Сміттяр
– Це просто космос! І з вами був я – Ден Джура. Вподобоширюйте, підписуйтесь на канал «Старвейстер», лишайте коментарі. До нових зустрічей і… хай береже всіх нас Усесвіт!
Я вимкнув камеру, відкинувся в кріслі. Перевів подих і з насолодою ковтнув води з резервуару – в горлі, як завжди, пересохло.
Унизу в усій красі розкинувся місячний ландшафт. Неквапом пливла долина Шретера. Трохи південніше, в улоговині між Геродотом та Аристархом, ще можна було розгледіти сміттєпереробний завод. І зірки! Зірки у вишині. Чисті, осяйні, не замулені атмосферою. Поодинокі та цілими пригорщами. Міріади очей Усесвіту – кличуть і гіпнотизують.
Трусонув головою, скидаючи ману. Треба передивитися, що ж вийшло. Мабуть, деякі з епізодів варто переписати. Потягнувся до реєстратора, що висів просто в кутку оглядового скла. Старенький, автомобільний, він знімав відео у прадавньому 6К. Добре, що софт дозволяє зробити з того повноцінні дванадцять К.
Танкер, запнутий у жовто-зелене лахміття, здавався жалюгідним і безпорадним. І навіки мертвим. «Кожух» термозахисту нагадував стару, латану-перелатану, ковдру. Тримач-маніпулятор розтиснув хромовані пальці, й посудина, діставши імпульсного копняка, повагом попливла до приймача заводу. Мить – і танкер зник у підсвіченому шлюзі, схожому на голодну пащеку.
«Красиво», – зауважив я про себе й вимкнув відтворення. Навіть сильно редагувати не доведеться.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!