію каші.

Федір досить швидко покінчив з їжею і витерши рот паперовим рушником, підвівся з-за столу.

- Дякую, матусю, було дуже смачно! Я на двір, до Сашка піду.

- Добре, тільки далеко не йдіть, і на…

- Так, так, і на дорогу не вибігати! - Закінчив за Аліну Федір. - Ну мам…

- Ти ж знаєш, я за тебе хвилююсь, дурнику. - Мати схилила голову на бік і посміхнулася. Її золоте волосся каскадом упало на плече. Прямі, як водоспад, вони були однакового відтінку з волоссям сина, але кучерявість – не її спадщина.

- Не хвилюйся, мамо, все буде добре! - Федір ще раз цмокнув матір у щоку і вибіг з кухні.

Через п'ять хвилин він уже квапливо йшов до Сашка. Той ще, мабуть, спав. Ну, нічого, розбудити друга – було улюбленою метою, не тільки Федора, а взагалі будь-якого хлопця у його віці. Діставши телефон, Федір швидко відбив текст повідомлення: "Вставай, збирайся, я скоро прийду!".

Олександр Лисенко, старший за Федора на два роки, був сином Олексія та Марії Лисенко. Вони жили тут давно, і швидко потоваришували з родиною Кириченка. Діти росли, грали разом, і ніхто з батьків не був проти, щоб друг їхнього сина з'явився рано-вранці.

Сашко сам відчинив двері і потиснувши руку Федорові, потяг того кудись.

- Привіт, Федько, йдемо! – хлопчаки поривом вітру метнулися у невелику альтанку біля будинку. – Дивись!

На підлозі лежала зібрана з «лего» «Зірка смерті» із «Зоряних війн»! Понад півметра в діаметрі! У Феді очі вилізли, ставши схожими на два чайні блюдця.

- Нічого собі! Можна подивитися? - Хлопчик підійшов ближче, не наважуючись доторкнутися до цієї краси. Дана модель міжгалактичної станції Дарта Вейдера була версією готової до атаки.

- Так, давай разом грати! - Олександр хитнув головою і відразу поскаржився. – Я ніяк не можу зрозуміти, куди ставити ці фігурки.

На підлозі біля «зірки» лежало з десяток фігурок персонажів. Федір опустився навпочіпки і став уважно їх розглядати. Хвилини через дві він розвів руками.

- Я не знаю, Сашко, а інструкція збору є?

Сашко лише пирхнув, випнувши підборіддя.

- Інструкції для дурнів! Давай розбиратись так!

Через півгодини хлопчаки сіли прямо на підлогу і витріщилися на п'ять фігурок, які їм ніяк не вдавалося прилаштувати на «зірку». І тут Федір заговорив.

- Слухай, я тобі зараз таке розповім! Я бачив… - хлопчик понизив голос до змовницького шепоту. - Привид!

- Та йди ти! - Вирячив на нього очі Олександр. Він навіть фігурку Дарта Вейдера відклав. – Де?!

- У вікні баби Фіми. – друг покрутив головою убік, раптом їх чують? Але ні, нікого з дорослих поблизу не виявилося. – У вікні горища.

- Та ну! Там же ніхто не живе. – Сашко із сумнівом насупив брови. - А коли?

- Кожен день. – Федір опустив той момент, що вчора «привид» не з'явився, або він його просто не дочекався, заснувши. – Пізно ввечері, десь після десятої години щось лазить по горищі будинку баби Фіми.

- Так, міжгалактичні баталії зачекають. Ми маємо важливіші справи! – Олександр відсунув «Зірку смерті» убік. - Справа тхне привидами, брате. Настав час брати наші бластери з пастками і йти їх ловити.

- Що, ловити? – Федір навіть здивувався від такої пропозиції друга.

- Ну так, а що? Чим ми з тобою не мисливці за привидами? Отже, вирішено. Сьогодні чекай умовного сигналу, я прийду до паркану після десятої вечора.

- Краще майже о десятій, хвилин за п'ять-десять. – із сумнівом у голосі запропонував Федір. Олександр махнув рукою.

- Нехай так. Я тобі напишу! Тільки… - хлопчисько озирнувся і продовжив. - Тсс!

- Я що, на дурня схожий? Зрозуміло – це таємна операція з упіймання примари!

– Саме! Так… куди ж ставляться ці фігурки?