5.4 Аріана

Жіночий голос перервав розповідь Абаса. До них квапилася жінка в чорній атласній сукні, що виблискувала при кожному її кроці. Здавалося, що красуня ковзає в мерехтливій діамантовій хмарці.
Чорне волосся блискучим водоспадом падало на вузькі плечі, кілька пасом закладені в калачик на маківці. Бронзова шкіра сяяла здоров'ям і чистотою. На обличчі ні грама макіяжу, краса цієї жінки була цілковито природною. Впіймавши погляд Аріани, вона посміхнулася котячою посмішкою. Великі очі спалахнули смарагдовим вогнем.
— Ось ви де! — дівчина привітального помахала рукою і зупинилася на відстані. — Невже ви забули, що обіцяли мені танок?
Рашид закинув голову, добрий, веселий сміх луною заграв між колонами.
— Пані Убасто, звичайно ж я пам'ятаю! — він підхопив бронзову ручку і торкнувся губами тильного боку її долоні.
— Перепрошую, Аріано, Я маю негайно виконати обіцянку. Почувайтеся як вдома. Якщо вам знадобиться допомога, звертайтеся до прислуги.
Тепер вся увага Рашида Абаса була зосереджена на прекрасній пані в мерехтливій сукні, і в його думках, мабуть, вони давно кружляли разом. Рашид опустив руку на вузьку талію красуні.
— Не турбуйтеся, пане Рашиде. Дякую за екскурсію.
Аріана провела їх усмішкою. Убаста озирнулася біля сходів, очі її блиснули яскравіше смарагду, посмішка стала ширшою. М'які уста прошепотіли щось. Дивне відчуття впізнавання пройняло серце. Аріана обхопила плечі руками. По тілу прокотилася хвиля холодного тремтіння.
— Що?
Але Убаста і господар будинку вже зникли, а моторошне відчуття «дежавю» загострилося.
— Красуня Аріана, — прошелестіло за спиною.
Аріана завмерла нерухомо, виструнчилася в спині. Повільно повернула голову в бік, напружено вслуховуючись в невиразний шепіт. Коридор був порожнім.
— Розумниця Аріана ... — примовляв невидимий співрозмовник. — Батькова донечка, Аріана.
— Хто тут?
Аріана крутонулася на підборах до драбини, бажаючи застати того, хто говорить зненацька. Але позаду знову нікого не виявилося. А справа тільки високе, в її зріст, двостулкове вікно з видом на нічний сад.
— Ти вбивця, Аріано, — прошепотів невидимка в її вухо, так чітко, що вона смикнулася від несподіванки, мало не перечепилась на слизькому паркеті.
Аріана аж скрикнула, вхопилася за вухо, озирнулася. Жодної живої душі, музика стихла, нечутно сміху гостей, немов би свято давно закінчився і строкатий натовп розійшовся по домівках, а вона залишилася одна, посеред вихолощеної чистоти й холоду будинку Рашида Абаса.
М'який, лиховісний смішок гуляв отрутним відлунням під високою стелею.
— Хто це? Покажися! — зажадала Аріана тремтячим голосом, стиснула кулаки.
— Ти вбила нашого батька. Ти вкрала його очі!
— Нікого я не вбивала! Нічого я не крала! Припини! — Аріана накрила голову руками, затулила вуха, щоб не чути їдкий сміх. — Перестань, замовкни! Замовкни!
— Пані Крон?
М'який баритон врізався в лиховісний сміх і той час обірвав його. Аріана сіпнулася, квапливо глянула вгору. Цього разу над нею височів хлопець з мідними очима і волоссям кольору червоної глини.
— Як ви себе почуваєте? — в його м'якому голосі чулася щира турбота.
— Це ви…
Аріана злякано опустила очі й втупилася на носки рожевих черевиків. Від сорому захотілося розчинитися у повітрі. Ким би не був мідноокий гість, Аріана все не могла його згадати, хоча обличчя здавалося таким знайомим. Чоловік міг доводитися її охоронцеві якщо не рідним братом, то яким-небудь троюрідним кузеном.
— Все добре, спасибі за турботу.
— Ви виглядали такою наляканою, я подумав, що хтось вас образив.
— Все гаразд, чесно. Будь ласка, не ходіть за мною. Я ні з ким не хочу зараз говорити, — попередила Аріана, відступила до вікна.
Хлопець покірно схилив голову, притис руку до серця.
— Звичайно ж, пані Крон. Прошу вибачити мою нетактовність. Тоді я залишу вас, — він повагався, і додав тихіше. — Не впускайте її у думки. Добре? Це може вам зашкодити.
На цих словах він подався геть, лишивши Аріану стояти з відкритим від подиву ротом. Тільки, коли висока фігура зникла за рогом, вона змогла вдихнути з полегшенням і розтисла кулак. Не пускати в думки? Про що це він?..
Руки й плечі вкрили сирітки, в животі неприємно збурунило. В'язка німота заповнила тіло. Залишатися в порожньому коридорі враз стало лячно, так лячно... Аріана підскочила до найближчих дверей, ривком відрила їх й заскочила всередину. Датчики відреагували на її появу, під стелею повільно розгорілися жовті лампи, затишно освітивши велику кімнату.
Зробивши крок, Аріана завмерла на порозі, широко розкривши очі озирнулася. Багряні стіни були завішені картинами під самісіньку стелю. Здається вона потрапила до музею, в Бельведер. 
Майже одразу Аріана помітила іншу особливість родинної галереї. Вся це безліч картин були присвячені одній темі, а вірніше переважно одному міфічному герою.
Аріана наблизилась до найближчої картини. Парубок в лавровому вінку задумливо дивився на руку, немов намагався прочитати лінію життя, а можливо просто спав і бачив віщий сон. Він був оголений, а чорне волосся вінчав лавровий вінок. Безумовно це робота класика, але на стіні не було розпізнавальних табличок.Обличчя юнака поєднало східну і північну красу: густі темні кучері на сильних плечах, густі брови, добре прокреслені лінії, шкіра гарно відливала бронзою. Його очевидна краса, суміш різної крові повернула в пам'яті образ Даррена.
Аріана хутко відігнала непрохані асоціації, витягла телефон з кишені клатча, включила Гугл об'єктив і піднесла камеру до картини.
— Подивимося, хто ти такий, красунчику ... «Діоніс» художник Янніс Царойчіс.
Справа спочивав не менш чарівний, оголений до пояса Діоніс, пензля Варзі Жака Клемана. На наступній картині юнак обмотаний в помаранчевий «шалик» спускався до білошкірої дівчини, що мирно спала під каменем. Спала вона чомусь топлес, а гарне біле тіло ледь прикривала червоно біла ковдра.
— Ага, мабуть, Аріадна ... Хто ж ще міг проспати своє викрадення? — Аріана всміхнулася перевіривши картину через Гугл. — «Вакх» Ле Нену. Коли ти прокинешся подруга, сильно здивуєшся.
Аріана наблизилась до протилежної стіни, першу ж картину вона впізнала без допомоги інтернету. Леонард да Вінчі, великий майстер змалював вродливого, мужнього юнака в пов'язці на стегнах зі шкури леопарда, що мирно спочивав на камені. Юнак чогось вказував на свій незвичайний посох. Усмішка його не могла залишити байдужим, втім, як і гарний, рельєфний торс, сильні руки й ангельське обличчя.
Зітхнувши, Аріана повернулася до масивного лакованого столу, що займав почесне місце в картинній галереї. На кришці з чорного дерева спочивав білий бюст хлопця з хвилястим волоссям.
— Юний Діоніс, — прочитала Аріана єдину на всю кімнату золоту табличку.
Вона рухалася вздовж стін по черзі наводячи телефон на картини. Гугл об'єктив розпізнав роботи Джованні Франческо Романеллі, Джордано Лука, Олександро Фішетті, Річчі Себастьяно, Каз П'єр Жак, Домініко де Анжеліс, Кьярі Джузеппе Бартоломео. У далекому кутку біля вікна, закритого важкими червоними гардинами, знайшовся портрет чарівного малюка Діоніса пензля Джованні Белліні. А на протилежній стіні діва з виноградом, що посміхалася юнакові в пов'язці на стегнах зі шкіри якоїсь дикої кішки, робота Франциско Сорія Аейдо.
Рашид Абас зібрав в цій кімнаті десятки відомих і невідомих Діонісів. Прекрасні репродукції великих художників, деякі картини вочевидь були оригіналами. Цікаво, навіщо? Чи був відомий бізнесмен одержимий давньогрецьким небожителем і його божественною супутницею? Яка б не була природи любові Рашида Абаса до Діоніса, він витратив чимало сил і коштів, щоб зібрати неабияку колекцію.
— Подобається? — поцікавився скрадливий голос за спиною.
Аріана рвучко обернулася, у дверях стояла дівчина в мерехтливій сіро-чорній сукні. Вона була не старша за Аріану, вужча в плечах і на пів голови нижчою. Темно чорне волосся спадало на спину вільною, трохи недбалою хвилею.
— Це все моє, — дівчина обвела кімнату театральним помахом. — Батько кілька років їх скуповував для мене.
— Прошу вибачення за вторгнення, — Аріана винувато всміхнулась і сховала телефон. — Мені не слід було заходити без дозволу, проте двері були відчинені.
Тонкі уста незнайомки витягнулися в кривуватій усмішці. Аріана здригнулася. Дівчина була дуже вродливою, немов модель з журналу, з правильними тонкими рисами обличчя, але от її посмішка... змушував згадати божевільню і святу інквізицію, що боролася з одержимими.
— Ви сказали батько ... Ви дочка Рашида Абаса?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Христина Вілем
08.06.2021 18:15
До частини "5.4 Аріана"
Ви чудово пишете. Чисте задоволення читати, особливо про мій улюблений Єгипет.
Айя Нея
08.06.2021 19:58
До частини "5.4 Аріана"
Ох, щиро вдячна!! Так, Єгипет - то любов *) Я трохи схиблена на єгипетській міфології.
Avee Delmonico
06.06.2021 17:31
До частини "5.4 Аріана"
Ох, це просто єлей на мою душу, коли я бачу, що хтось любить мого улюбленого міфологічного героя ⊙.☉ не питайте, чого я люблю Діоніса (•‿•) Так. Надто багато гарних героїв. Надто багато гарних юнаків. У мене скоро буде інфаркт. Шукайте Даррена, бо тут розгулює його клон. Або один із них, бо я певна, що він здався знайомим Аріані не просто так. Мене напружує ця вічна паралель Діоніс — Аріадна, особливо коли Аріану назвали на честь Аріадни (●__●) треба чекати чогось дійсно страшного. Дуже. Гризу ліктики та чекаю на продовження.
Айя Нея
06.06.2021 22:42
До частини "5.4 Аріана"
Дякую, сонечко ^^ Хіхі, тішуся, я знала, що сподобається! Пам'ятаю писала я оцей фрагмент доволі довго, знайшла сайт присвячений картинам Діоніса, обирала кожну за значенням ^^ Я теж обожнюю саме їх легенду, хоча направду істоія Аріадни й Діоніса доводі напружена, страшна, трагічна. Даррен скоро буде, лишилося ще трохи ^^ Я просто повільнооооо викладаю. Буде відпустка, то хоч розженуся трохи. Ну і Селестіал ... і Норд... Я як завжди.